Рішення № 62361636, 25.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22-ц/790/3276/16 Головуючий 1-ї інстанції Омельченко Н.І.

Справа №643/16323/14-ц Доповідач Довгаль А.П.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді Довгаль А.П.

суддів Коваленко І.П., Бездітко В.М.,

при секретарі Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору міни, визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб: приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (надалі ПН ХМНО ОСОБА_6В.), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (надалі ПН ХМНО ОСОБА_7І.), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (надалі ПН ХМНО ОСОБА_8А.), в якому з урахування останніх уточнень від 21.09.2015року просили: 1.визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 20.12.2006року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу ОСОБА_2 під заставу ОСОБА_9 квартири №89 у будинку №160-Г, розташованого по вулиці Академіка Павлова в місті Харкові (надалі договір про задоволення вимог); 2.визнати виконавчий напис ПН ХМНО ОСОБА_7 від 21.01.2009року (надалі виконавчий напис), виданий за реєстровим №414 про звернення стягнення на вищевказану квартиру таким, що не підлягає виконанню; 3.визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 30.01.2009року (надалі договір купівлі-продажу), укладений між ОСОБА_1, який діяв від імені ОСОБА_2 за довіреністю від 20.12.2006року, та ОСОБА_5 посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №317; 4.визнати недійсним договір міни зазначеної квартири від 11.09.2009року (надалі договір міни), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_4, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8; 5.визнати за позивачами право власності по 1/2 частині за кожною на спірну квартиру; 6.вирішити питання про судові витрати.

Заявлені вимоги позивачі мотивують тим, що квартира №89 в будинку №160-Г, розташованого по вулиці Академіка Павлова в місті Харкові належала їм на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 березня 1995р., виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстровим №5-95-46912-м-2. 20 грудня 2006 року ПН ХМНО ОСОБА_6 було посвідчено договір позики, укладений між позивачем ОСОБА_2, діючої від свого власного імені та від імені дочки ОСОБА_3 (на підставі довіреності, посвідченої 19.12.2006р.), з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони. За договором, позика складала 30900,00дол. США, які ОСОБА_2 зобовязалась повертати щомісячно, а саме пятьма платежами у розмірі 650,00дол. США, починаючі з 20 січня 2007 року, і повернути не пізніше 20 травня 2007року. В п.1 даного договору вказано, що необхідним та достатнім доказом виконання (невиконання) позичальником обовязків або позикодавцем, будуть обопільно підписані в простій письмовій формі акти прийому-передачі. Також, цього ж дня ОСОБА_2 надала на імя ОСОБА_1 довіреність (реєстраційний №2092) на право продажу належної їй та ОСОБА_3 на праві сумісної власності вищевказаної квартири. Згідно тексту довіреності, вона набуває чинності з моменту та на підставі вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки. Одночасно з підписанням договору позики, ПН ХМНО ОСОБА_6 20 грудня 2006 року посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладено як засіб забезпечення виконання зобовязання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики, в якому вона являється іпотекодавцем, а ОСОБА_1 іпотекодержателем. Після укладання цих договорів ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 продовжували мешкати в належній їм квартирі. Свої зобовязання по договору позикиОСОБА_2 виконувала, але не повному обсязі, сплативши на протязі 2007-2008 років ОСОБА_1 суму 5986,00дол. США, про що свідчать розписки. У звязку з сімейними обставинами позивачі в 2009 році переїхали до м. Києва на тимчасове проживання. При цьому ОСОБА_2 продовжувала сплачувати комунальні послуги по цій квартирі. В 2012 році ОСОБА_2 повернувшись в м. Харків, не змогла потрапити до своєї квартири, оскільки там мешкали незнайомі їй особи. 06.12.2012р. ОСОБА_2 звернулася в Київський РВ міліції м. Харкова із заявою про незаконні дії ОСОБА_1 відносно їхньої квартири. 09.11.2012р. із постанови про відмову в порушенні кримінальної справи їй стало відомо, що відбулось з їхньою власністю. ОСОБА_2 зясувала, що 21.01.2009р. ПН ХМНО ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким запропоновано звернути стягнення на спірну квартиру та за рахунок коштів, отриманих від її реалізації,задоволено вимоги ОСОБА_1 на суму 237930,00грн. (що в еквіваленті становило 30900,00дол. США). Також їй стало відомо, що ОСОБА_1, діючі на підставі довіреності від 20.12.2006року виданою нею, уклав 30.01.2009року з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу цієї квартири. У подальшому, 11.09.2009року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір міни житлових приміщень, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули права власності на спірну квартиру.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 та представник обох позивачів ОСОБА_10 заявлені вимоги підтримали з урахуванням наданих уточнень. Позивач ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи за її відсутністю.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та треті особи - ПН ХМНО: ОСОБА_6В, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 строк на звернення до суду з позовом.

Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 20.12.2006року ПН ХМНО ОСОБА_6 за реєстровим №2689, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу ОСОБА_2 під заставу ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, посвідчений 21.01.2009року ПН ХМНО ОСОБА_7 за реєстровим №414.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений 30.01.2009року ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №317, укладений між ОСОБА_1, який діяв від імені ОСОБА_2 за довіреністю від 20.12.2006 року, та ОСОБА_5

Визнано недійсним договір міни квартири АДРЕСА_3 м Харкова, посвідчений 11.09.2009року ПН ХМНО ОСОБА_8, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли у власність, в рівних частках кожний, по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 в порядку обміну на 82/100 частин житлового будинку №40 по вул. Калінінградській м. Харкова та 1/2 частину квартири АДРЕСА_4.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності, по 1/2 частині за кожною, на квартиру АДРЕСА_2.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 3898,60грн., з кожного - по 1299,53грн.

Ухвалою цього ж суду від 12.03.2016року заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_11 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд зясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що усі заявлені вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна, виходячи з наступного.

Згідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право за судовий захист.

Захист же цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

За змістом вищенаведених норм, саме власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що квартира АДРЕСА_5 належала на праві спільної сумісної власності позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 березня 1995р., реєстраційний №5-95-46912-м-2, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

20 грудня 2006 року ПН ХМНО ОСОБА_6 посвідчено договір позики, укладений між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені дочки ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 19.12.2006р., з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони. За договором сума позика складала 30900,00дол. США, які позивач ОСОБА_2 зобовязалася повертати щомісячно платежами у розмірі 650,00дол. США, починаючі з 20 січня 2007року, та повернути не пізніше 20 травня 2007року. Згідно п.1 даного договору позики необхідним та достатнім доказом виконання (невиконання) позичальником обовязків або позикодавцем є надані позичальником або позикодавцем обопільно підписані в простій письмовій формі акти прийому-передачі.

Взяті на себе зобовязання за договором позики ОСОБА_2 виконувала, але не належним чином, сплативши на протязі 2007-2008р.р. ОСОБА_1 суму 5 986,00дол. США, на підтвердження чого надані копії розписок: 20.01.2007р. - 610,00дол. США, 20.02.2007р. - 610,00дол. США, 20.03.2007р. - 610,00дол. США, 21.04.2007р. - 500,00дол. США, 20.05.2007р. - 600,00дол. США, 02.07.2007р. - 270,00дол. США, 27.07.2007р. - 500,00дол. США, 15.11.2008р. - 245,00дол. США та 25.02.2008р. 7500,00грн., 11.07.2008р. 2000,00грн., а загалом 9500,00 грн, що за курсом НБУ на той час (4,86 гривень = 1 долар США) складає 1935,00дол. США. Отже, загальна сума сплачених платежів становила 5986,00дол. США.

Також з матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2006 року позивач ОСОБА_2 видала на імя ОСОБА_1 довіреність на право продажу належної їй та дочки ОСОБА_3 на праві сумісної власності квартири АДРЕСА_6. Згідно тексту цієї довіреності вона набуває чинності з моменту та на підставі вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки.

Одночасно з підписанням договору позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, 20 грудня 2006 року посвідчено ПН ХМНО ОСОБА_6 договір про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстровий №2689, якій було укладено як засіб забезпечення виконання зобовязання, що виникло у ОСОБА_2за договором позики, у якому вона є - іпотекодавцем, а ОСОБА_1 іпотекодержателем. Пунктом 3 даного договору встановлено, що іпотекодавець віддає, а іпотекодержатель приймає під заставу - квартиру АДРЕСА_7 (предмет іпотеки). Дана квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 64,1кв.м, житловою 45,0кв.м. У п.6 договору вказано, що право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя при невиконанні іпотекодавцем зобовязання по поверненню позики за договором позики і, що право звернення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя після вчинення виконавчого надпису нотаріуса на договорі позики, який визначить суму, належну до стягнення.

Після укладання вищевказаних договорів, позивачі продовжували мешкати в належній їм на праві власності квартирі АДРЕСА_8 до 2009 року, а потім переїхали в м. Київ на тимчасове проживання. Увесь цей час позивачі сплачували гроші за комунальні послуги, які їм нараховувались по квартирі АДРЕСА_9, на підтвердження чого надано платіжні квитанції.

