Ухвала суду № 62336975, 25.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/3840/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1473/2016

Єдиний унікальний номер 234/3840/16-ц Головуючий у 1 інстанції Літовка В.В.

номер провадження : 22-ц/775/1473/2016 Доповідач Жданова В.С.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Жданової В.С.

суддів : Осипчук О.В., Постолової В.Г.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого на підставі договору діє ОСОБА_2, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 червня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за позовними вимогами ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 14 червня 2016 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KTH3AK10580395 від 24.11.2006 року в сумі 4476, 99 (доларів США), що за курсом НБУ складає 107447,76 грн., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Chrysler, модель: Sebring, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_1 реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить позивачу на праві власності, шляхом укладанням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове , яким відмовити позивачу у зверненні стягнення на автомобіль, визнати Додаткову угоду від 22.08.2013 року до кредитного договору № KTH3AK10580395 від 24.11.2006 року недійсною, зобов»язати ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняти від нього залишок кредиту, стягнути судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, при укладанні додаткової угоди ОСОБА_1 погоджувався із сплатою щомісячних платежів по 410,84 доларів США ( замість раніше визначених 547,01 ). На день укладання додаткової угоди залишок кредиту складав 4644,28 грн, а не 5919,77 грн., як зазначено у графіку погашення боргу. Включення в суму заборгованості 1275,49 доларів США за вимогою СК «Інгосстрах» є необґрунтованим, оскільки він своєї згоди на це не давав, збільшення боргу за рахунок страхової виплати вважає незаконним. При укладанні додаткової угоди йому не було роз»яснино з чого складається щомісячний платіж, що є порушенням його прав як споживача. В порушення ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не розписано загальну вартість кредиту. Своїми діями Банк ввів його в оману. Крім того Додаткова угода не містить графіку погашення кредиту за весь період кредитування, розрахунку сукупної вартості кредиту, попередження щодо валютних ризиків, розрахунку подорожчання кредиту, показники реальної відсоткової ставки. Таку діяльність Банку вважає нечесною підприємницькою діяльністю. Фактично додаткова угода була укладена з метою реструктуризації боргу і на його думку повинна відповідати ч.12.ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та надавати йому право на відстрочку сплати суми основного боргу. Під час розгляду справи судом сторони дійшли висновку про можливість укладання мирової угоди, проте, суд цьому не сприяв. В порушення вимог цивільного процесуального законодавства суд не задовольнив його клопотання про призначення по даній справі судової економічної експертизи, що свідчить про порушення принципу змагальності. Крім того, його вимоги зобов»язати Банк прийняти від нього залишок кредиту згідно розрахунків експертизи фактично розглянуті не були. Зазначає на те, що судом була порушена таємниця нарадчої кімнати, оскільки суд 14.05.2016року видалився до нарадчої кімнати, про час оголошення рішення суду повідомлений не був, копію вступної та резолютивної частини отримав 16.06.2016 року, тому час проголошення рішення суду є невідомим. Судом також порушені строки розгляду справи та порушені вимоги до порядку проведення судових дебатів.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .

Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді справи суд вірно встановив правовідносини,що склалися між сторонами та вірно визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 24.11.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KTH3AK10580395 , за умовами якого відповідач отримав від позивача кредит в розмірі 37148,10 доларів США на наступні цілі: 25228,00 доларів США на купівлю автомобіля, 11920,10 доларів США на оплату разових страхових платежів, комісії та внесення в Державний реєстр зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.11.2013 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 24.11.2006 р. укладений договір застави рухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в заставу Банку автомобіль Chrysler, модель: Sebring, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_1 реєстраційний номер: НОМЕР_2, який належав йому на праві власності.

22.08.2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № KTH3AK10580395 від 24.11.2006 р. Відповідно додаткової угоди сума заборгованості, що виникла у період с дати надання відповідачу кредиту до дати підписання Додаткової угоди зменшено, визначено суму боргу 5919,77 доларів США терміном повернення до 23.01.2015 року. За умовами додаткового договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язаний з 22.08.2013 р. сплачувати банку щомісячно по 410,84 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором від 24.11.2006 р. відповідно до графіка погашення кредиту з кінцевим терміном 23.01.2015 р.

Відповідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанком», відповідач станом на 05.01.2016 року має загальну заборгованість 4476,99 доларів США,

ОСОБА_1, звертаючись до ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовними вимогами про захист прав споживачів просив визнати додаткову угоду від 22.08.2013 р. до кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 р. недійсною, обґрунтувавши тим, що позивач ввів його в оману, не виклавши в додатковій угоді інформацію необхідну для свідомого вибору, відсутній графік погашення кредиту, допустив безпідставне нарахування процентів на проценти. Просив суд також визнати незаконним нарахування пені у сумі 58,22 доларів США за період проведення АТО, зобов'язати банк прийняти від нього оплату залишку кредиту згідно розрахунку судової експертизи.

Задовольняючи позов про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконував умови додаткової угоди від 22.08.2013 року до кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 р. у зв»язку з чим утворилась заборгованість за кредитом 4476,99 доларів США. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов»язання перед банком щодо погашення кредиту не виконує, то на предмет застави автомобіль Chrysler, відповідно до договору застави від 24.11.2006 року рахунок погашення заборгованості належить звернути стягнення шляхом його вилучення та продажу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору в належній письмовій формі, при укладанні додаткової угоди сторони визначили загальну суму заборгованості, розмір щомісячного погашення, строк дії угоди, відповідальність тощо. Як у кредитному договорі, так і у додатковій угоді прописано валюту кредитування, відсоткову ставку, винагороду, розмір щомісячного платежу, відповідальність , права та обов'язки сторін договору, графік погашення кредиту. Дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 при укладанні додаткової угоди отримав необхідну інформацію про умови додаткової угоди, був згоден з цими умовами, про що свідчить його підпис на додатковій угоді та додатку до неї - графіку погашення.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

Згідно з договором застави, звернення стягнення та реалізація предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства та цього договору, у тому числі шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно приписів п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054, 1055), статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що при укладанні додаткової угоди були порушені ст..11,18,19 Закону України «Про Захист прав споживачів», а саме : була відсутньою інформація про кредит; підприємницька діяльність Банку є нечесною та вводить споживача в оману; при укладанні додаткової угоди порушені принципи справедливості та добросовісності.

Таки доводи апеляційної скарги є надуманими, не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалам справи.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Таких обставин судом першої інстанції при розгляді зустрічного позову встановлено не було.

З матеріалів справи вбачається, що укладання Додаткової угоду від 22.08.2013 року до кредитного договору № KTH3AK10580395 від 24.11.2006 року відбулося шляхом визнання позичальником її умов та підписанням сторінок угоди. Вбачається, що додаткова угода містить детальну інформацію щодо суми заборгованості, сплату відсотків 10,08% за користування кредитом, строк дії тощо. Додатковою угодою та додатком до неї визначено, що загальна заборгованість складає 5919,17 доларів США , щомісячне погашення складає по 410 доларів США. Такі умови ОСОБА_1 визнано. Сторонами узгоджено та підписано графі погашення заборгованості. В п.7 угоди міститься інформація щодо відповідальності позичальника в разі невиконання умов договору.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що Банком не надано інформації про сукупну вартість кредиту, вартість супутніх послуг, не має попередження щодо валютних ризиків також є необґрунтованими. У п. 8 додаткової угоди зазначено, що всі умови Кредитного договору від 24.11.2006 року залишаються незмінними. Вбачається, що детальний розпис загальної вартості кредиту вказаний у п.п.1.1, 2.2.7, 2.2.9, 3.11 кредитного договору № KTH3AK10580395 від 24.11.2006 року , який діє до повного виконання позичальником боргового зобов»язання. ( а.с. 12, а.с. 43).

