Рішення № 62367334, 27.10.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "27" жовтня 2016 р. Справа № 906/803/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов.№14-96 від 18.04.2014;

від відповідача: ОСОБА_2 - дов.№Zh007-сл-5726-0916 від 05.09.2016;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

про стягнення 15099,47 грн

В судовому засіданні 20.10.2016, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 27.10.2016.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15099,47грн, з яких: 840,70грн - інфляційних нарахувань, 13353,28грн - пені, 905,49грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо вчасної сплати коштів згідно умов договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015, а також на ст.ст.611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надав письмове заперечення по відзиву на позовну заяву від 26.10.2016. Зокрема, зазначив, що настання обовязку з оплати спожитого газу за договором купівлі-продажу, який є підставою виникнення спірних правовідносин, не повязується з моментом підписання і повернення актів приймання-передачі природного газу.

Представник відповідача в засіданні суду проти позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 04.10.2016 та письмовому поясненні від 27.10.2016. Зокрема, пояснив, що умовами договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 сторони передбачили, розрахунок за спожитий газ повинен здійснюватись за двох умов: настання 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, та наявність підписаного сторонами акту приймання-передачі природного газу. Вважає, що оскільки позивачем не виконана друга умова, строк виконання зобовязання щодо розрахунків не настав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

23.06.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (відповідач, покупець) укладено договір №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір) (а.с. 20-24).

Відповідно до п.1.1 Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ (далі газ), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

За умовами п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Крім того, 15.10.2016 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 (а.с. 25-26), за умовами якого газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу.

04.11.2015 сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 (а.с. 28-29), за умовами якого газ, що продається за договором, з 01 липня по 30 вересня (включно), з 4 листопада по 31 грудня (включно) використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу; з 01 жовтня по 03 листопада (включно) газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу.

На виконання умов укладеного сторонами договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015, позивач поставив, а відповідач прийняв протягом липня-грудня 2015 року природний газ на загальну суму 600373,39грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.07.2015, 31.08.2015, 30.09.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015 (а.с. 30-36).

Відповідач, у свою чергу, в порушення умов Договору здійснив оплату за отриманий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених договором.

Судом критично оцінюються посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на недотримання позивачем умови договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 щодо повернення відповідачу підписаних актів приймання-передачі природного газу як підстави для його оплати, з огляду на наступне.

Дійсно, згідно п.3.4 Договору визначено не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

При цьому, як суд зазначав вище, відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення актів приймання-передачі природного газу.

Відтак, пункт 6.1 Договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Таким чином, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а тому - неповернення позивачем відповідного акта жодним чином не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Отже, враховуючи зміст спірних правовідносин, які виникли між сторонами, а також приписи ч.1 ст.530 і ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), суд вважає, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі №902/1598/14, від 14.06.2016 у справі №914/4191/15, від 02.06.2015 у справі №904/8409/14, від 21.06.2016 у справі №910/28812/15.

Крім того, варто зауважити, що відповідачем у матеріали справи подано довідку №ZtZ007-ЛВ-6222-1016, датовану 04.10.2016 (після порушення провадження у даній справі), якою останній повідомляє про неотримання від позивача підписаних актів приймання-передачі природного газу за договором №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 (а.с. 60).

При цьому, ні позивачем, ні відповідачем не заперечується факт сплати вартості поставленого природного газу на виконання вказаного вище договору станом на день звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою. Тобто, навіть за умови відсутності у відповідача підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу, ТОВ «Житомиргаз збут» розрахувалося за природний газ, отриманий від позивача згідно договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015, що свідчить про визнання з боку відповідача настання строку для розрахунків, у тому числі, й без отримання підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу та обізнаність відповідача про розмір заборгованості.

Таким чином, враховуючи викладене вище, а також несвоєчасне погашення боргу за поставлений природний газ, суд вважає, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобовязання за договором №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015.

За змістом п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Так, п.7.2 Договору встановлено, що в разі, якщо до 20-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу, покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі зазначеного пункту договору відповідачу нараховано 13353,28грн пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що останній є правомірним, обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 13353,28грн (за періоди 20.09.2015-03.11.2015, 20.10.2015-03.11.2015, 20.11.2015-29.11.2015, 20.01.2016-21.02.2016) підлягає задоволенню.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог у частині стягнення 13353,28грн пені, суд вважає за можливе зменшити її розмір на 50% до 6676,64грн, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Виходячи з викладеного, а також з того, що природний газ згідно договору №15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу, про що суд зазначав вище, господарський суд вважає, що в даному спорі мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість скористатися правом та зменшити розмір пені на 50% від із обґрунтованого її розміру 13353,28грн до суми 6676,64грн.

Крім того, суд враховує, що до правовідносин стосовно коштів, які надходять від усіх споживачів теплової енергії діє спеціальний режим контрою та примусового їх розподілу, визначений положеннями Закону України "Про теплопостачання" та постанови Кабінету Міністрів №217 від 18.06.2014.

З огляду на встановлені під час розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, обізнаність позивача при вступі з відповідачем у договірні правовідносини щодо особливостей отримання коштів відповідачем для розрахунків, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, відсутність тяжких наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, а також враховуючи, що основний борг перед позивачем відсутній, з метою виконання судового рішення, суд керуючись п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені на 50% до 6676,64грн.

При цьому, суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 840,70грн - інфляційних нарахувань (за вересень, жовтень 2015 року) і 905,49грн - 3% річних (за періоди 20.09.2015-03.11.2015, 20.10.2015-03.11.2015, 20.11.2015-29.11.2015, 20.01.2016-21.02.2016).

Приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є арифметично вірним, обґрунтованим, а вимоги щодо їх стягнення заявлені у відповідності до умов чинного законодавства, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань за зобов'язаннями серпня за період з 20.09.2015 по 31.10.2015, за зобов'язаннями вересня за період з 20.10.2015 по 31.10.2015, суд приходить до висновку про його невірність, виходячи з наступного.

Згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови).

Таким чином, враховуючи викладене, а також здійснені відповідачем проплати 04.11.2015 (у межах заявлених періодів), інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за жовтень 2015 року (на суму боргу 53147,16грн). Проте, у даний період індекс інфляції становив менше одиниці, тобто, мала місце дефляція. За зобов'язаннями вересня 2015 року заборгованість існувала з 20.10.2015 по 31.10.2015 тобто менше місяця. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань є безпідставною та не підлягає задоволенню. Тому, суд відмовляє в позові в частині стягнення інфляційних втрат.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов за підставою та предметом не спростував.

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних належними і допустимими доказами.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6676,64грн - пені, 905,49грн - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню. У решті позову суд відмовляє.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (абз.4 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями)).

Разом з тим, у відповідності до ст.49ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (10002, м.Житомир, вул.Фещенка-Чопівського, 35; ідентифікаційний код 39577504) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720):

- 6676,64грн пені;

- 905,49грн - 3% річних;

- 1301,28грн судових витрат.

3. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.11.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - позивачу (рек. з пов.)

3 - відповідачу (наручно)