Постанова № 62349485, 27.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року м. Львів Справа № 876/6952/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

за участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі № 813/2282/16 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС при винесенні постанови від 23 червня 2016 року ВП № 50717188 про закінчення виконавчого провадження та скасувати вказану постанову.

Позов обгрунтовував посиланням на протиправність оскаржуваної постанови. Зазначав, що така постанова винесена за відсутності на те законних підстав, оскільки постанова суду від 07 жовтня 2015 року, згідно з якою Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) зобов'язано належним чином розглянути його скарги, доповнення до них та інформаційний запит, фактично виконана не була.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС при винесенні постанови від 23 червня 2016 року ВП № 50717188 про закінчення виконавчого провадження та визнано протиправною і скасовано вказану постанову.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що оскаржувана постанова винесена правомірно, а висновки суду першої інстанції є помилковими.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце його проведення, тому відповідно до частини першої статті 41 та частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за їхньої відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 813/2282/16 визнано протиправними дії МОЗ України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_2 від 13 січня 2015 року, від 11 березня 2015 року, доповнення до скарг від 18 травня 2015 року та інформаційного запиту від 05 червня 2015 року, та зобов'язано МОЗ України належним чином їх розглянути. Крім того, зобов'язано МОЗ України подати до суду у місячний строк звіт про виконання даної постанови.

На підставі вказаного рішення суду видано виконавчий лист від 12 листопада 2015 року № 813/3893/15.

07 квітня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50717188 з виконання згаданого вище виконавчого листа. Боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання цього виконавчого листа.

Листом від 29 квітня 2016 року № 14.02-04/в МОЗ України повідомило головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 813/2282/16. До вказаного листа було додано копію листа від 10 лютого 2016 року № 14.02-03/3244, яким надано відповідь на скарги, доповнення до них та інформаційний запит, та докази його направлення ОСОБА_1 (копію опису вкладення у цінний лист з відміткою оператора поштового зв'язку про прийняття його до пересилання та копію розрахункового документа про оплату вартості його пересилання).

23 червня 2016 року державним виконавцем винесена постанова ВП № 50717188 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення. Вказана постанова мотивована тим, що МОЗ України виконало постанову суду та подало звіт про її виконання, який був затверджений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець не пересвідчився в реальному виконанні постанови суду від 07 жовтня 2015 року та не звернувся до стягувача щодо надання інформації про її виконання, а ухвала суду від 20 травня 2016 року про затвердження звіту не набрала законної сили.

Суд вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим, з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню визначені Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 49 цього Закону, у випадках, передбачених пунктами 1 - 6, 8, 9, 11 - 13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Частиною третьою статті 49 цього Закону встановлено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

Аналіз згаданих вище нормативних документів дає підстави для висновку, що ними не визначено чіткого механізму та критеріїв перевірки державним виконавцем виконання рішень про зобов'язання боржника вчинити певні дії, а відповідно таке може бути встановлене на підставі будь - яких фактичних даних, які свідчать про це.

На момент винесення оскаржуваної постанови головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС отримав від МОЗ України копію листа від 10 лютого 2016 року № 14.02-03/3244, яким надано відповідь на скарги, доповнення до них та інформаційний запит, та докази його направлення ОСОБА_1 (копію опису вкладення у цінний лист з відміткою оператора поштового зв'язку про прийняття його до пересилання та копію розрахункового документа про оплату вартості пересилання).

Відтак, висновок державного виконавця про повне виконання боржником згаданого вище виконавчого листа, а відповідно про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» є правильним.

Щодо посилання суду першої інстанції як на одну з підстав для задоволення позову на те, що на момент винесення оскаржуваної постанови не набрала законної сили ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року про прийняття звіту про виконання судового рішення МОЗ України, то таке є помилковим, оскільки судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі є окремою процесуальною дією, пов'язаною з виконанням судового рішення, ухваленого не на користь суб'єкта владних повноважень, яка здійснюється судом в окремому порядку, визначеному статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України та прямо не пов'язана із примусовим виконанням судових рішень, в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена головним державним виконавцем відділу ВПВР Департаменту ДВС в межах повноважень та відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі № 813/2282/16 - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2016 року.