Крім того, кожна із сторін кредитного договору, коли кредит надано у валюті, несе певні ризики через можливість коливання курсу іноземної валюти як у бік збільшення,так і у бік зменшення. Розмір кредиту у валютному еквіваленті залишається незмінним,тому умови оспорюваного кредитного договору не можна вважати несправедливими, а дії відповідача недобросовісними.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність інформації стосовно умов кредитування та відсутність розпису загальної вартості кредиту є неспроможними.

Судом вірно встановлено, що оспорюваний кредитний договір укладений з вільним волевиявленням позивача, яке відповідало його внутрішній волі і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, певний час виконувався позичальником згідно графіку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними додаткової угоди до кредитного договору. Такий висновок суду першої інстанції перебуває у відповідності до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі №6-3020цс15 від 11.05.2016 р., №6-65цс16 від11.05.2016 р, №6-330цс16 від08.06.2016 р.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що при укладанні додаткової угоди ОСОБА_1 погоджувався із виплатою заборгованості по 410 доларів США щомісячно, вважав, що має місце реструктуризація, тому проценти на заборгованість за кредитом нараховуватись не повинні, також є необґрунтованими.

Частина ч. 12 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", на порушення якої посилається представник ОСОБА_1, надає Банку право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, але це не є обов»язком Банку.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що Банк необґрунтовано включив в суму боргу 1275,49 доларів США ( виплачену на користь СК «Інгосстрах» ), суперечать умовам укладеного Кредитного договору, оскільки згідно п.1.1. умов кредитного договору № KTH3AK10580395, який діє до повного виконання позичальником боргового зобов»язання, предметом договору є кредитні кошти готівкою 25228 доларів США на покупку автомобіля і 11920,10 доларів США на сплату страхових платежів. Таким чином, сума страхового платежу є складовою частиною грошового зобов»язання за кредитним договором, а не є сумою, що включена у кредит поза межами умов договору.

Відповідно до статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Згідно приписів вказаної норми закону суд повинен перевірити чи відповідають умови мирової угоди положенням закону, її зміст, чіткість викладення її умов, чи стосується угода предмета спору, чи всі умови мирової угоди визначені у межах позову, стосуються предмета позову і засновані на взаємних поступках, чи ліквідується спір, що виник між сторонами, в результаті такої мирової угоди. Вбачається, що від сторін спільної заяви про мирову угоду не надходило, тому посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не сприяв укладанню мирової угоди є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 посилається на те, що судом не вирішений заявлений позов щодо покладання на банк обов»язку прийняти від ОСОБА_1 суму залишку по кредиту. Проте, такі доводи є неспроможними, оскільки мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить правовий висновок щодо цієї позовної вимоги з посиланням на підстави відмови. ( а.с.225 зворот)

Згідно з положеннями статті 196 ЦПК суди повинні суворо дотримуватися таємниці нарадчої кімнати. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Вихід судді з нарадчої кімнати до проголошення судового рішення може мати місце під час перерви для відпочинку (протягом робочого часу та після його закінчення).

Обгрунтовуючи доводи про те, що судом порушено таємницю нарадчої кімнати, представник ОСОБА_1 посилається на те, що після видалення суду до нарадчої кімнати вони не були запрошені на оголошення судового рішення. Проте, обставини, на які посилається представник, не є порушенням таємниці нарадчої кімнати в розумінні ст.. 196 ЦПК України. В пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» дано роз»яснення , шо орушення правил про таємницю нарадчої кімнати є порушенням норм процесуального права і може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, що розглядається (частина третя статті 309 ЦПК, частина друга статті 338 ЦПК). Таких обставин по справі не встановлено.

Оскаржуючи рішення суду, представник ОСОБА_1 посилається на те, що при розгляді справи судом був порушений термін розгляду справи та порушений порядок проведення судових дебатів, проте, вказані порушення не є такими, з якими процесуальний закон пов»язує можливість скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , а фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись 307, 308, 315 ЦПК України апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого на підставі договору діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Краматорського міського суду від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: