Ухвала суду № 62330162, 25.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2726/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Кісельової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадян Республіки Білорусь ОСОБА_2, ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Громадян Республіки Білорусь ОСОБА_2, ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року,

У с т а н о в и в :

Громадяни Республіки Білорусь ОСОБА_2 і її син ОСОБА_5 звернулись у суд із позовом до Державної міграційної служби України, в якому просили зобов'язати відповідача продовжити їм строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, прийняти остаточне законне рішення по їх справі, а також не створювати перешкод для звернення до Європейського суду з прав людини.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час спірних правовідносин відсутні законні передумови для продовження позивачам терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні, і що їх вимоги є необґрунтованими і не підтверджуються фактичними обставинами справи.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що позивачі є громадянами Республіки Білорусь.

У 2009 році ОСОБА_2, яка на той час була законним представником свого неповнолітнього сина, зверталась до територіального органу міграційної служби із заявою про надання їм статусу біженця.

У зв'язку із чим, заявниці видано довідку, яка засвідчує законність перебування особи на території України на період її чинності.

У подальшому, рішенням Державної міграційної служби України від 22 травня 2012 року №221-12 заявниці відмовлено у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначене рішення уповноваженого органу оскаржувалось ОСОБА_2 до суду і було предметом розгляду в справі №2а-8979/12/2670.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у вказаній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22 травня 2012 року. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93.

При виконанні зазначеного судового рішення, яке набрало законної сили, за наслідками повторного розгляду справи заявниці, рішенням Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №555-14 їй вдруге відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Указане рішення також оскаржувалось заявницею до суду (в адміністративній справі №826/19807/14).

Так, в згаданій справі постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано спірне рішення Державної міграційної служби України. У решті позову відмовлено.

Ураховуючи зазначені судові рішення, територіальний орган міграційної служби вживав заходів до повторного розгляду вимог заявниці.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 17 квітня 2015 року№11-15, Головним управлінням державної міграційної служби України в м. Києві прийнято наказ від 22 травня 2015 року №322 про повторний розгляд заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №555-14.

Відповідач стверджує, що заявниця, починаючи з травня по грудень 2015 року неодноразово запрошувалась для проведення співбесіди, однак не з'явилась, і з рештою відмовилась від проходження співбесіди, про що складено акт від 15 січня 2016 року.

Під час розгляду справи встановлено, що у зв'язку із оскарженням ОСОБА_2 рішень про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до суду, строк дії виданої їй довідки про звернення за захистом в Україні неодноразово продовжувався органом міграційної служби.

Матеріали справи свідчать, що у зв'язку зі спливом вищевказаного строку дії вказаної довідки (яка діяла до 06 січня 2016 року), 15 та 18 січня 2016 року позивач зверталась до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві з вимогою про продовження строку її дії.

ОСОБА_2 стверджує, що їй неправомірно відмовили у продовженні строку дії довідки про звернення за захистом в Україні на тій підставі, що вона звернулась до територіального органу міграційної служби вже після того, як закінчився строк дії довідки, а перебування в Україні без документів, що дають право на законне проживання (перебування) в Україні, або за документами, строк дії яких закінчився, є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Із листів Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 02 лютого 2016 року №1-12/К-46-16 та від 04 лютого 2016 року №1/12К-147-16, які складені у відповідь на звернення ОСОБА_2 від 15 та 18 січня 2016 року, випливає, що орган міграційної служби роз'яснив заявниці, що для продовження терміну дії довідки необхідно надати працівникам служби відповідну довідку. Разом із тим, заявниці роз'яснено, що за порушення іноземцями правил перебування в Україні статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність. Окрім того, в листі від 04 лютого 2016 року йдеться про те, що на даний час здійснюється повторний розгляд справи заявниці про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і що її неодноразово безрезультатно повідомляли про необхідність в рамках розгляду цієї справи проведення співбесіди.

Уважаючи, що Державною міграційною службою України порушуються їх права, як осіб, що звернулись за захистом в Україні, позивачі звернулись у суд із позовом про зобов'язання відповідача продовжити строк дії виданої їм довідки, прийняття остаточного рішення по їх справі та зобов'язання утриматись від створення перешкод для звернення до Європейського суду з прав людини.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до частини першої статті 7 цього Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до положень частини першої статті 8 цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Положеннями частини четвертої цієї норми передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно частини восьмої статті 8 Закону у разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначено статтею 9 Закону.

Зазначена норма передбачає проведення співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Проведення із заявником співбесіди також передбачено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07вересня 2011 року № 649 (далі - Правила).

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону).

Таким чином, законодавством передбачено, що розгляд уповноваженим органом питання про надання особі статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, включає проведення із заявником співбесіди.

Як установлено судом, ОСОБА_2 неодноразово безрезультатно повідомлялась про необхідність проведення з нею співбесіди при розгляді її справи після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у справі №826/19807/14. Проте, до січня 2016 року до органу міграційної служби за повідомленнями не з'являлась.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що відмова позивача від участі у співбесідах, на які неодноразово її запрошував міграційний орган, зумовлює затягування часу розгляду її заяви та прийняття міграційним органом рішення по суті заяви.

За таких обставин, вимоги позивачів про зобов'язання відповідача прийняти остаточне рішення по їх справі не підлягають задоволенню, адже прийняття такого неможливе без відповідної участі заявниці.

Щодо вимог позивачів, які стосуються продовження строку дії виданої їм довідки про звернення за захистом в Україні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини п'ятої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Частиною тринадцятою статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону у разі якщо особа або її законний представник оскаржує рішення в судовому порядку, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Відповідно до пункту 3.2 Правил у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу.

Пунктом 2.5 Правил передбачено, що у разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби невідкладно видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

Строк дії довідки продовжується на весь час розгляду скарги.

Положеннями пунктів 4.5, 4.7 Правил передбачено, що у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів.

Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку - копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи.

У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Про продовження строку дії зазначеної довідки уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

Таким чином, після отримання особою довідки про звернення за захистом в Україні строк її дії продовжується на весь період розгляду її справи, а також у разі оскарження рішення про відмову у задоволенні вимог заявника в установленому порядку.

Як установлено під час розгляду справи, станом на день подання даного позову процедура судового оскарження рішення Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №555-14 про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, закінчилась 30 липня 2015 року.

Здійснення позивачем подальшого оскарження прийнятого відповідачем рішення, в тому числі й у міжнародні судові інстанції, позивачем не підтверджено.

Разом із тим, будь-якого іншого нового рішення станом на час спірних правовідносин за результатами розгляду заяви в ході повторного розгляду справи заявниці прийнято не було.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача відсутні підстави для застосування положень пункту 4.7 Правил та подальшого тримісячного продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні, адже фактично оскарження рішення про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивачем, виходячи із наявних у справі доказів, в судовому порядку припинилось.

У той же час, колегія суддів зазначає, що виходячи із положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил, строк дії довідки про звернення за захистом повинен продовжуватись на період розгляду заяви про надання особі статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, а передумовою такого продовження є подання особою до територіального управління міграційної служби, на розгляді якого перебуває справи, зазначеної довідки.

Із матеріалів справи слідує, що, зважаючи на те, що на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, здійснюється розгляд питання про оформлення документів для надання заявникам відповідного статусу, листами Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 02 лютого 2016 року №1-12/К-46-16 та від 04 лютого 2016 року №1/12К-147-16, ОСОБА_2 роз'яснено необхідність подання до цього органу довідки для продовження строку її дії.

Доказів надання уповноваженому органу згаданої довідки для продовження її дії станом на момент звернення заявників до суду із даним позовом матеріали справи не містять, так само як і не підтверджується матеріалами справи відмова Державної міграційної служби України чи Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві у відповідному продовженні терміну її дії.

Більш того, під час розгляду справи встановлено, що наприкінці травня 2016 року, під час розгляду справи судом першої інстанції, у зв'язку зі зверненням ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві та поданням нею згаданої довідки, термін її дії було продовжено до 31 серпня 2016 року.

Відтак, на момент розгляду справи судом, вимоги позивачів в частині продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні фактично задоволені в позасудовому порядку.

Виходячи із приписів частини першої статті 2 та частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковою умовою здійснення судового захисту судом є наявність відповідного порушення прав чи інтересів заявника, а ознакою такого порушення є зміна стану його суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Зважаючи на встановлені обставини, які полягають у наступному: позивачами не доведено факту відмови суб'єкта владних повноважень - відповідача вчинити дії, про які вони просять; вирішення поставленого перед судом питання в позасудовому порядку; відсутні докази створення позивачам будь-яких перешкод для звернення до Європейського суду з правил людини; наявність ознак затягування розгляду суб'єктом владних повноважень справи про розгляд заяви ОСОБА_2 з боку останньої шляхом відмов в участі у передбачених Законом співбесідах, колегія суддів дійшла висновку, що даний позов не підлягає задоволенню. Позаяк, за обставин даної справи, судом не встановлено факту порушення прав заявників з боку Державної міграційної служби України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Тому, скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Громадян Республіки Білорусь ОСОБА_2, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 31 жовтня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.