Ухвала суду № 62361814, 26.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1338/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2178/2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В.В.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору та стягнення коштів за апеляційною скаргою ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 червня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 29 червня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору та стягнення коштів.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001480 від 23.11.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 30 000, 00 (тридцять тисяч) гривень, сплачених як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 1102,40 грн. сплаченого судового збору.

Апелянт на дане рішення подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи та правовідносини, що склались між сторонами, невірно встановлено правову природу правочину.

Апелянт вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції слід було перевірити також відповідність істотних умов договору вимогам закону, які є обов'язковими.

Судом не було зазначено які права та законні інтереси позивача були порушені відповідачами на стадії виконання сторонами договірних зобов'язань. Визнаючи несправедливими положення розділу 12 договору, які передбачають штрафні санкції, включення яких до положень договорів не забороняється чинним законодавством, не обґрунтовує в чому полягає саме є їх несправедливість та методи її визначення.

Апелянт зазначає також, що суд не звернув уваги на те, що штрафні санкції за одностороннє розірвання лізингоодержувачем договору діють не увесь строк дії договору, а лише до моменту отримання ним транспортного засобу сплативши частково або повністю авансовий платіж.

При розірванні договору з ініціативи лізингоодержувача наслідком розірвання є повернення 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто, в разі розірвання лізингоодержувачем договору лізингодавець повертає сплачені кошти з урахуванням штрафу, а значить споживач має право на одержання відповідної компенсації.

Посилання суду на те, що підставами для визнання договору недійсним є відсутність у відповідача ліцензії та статусу фінансової установи є безпідставними, тому що відповідач займається виключним видом господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу, на що має відповідний дозвіл - довідку, який встановлений законодавством та діяльність якого повністю контролюється Нацкомфінпослуг.

Апелянт зазначає, що між ними був укладений договір фінансового лізингу, а не договір про надання інших фінансових послуг, а тому відповідач не зобов'язаний отримувати будь який окремий дозвіл або ліцензію.

Суд не дослідив того, що відповідач не надає послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Не погоджується з висновком суду про те, що договір непрямого лізингу є нікчемний з моменту його вчинення оскільки, повинен був бути посвідчений нотаріально на момент укладення.

Судом не було належним чином та не повно з'ясовано обставини справи, не було надано належним чином правову оцінку наданим доказам, а умови договору фінансового лізингу не були досліджені.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 23.11.2015 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу №001480 (а.с. 29-40). Відповідно до п. 1.1 договору та додатку №2 до договору предметом договору є транспортний засіб Hyundai Grand i10 Access. Відповідно до п. 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу в строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до додатку № 1, вартість предмету лізингу становить 300 000,00 грн.; адміністративний платіж (10%) - 30 000,00 грн. (а.с. 41).

Згідно із ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до положень ч. 1, п. 4 ч. 3, ч. 5, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Стаття 18 Закону України «Про захист споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист споживачів», зокрема, є умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З оспорюваного договору фінансового лізингу №001480 від 23.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» вбачається, що договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця.

Так, відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобов'язаннями відповідає продавець, відомості про якого в договорі і додатках до нього взагалі відсутні.

Даним договором закріплено право лізингодавця на односторонню відмову від договору. Так, згідно з п.п. 3.2.6, 3.2.7, лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору, а також у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмету лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. Крім того, в даних пунктах міститься така несправедлива умова, що лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору, що значно порушує інтереси споживача. Також у разі розірвання договору лізингодавець залишає за собою право не повертати лізингоодержувачу адміністративні платежі. Водночас в договорі не передбачено можливості лізингоодержувача в односторонньому порядку розірвати договір, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

П.п. 5.3, 5.4, 5.6 договору покладено на лізингоодержувача додаткові обов'язки. Так, відповідно до п.5.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю всі витрати, втрати та збитки, які можуть виникнути у лізингодавця у зв'язку із порушенням вимог щодо технічного сервісного обслуговування предмета лізингу. Згідно з п.5.4 договору лізингоодержувач погоджується взяти на себе та нести всю відповідальність в межах, встановлених цим договором та чинним законодавством України стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майна, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування предмета лізингу, або стану предмета лізингу протягом строку лізингу або протягом терміну володіння лізингоодержувачем предметом лізингу, якщо він довший. П. 5.6 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок забезпечити відповідність предмета лізингу всім нормативним вимогам та вносити такі зміни, модифікації та доповнення до предмета лізингу, які можуть час від часу вимагатися будь-яким законом, правилом, розпорядженням, нормативним актом або наказом державного органу, виданим в межах його компетенції.

П. 10.1 договору закріплена непомірна плата за послуги лізингодавця. Так, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісія за супроводження договору в розмірі 7 відсотків. При цьому обсяг фінансування - сума грошових коштів, що становить різницю між вартістю предмета лізингу, на момент його передачі, та сплаченим лізингоодержувачем авансовим платежем та можливою доплатою у відповідності до умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зокрема, у п. 9.4. договору зазначено, що у разі збільшення вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмета лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобов'язаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання додатку №3 до даного договору та до моменту купівлі предмета лізингу та передачі його лізингоодержувачу. Крім того, відповідно до п. 9.8 договору, у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення даного договору та на момент передачі предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний здійснити одноразову доплату з таким розрахунком, щоб комісія за передачу предмета лізингу становила 3 відсотки від вартості предмета лізингу на момент його купівлі.

Також лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. В п. 10.5 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 10.6 договору).

П. 10.15 договору теж закріплено право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі. Так, згідно з даним пунктом, у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу, лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються.

Таким чином, навіть при сплаті лізингоодержувачем лізингових платежів, що перевищують більше, ніж 50 відсотків вартості предмета лізингу, лізингодавець має право не повертати дані кошти, що фактично є компенсацією за невиконання п. 10.15 договору.

В той же час, за договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв'язку із невиконанням умов договору.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Суд першої інстанції звернув увагу на ту обставину, що про несправедливість умов договору фінансового лізингу свідчить і те, що виконання зобов'язань за договором забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки в п.п. 10.14, 12.1, 12.4, 12.5, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, навівши відповідні мотиви.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договором фінансового лізингу №001365 від 23.11.2015 року, який укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, а тому договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на надання фінансових послуг у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - не отримувало (а.с. 76-77), що суперечить вимогам законодавства.

Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач займається виключним видом господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу, на що має відповідний дозвіл - довідку, який встановлений законодавством та діяльність якого повністю контролюється Нацкомфінпослуг.

Відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу №001480 від 23.11.2015 року, укладений між сторонами, не було нотаріально посвідчено, а тому його слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд також відповідно до вимог вищезазначеної норми, прийшов до правильного висновку, що на виконання умов договору фінансового лізингу №001480 від 23.11.2015 року позивачем здійснено адміністративний платіж в розмірі 30 000,00 грн. (а.с. 44), який слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити

Заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 червня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

П.І.Проскурніцький

Л.В.Ясеновенко