Як свідчать матеріали справи, 21.01.2009року ПН ХМНО ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_6, передану у заставу ОСОБА_1 згідно цього ж договору від 20.12.2006р. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, запропоновано задовольнити вимоги ОСОБА_1В в сумі 237930,00грн., що на той час становило суму -30 900,00дол. США.

У подальшому відповідач ОСОБА_1, діючі на підставі довіреності від 20.12.2006р., виданої позивачем ОСОБА_2, та яка набирає чинності з моменту вчинення виконавчого напису нотаріусом на договорі іпотеки, уклав 30.01.2009р. з відповідачем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири №89, розташованої у будинку №160-Г по вулиці Академіка Павлова в м. Харкові. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №317.

11.09.2009року відповідач ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір міни, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 Згідно договору міни відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_4 передали, а відповідач ОСОБА_5 прийняв у власність 82/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями №40 по вулиці Калінінградській в м. Харкові та 1/2 частину квартири №12 в по вулиці Уборевича №46-В в м. Харкові в порядку обміну на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6. В свою чергу ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли у власність, в рівних частинах кожний - по 1/2ч., трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 в порядку обміну на 82/100 частки жилого дома №40 по вул. Калінінградській в м. Харкові та 1/2 частину квартири АДРЕСА_10.

Визнаючи недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 20 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України суд виходив з того, що цей договір суперечить нормам діючого законодавства, т.я. не може існувати окремо від договору іпотеки, а оскільки договору іпотеки сторони між собою не укладали, тому нотаріусом виконавчий напис був виданий з порушеннями норм чинного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленого цим актом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону, або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобовязання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобовязанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань або зменшити їх.

Колегія суддів дійшла висновку, що 20 грудня 2006 року сторонами було укладено фактично договір іпотеки нерухомого майна, оскільки за своїм змістом договір про задоволення вимог іпотекодержателя направлений саме на забезпечення виконання зобовязання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики, у якому вона є - іпотекодавцем, а ОСОБА_1 іпотекодержателем. При цьому безпосередньо назва вказаного договору його правового значення не змінює. З урахуванням цих обставин, підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя у суду не малося.

Окрім того, ухвалюючи рішення, суд визнає право власності за позивачами на спірну квартиру, посилаючись на ст.334 ЦК України. Але, цією статтею врегульовано момент набуття права власності за договором, в той час як можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачано лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша ст.328 ЦК України).

Оскільки рішення в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя та в частині визнання права власності за позивачами на спірну квартиру є неправильним, тому підлягає скасуванню, з відмовою у задоволенні цих вимог.

Що стосується задоволення позовних вимог в частині визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 21.01.2009р. ПН ХМНО ОСОБА_12 таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та міни житлових приміщень, які були укладені у подальшому, колегія суддів вважає, що наведені в рішенні доводи і висновки суду з цього приводу є правильним.

Порядок вчинення виконавчих написів визначається положенням ст.88 ЗУ «Про нотаріат» та п.284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій», відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання.

Судом встановлено, що акту прийому-передачі іпотечного майна спірної квартири позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 не складали та не підписували. Окрім того, у погашення своїх зобовязань перед відповідачем ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 передала йому частину грошових коштів, що підтверджується вищевказаними письмовими розписками.

Доказів на підтвердження того, що іпотекодержатель ОСОБА_1 направляв боржнику ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушення матеріали справи не містять. Також відсутні докази того, що нотаріус направляв письмову вимогу боржнику ОСОБА_2 на адресу її фактичного проживання у той час, яка була достовірно відома відповідачу ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч.1 ст.89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися, зокрема суми, що підлягають стягненню.

Оскільки нотаріусом вчинено виконавчий напис на завищену суму заборгованості, а саме напис вчинено на більшу суму ніж сума, яка існувала в дійсності, тому суд, з урахуванням наведених обставин, обґрунтовано визнав цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, т.я. ця сума не є безспірною.

Укладені в послідуючому правочини, які вчинені на підставі виданого нотаріусом виконавчого напису, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, правомірно визнанні судом недійсними. В даному випадку, сторони по справі повертаються до стану, який існував на час укладання договору позики та договору про задоволення вимог іпотекодержателя (договору іпотеки), тобто право власності на спірну квартиру залишається за позивачами, а відповідач ОСОБА_1 залишається іпотекодержателем спірної квартири. При цьому, останній не позбавлений можливості вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в установленому законом порядку.

Згідно п.4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 307ч.1п.2), 309ч.1п.4), 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року змінити: в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 20.12.2006року за реєстровим №2689 ПН ХМНО ОСОБА_6, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу ОСОБА_2 під заставу ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_2 та в частині визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності, по 1/2 частині за кожною, на квартиру АДРЕСА_2 - скасувати і у задоволенні цих вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді