Рішення № 62359617, 26.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5571/16 Справа № 183/8031/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Посунся Н.Є., Свистунової О.В.,

при секретарі Гулієву М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа Державна казначейська служба України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за вихідним №7991/15-вих. до державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції, для негайного виконання, було направлено копію ухвали зазначеного суду від 09 квітня 2014 року (по цивільній справі №183/2164/15, провадження № 2-з/183/45/15) про забезпечення позову шляхом накладення арешт на 1/2 частину домоволодіння №32, розташованого по вул. Осипенко м. Новомосковська Дніпропетровської області на земельній ділянці площею 0,10 га. комунальної власності 1211900000:03:005:0242, яка належить ОСОБА_3 на підставі права власності, в межах суми позову - 235060,33 грн. Однак, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 всупереч норми ч. 9, ч. 10 ст. 153 ЦПК України винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження тільки 15 квітня 2015 року з посиланням на Інструкцію про проведення виконавчих дій від 1999 року. Неправомірні дії Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області призвели до порушення встановлених законом строків щодо накладення арешту на майно, що, в свою чергу, призвело до відмови у державній реєстрації обтяження, а саме арешту вищевказаного нерухомого майна, та подальшого невиконання ОСОБА_3 рішення суду, яким було задоволено позовні вимоги позивача про стягнення грошової суми. 16 квітня 2015 року позивач звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровській області із скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровській області, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4, щодо порушення строків винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 квітня 2015 року. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2015 року у цивільній справі №183/2164/15 зазначену скаргу на дії державного виконавця повністю задоволено та ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровській області від 07 вересня 2015 року залишено без змін. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державного казначейства України на його користь 235060,33 грн. в рахунок відшкодування втраченої матеріальної шкоди та 100000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди (а.с.46-51 т.2).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з третьої особи Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 700,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 05 серпня 2016 року стягнуто з відділу ДВС Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на користь держави судовий збір у сумі 551,20 грн. (а.с.49-50 т.2),

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі (а.с.26-33 т.2).

Не погодившись із рішенням суду, відділ ДВС також звернувся із апеляційною скаргою та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с.37-39 т.2).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ВДВС Новомосковського міськрайонного управління юстиції задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, оскаржуване рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 09 квітня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу про забезпечення позову по справі №183/2164/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у відповідності до якої в межах розгляду цивільної справи накладено арешт на 1/2 частину домоволодіння №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську Дніпропетровської області (розташоване на земельній ділянці площею 0,10 га. комунальної власності 1211900000:03:005:0242), яке належить ОСОБА_3 на праві власності, згідно свідоцтва про право на спадщину від 27 листопада 1985 року БН, в межах суми позову - 235060,33 грн. В резолютивній частині ухвали суду від 09 квітня 2015 року зазначено, що на підставі ч. 9 ст. 153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (а.с.8 т.1).

Вищезазначена ухвала суду від 09.04.2014 року отримана Відділом державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області 10 квітня 2015 року (а.с.13-14 т.1).

15 квітня 2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_4 винесено постанову про арешт 1/2 частини вищевказаного домоволодіння та оголошення заборони на його відчуження. Постанову направлено на виконання до відповідного органу реєстрації (а.с.9 т.1).

Державним реєстратором прав на нерухоме майно 15 квітня 2015 року прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою рішення зазначено те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оскільки, згідно проведених перевірок, право власності на 1/2 частину житлового будинку, домоволодіння, що розташований по вулиця Осипенко, 32 у м. Новомосковську Дніпропетровської області, належить іншій особі (а.с.10 т.1).

З копії інформаційної довідки з Державного реєстру речового права на нерухоме майно №38033943 від 25 травня 2015 року вбачається здійснення реєстрації відчуження права власності на спірний будинок 10 квітня 2015 року о 15:26 год. на підставі договору дарування 1/2 частки житлового будинку від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 (а.с.140 т.1).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2015 року у справі №183/2164/15 (провадження №4-с/183/36/15), скаргу ОСОБА_2, заінтересована особа - Відділ державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання дій державного виконавця неправомірними - задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_4 щодо порушення строків винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 квітня 2015 року (а.с.14 т.1).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровській області від 07 вересня 2015 року апеляційну скаргу відділу державної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції в Дніпропетровській області відхилено, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2015 року залишено без змін (а.с.20-21 т.1).

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року, що набрало законної сили 09 листопада 2015 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму авансу у розмірі 235060,33 грн., судовий збір в розмірі 2350,60 грн. (а.с.72-75 т.1).

16 листопада 2015 року на виконання зазначеного вище рішення суду видано виконавчій лист про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у вказаному вище розмірі (а.с.76 т.1).

09 грудня 2015 року Державним виконавцем відкрито виконавче провадження на виконання рішення суду ВП №69571684 (а.с.78 т.1), 17 грудня 2015 року та 22 січня 2016 року встановлена наявність нерухомого майна, належного ОСОБА_3, отримання боржником пенсії по інвалідності (а.с.83-86, 87-89, 97 т.1).

16 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.95 т.1) та про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження (а.с.102 т.1).

22 січня 2016 року державним виконавцем складено акт опису і арешту майна боржника (а.с.109-112 т.1), отримано пояснення боржника з приводу відсутності технічної документації.

03 лютого 2016 року на адресу стягувача державним виконавцем в порядку ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» направлено лист про надання згоди щодо авансування витрат на проведення виконавчих дій з приводу майна, розташованого за адресою: вул. Герасименко, 92в/11 в с. Новотроїцьке Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с.116 т.1).

04 лютого 2016 року Державним виконавцем отримано заяву позивача про відмову від авансування витрат в зв`язку з відсутністю коштів та закриття виконавчого провадження №49571684 (а.с.117 т.1).

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Як розяснено у п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Так, за правилами ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги підстави та зміст позовних вимог; враховуючи, що шкода, завдана внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава, а до участі у даній справі орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах залучено в якості третьої особи, а не відповідачем, - колегія дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено саме з наведених вище підстав.

Оскільки до участі у справі належний співвідповідач залучений не був, висновки місцевого суду про часткову недоведеність позовних вимог по суті є передчасними, а стягнення шкоди на користь позивача із третьої особи є безпідставним.

Отже, оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, тому рішення місцевого суду та додаткове рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом до належного співвідповідача про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь шкоди у певному розмірі, завданої діями (бездіяльністю) державного виконавця.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача частковому задоволенню, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року та додаткове рішення того ж суду від 05 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді