Постанова № 62368544, 31.10.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року справа № 823/1467/16

14 год. 53хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Попельнухи Ю.І.,

представника позивача ОСОБА_1 (згідно з довіреністю),

представника відповідача ОСОБА_2 (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини А1402 Міністерства оборони України про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

11.10.2016 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі-позивач) до військової частини А1402 Міністерства оборони України (далі-відповідач) про:

визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби;

зобовязання відповідача звільнити його з військової служби з виплатою належного грошового забезпечення.

Позов мотивовано тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у звільненні його з військової служби, оскільки строк дії контракту на її проходження скінчився, а позивач не надавав своєї згоди на продовження його дії. Також стверджує, що оскільки контракт з ним був укладений задовго до початку періоду мобілізації, зміни законодавства про продовження строку контракту на нього не поширюються та відсутній особливий період для зміни строків служби. Тому просив задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову з тих підстав, що військовослужбовці не підлягають звільненню з військової служби у особливий період до оголошення демобілізації. Оскільки станом на час закінчення дії контракту та звернення в суд з цим позовом в Україні діє особливий період, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд зясував, що 02.10.2013 позивач уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1402 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та не є мобілізованою за призовом особою.

31.08.2016 він звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення його зі Збройних Сил України у зв'язку з закінченням строку дії контракту. Повторно 03.10.2016 позивач звернувся з рапортом щодо такого звільнення та відсутністю наміру продовжувати дію контракту.

З резолюцій на вказаних рапортах та з листа (вих. №4940 від 16.09.2016) відповідача вбачається його відмова з підстав наявності особливого періоду, введеного на території України Указом Президента України від 14.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», та відповідних положень ч.8 ст.26 «Про військовий обов'язок і військову службу».

Суд встановив, що наказом від 30.09.2016 №227 в односторонньому порядку відповідачем продовжено дію контракту з позивачем з 02 жовтня 2016 року на період до оголошення демобілізації. Разом з тим, з огляду на вимоги ст.11 КАС України суд позбавлений права оцінити правомірність цього наказу, що не заявлений предметом спору.

Для вирішення спору суд врахував положення ст.65 Конституції України, відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, пов'язують продовження перебування на військовій службі з моментом оголошення мобілізації, оскільки на час дії періоду мобілізації строк контракту може бути продовженим.

За приписами ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІ1 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною проводиться відкрито чи приховано.

Для оцінки доводів сторін суд також врахував ст.1 Закону №3543-XII, згідно з якою особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період змінюються також строки військової служби. Зокрема, для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Указами Президента оголошувалася як мобілізація, так демобілізація окремих черг, проте після закінчення дії контракту позивача демобілізація не оголошувался.

З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням відповідача про наявність особливого періоду в Україні.

Відповідно до ч.9 ст.23 Закону №2232-XII у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім певних випадків.

Такі випадки визначені в ст. 26 Закону №2232-XII (з 25.03.2014 року доповнено новою частиною восьмою згідно із Законом України від 19.09.2013 №589-VII, враховуючи зміни, внесені Законом України від 27.03.2014 року №1169-VII). Зокрема, у разі настання особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці-жінки, які мають дітей віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, а також військовослужбовці, визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України №2232-ХІІ звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом здійснюється на підставах, передбачених ч. 6 цієї статті, що кореспондується з п. 267 Указу Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" (далі - Положення №1115/2009).

Пунктом 305 Положення №1115/2009 передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

За правилами пункту 306 Положення №1115/2009 у разі оголошення мобілізації: 1) військовослужбовці, які перебувають у цей час на військовій службі, звільненню в запас не підлягають, крім військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори до органів Держприкордонслужби, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження начальників відповідних органів Держприкордонслужби. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу органу Держприкордонслужби, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку чи в запас з підстав, передбачених пунктом «є» частини шостої або пунктом «є» частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; 2) усі відпустки військовослужбовців, крім відпусток для лікування у зв'язку з хворобою, з вагітністю та пологами, відпусткою по догляду за дитиною, припиняються. Військовослужбовці, які перебувають у відпустках, зобов'язані негайно повернутися до місця проходження військової служби; 3) військовослужбовці, які перебувають у відрядженні, зобов'язані за узгодженням з посадовими особами, у розпорядження яких вони прибули, негайно повернутися до органів Держприкордонслужби, в яких вони проходять військову службу; 4) заміна військовослужбовців, які проходять військову службу в місцевостях з установленими строками служби, а також на посадах, для яких установлений граничний строк перебування, припиняється; 5) військовослужбовці, які переміщуються на інші посади згідно з відповідними планами, а також військовослужбовці, призвані на військову службу із запасу до органів Держприкордонслужби, приступають до виконання обов'язків за посадами з моменту призначення на них.

Суд врахував, що позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених ч.8 ст.26 Закону України №2232-ХІІ, якою встановлені виключні випадки, у яких військовослужбовці звільняються під час дії особливого періоду з військової служби. Будь-якого документального підтвердження належності до таких осіб сторони не надали.

Посилання позивача на те, що контракт був укладений до початку оголошення мобілізації, є необґрунтованими, оскільки період дії контракту прийшовся на початок оголошення мобілізації. В цьому випадку мова йде не про початок дії контракту, а про дату його завершення.

Отже відповідач відмовляючи у розірванні контракту діяв в порядку, межах та спосіб, що передбачені діючим законодавством.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача, заявлених позовних вимог та відсутність підстав для присудження сплаченого судового збору з відповідача.

Керуючись ст.ст.2-11, 94, 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 про визнання незаконними дій військової частини А1402 Міністерства оборони України щодо відмови у звільненні його з військової служби та зобовязання звільнити його з військової служби з виплатою належного грошового забезпечення відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного її тексту. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

3. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 01.11.2016