Ухвала суду № 62361858, 26.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6597/16 Головуючий 1 інст. - Савченко Д.М.

Справа № 635/2164/15-ц

Категорія : сімейні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кокоші В.В., Міненкової Н.О.

за участю секретаря - Каплоух Н.Б.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення фактів реєстрації шлюбу та родинних відносин, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: Безлюдівська селищна рада про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, розподіл спільного майна подружжя та спадкування за законом за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення фактів реєстрації шлюбу та родинних відносин, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що вона є донькою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Свідоцтва про шлюб батьків не збереглося, проте достатньо доказів на підтвердження того, що вони знаходилися у фактичних шлюбних відносинах. Батько ОСОБА_7 був власником житлового будинкуАДРЕСА_3. За вказаною адресою розташований житловий будинок літ. «А-1» дерев'яний, загальною площею 33,20 кв.м., житловою площею 13,70 кв.м., сараї літ. «Б», «З», «И», гараж літ. «К», вбиральня літ. «Л», літні кухні літ. «Е», «Ж», літній душ літ. «М», вигрібна яма літ. «Н», огорожа №1,2, колонка №3. Спадкоємицею після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, стала мати ОСОБА_6. Після смерті останньої, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, вона, як донька, прийняла спадщину фактично, бо мешкала разом із матір'ю у вказаному житловому будинку. Відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовилися від спадщини на її користь. Державною нотаріальною конторою їй було відмовлено в оформлені спадщини через відсутність документів про шлюб батьків.

Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 1928 року. Встановити той факт, що ОСОБА_7, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, відповідно її батько та матір. А також просила суд визнати за нею право власності в цілому на житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 33,20 кв.м., житловою площею 13,70 кв.м., сараї літ. «Б», «З», «И», гараж літ. «К», вбиральня літ. «Л», літні кухні літ. «Е», «Ж», літній душ літ. «М», вигрібна яма літ. «Н», огорожа №1,2, колонка №3, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6.

У липні 2015 року ОСОБА_4, як третя особа у справі, що заявляє самостійні позовні вимоги, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа: Безлюдівська селищна рада про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, розподіл спільного майна подружжя та спадкування за законом.

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 вказувала, що вона є невісткою позивачки за первісним позовом, бо з 21 січня 1984 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (сином ОСОБА_1). Спочатку вони разом із чоловіком та його матір'ю проживали у АДРЕСА_4, а з 1997 року переїхали до будинку АДРЕСА_3. Оселилися з чоловіком у літній кухні літ. «Ж», ОСОБА_1 дала згоду на реконструкцію господарських будівель для того, щоб створити новий будинок для власного проживання. Зазначає, що на території домоволодіння, де були розташовані господарські споруди: сараї літ. «З», «И», та літні кухні літ. «Е», «Ж», вони з чоловіком за власні кошти реконструювали ці господарські споруди, внаслідок чого було створено окремий житловий будинок, який був відокремлений від основного будинку літ. «А-1» огорожею №4. Вважає новостворений житловий будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_7 року її чоловік помер, після його смерті спадкоємцями є вона, як дружина, та відповідачка, як його мати. Оформити право власності на спадкове майно вона не може через відсутність правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння.

Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд визнати житловий будинок літ. «П-1» з прибудовами літ. «П1-1, П2-1» загальною площею 50,40 кв.м та житловою площею 16,00 кв.м, з господарськими спорудами літ. «З», «И», створений внаслідок реконструкції господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3, спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року, та розділити спільну власність подружжя, визнавши за нею право власності на 58/200 часток цього житлового будинку; встановити факт постійного проживання її та ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року, за адресою: АДРЕСА_3 з 1997 року; визнати за нею право власності на 29/200 часток житлового будинку літ. «П-1» з прибудовами літ. «П1-1, П2-1» загальною площею 50,40 кв.м, та житловою площею 16,00 кв.м, з господарськими спорудами літ. «З», «И», створений внаслідок реконструкції господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року, що складатимуть 87/200 часток вищезазначеного житлового будинку.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1928 року. Встановлено факт, що ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, та ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, є батьком та матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності в цілому на житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 33,20 кв. м, житловою площею 13,70 кв. м, сараї Б, З, И, гараж К, вбиральню Л, літній душ М, вигрібну яму Н, огорожу № 1, 2, колонку № 3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10. В іншій частині позовних вимог відмолено.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року, за адресою: АДРЕСА_3, з 1997 року. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що позивачем за первісним позовом, ОСОБА_1, були пропущені строки позовної давності, бо її батьки померли у 1965 році та у 1984 році, спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, тому строки позовної давності давно вийшли, що є підставою відмови їй у позові. Що стосується вимог ОСОБА_4, то суд першої інстанції не виділив їй долі спадкового майна у вигляді частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, а щодо позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав, безпідставним визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ, оскільки спірне майно є об'єктом самочинного будівництва.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3, за архівними матеріалами КП «ХРБТІ» зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_9 (а.с. 5).

Батько ОСОБА_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, а мати позивачки ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с. 7, 8).

Сторонами не заперечується факт перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у зареєстрованому шлюбі з 1928 року, а також того, що ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, та ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, є батьком та матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Крім того, сторони також не заперечують факт прийняття спадщини ОСОБА_1 у вигляді житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 33,20 кв.м., житловою площею 13,70 кв.м., сараї літ. «Б», «З», «И», гараж літ. «К», вбиральня літ. «Л», літні кухні літ. «Е», «Ж», літній душ літ. «М», вигрібна яма літ. «Н», огорожа №1,2, колонка №3, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску ОСОБА_1 строків позовної давності не приймаються колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.. 74 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року висловлена правова позиція щодо застосування строку позовної давності за заявою сторони у справі на стадії апеляційного розгляду.

Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року ОСОБА_4 було відмовлено у заяві про перегляд заочного рішення з тих підстав, що відповідач був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи. Посилання заявника, зокрема, на те, що позивачем пропущено строк позовної давності не є підставою для перегляду заочного рішення суду, що встановлено статтею 232 ЦПК України, а є підставою для оскарження зазначеного рішення суду на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вказує, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, а враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Крім того, незважаючи на те, що суд ухвалив рішення при заочному розгляді справи, проте ОСОБА_4 не скористалася своїм правом подачі заяви про застосування строків позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції, хоча мала таку можливість, оскільки приймала участь у суді першої інстанції, подала також позовну заяву, як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, просила затвердити мирову угоду.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 є новими матеріально-правовими вимогами, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не виділено ОСОБА_4 належні їй долі спадкового майна у вигляді частини спірного домоволодіння також не приймаються до уваги колегією суддів.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_8 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 січня 1984 року (а.с. 89), з 1997 року вони проживали за адресою: АДРЕСА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_8 помер (а.с. 90).

Згідно з технічним паспортом на спірне домоволодіння, його власником є ОСОБА_9. На території домоволодіння розташовано житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 33,20 кв. м, житловою площею 13,70 кв. м, житловий будинок літ. «П-1» з прибудовами літ. «П1-1, П2-1» загальною площею 50,40 кв.м та житловою площею 16,00 кв.м, сараї Б, З, И, гараж К, вбиральня Л, літній душ М, вигрібна яма Н, огорожа № 1, 2, колонка № 3 (а.с. 121-124).

Згідно з листом КП «ХРБТІ» від 31.08.2015 (а.с. 127), на території спірного домоволодіння розташовано житловий будинок літ. «П-1» загальною площею 50,40 кв.м, житловою 16,00 кв.м, який утворено при переобладнанні літньої кухні літ. «Е», «Ж». Вартість будинку літ. «П-1», сараїв літ. «З», «И» становить 104 968 грн., що складає 58/100 частин об'єкту.

Листом від 09.09.2015 КП «ХРБТІ» повідомило суд, що за матеріалами інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння, в 1988 році на земельній ділянці збудовано літні кухні «Е», «З», які в період з 1997 по 2010 рік були самочинно реконструйовані (шляхом переобладнання) в житловий будинок літ. «П-1» з прибудовами літ. «П1-1» та «П2-1» загальною площею 50,40 кв. м, житловою 16,00 кв. м (а.с. 133).

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2997 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст..60,69 СК, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту) , незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна).

Згідно з Постановою Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», суди при вирішенні спорів мають враховувати, що право власності на збудований громадянином будинок на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірне новостворене домоволодіння літ. «П-1» з прибудовами літ. «П1-1» та «П2-1» загальною площею 50,40 кв. м, житловою 16,00 кв. м. не є самочинним будівництвом.

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, матеріали справи не містять будь яких даних щодо наявності дозволу на будівництво вказаного будинку, даних щодо загальної кількості, виду будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних аліментів, часу їх придбання , вартості тощо.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог як ОСОБА_1, так і ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити.

Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - В.В. Черкасов

Судді: В.В. Кокоша

Н.О. Міненкова