Постанова № 62330130, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8670/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Майданевича А.Г.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

від позивача: Марєв М.О.

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/8670/15-г (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Мега-поліс», Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром",

Третя особа Публічне акціонерне товариство «Криворізький трубний завод «Констар»

про визнання недійсним договору №3107 від 31.07.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №3107 від 31.07.2014р., укладеного між Відповідачами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/8670/15-г позовні вимоги Позивача задоволені. Рішення мотивовано тим, що спірний договір за своєю правовою природою являється договором факторингу. Судом встановлено, що Відповідач 1, хоча і здійснює фінансово-господарську діяльність із надання певних послуг, однак не являється фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу. Так як, оспорюваний договір укладено з боку Відповідача 1 з порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та Закону України "Про страхування", відтак, суд вважає вимоги про визнання зазначеного Договору недійсним законними та обґрунтованими.

Оскільки Позивача визнано кредитором у справі про банкрутство Третьої особи, суд дійшов висновку про те, що участь у зборах кредиторів Третьої особи Відповідача 2 як особи, кредиторські вимоги якої визнано на підставі правочину, що не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси Позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки спірний договір не є договором факторингу. Крім того, судом не встановлено наявності у Позивача права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2016р. апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.09.2016р.

Розпорядженням від 21.09.2016р. у зв'язку із звільненням у відставку та припиненням повноважень судді ОСОБА_1., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Власова Ю.Л., суддів Майданевича А.Г., Станіка С.Р.

Також, наказом в.о. голови Київського апеляційного господарського суду №96-а від 21.09.2016р. суддя Власов Ю.Л. направлений у відрядження з 26.09.2016р. по 30.09.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016р. апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження визначеним складом суду та призначено до розгляду на 18.10.2016р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:

31.07.2014р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір відступлення права вимоги №3107, за умовами якого Відповідач 2 зобов'язався відступити (передати) Відповідачу 1 за цим договором право вимоги до боржника Третьої особи, а Відповідач 1 зобов'язався сплатити Відповідачу 2 грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в пункті 3.9 договору, та набути зазначене право вимоги за рамковим договором про надання послуг №98у, укладеним 26.06.2009р. між Відповідачем 2 та Третьою особою.

Відповідно до розділу 1 договору відступлення права вимоги під рамковим договором про надання послуг слід розуміти договір про надання послуг №98у від 26.06.2009р., укладений між Відповідачем 2 (виконавець за рамковим договором про надання послуг) та Третьою особою (замовник за рамковим договором про надання послуг), згідно якого Третя особа зобов'язалась надати щомісячно консультаційні та юридичні послуги, а Відповідач 2 прийняти послуги та щомісячно оплатити їх згідно виставлених рахунків та актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до п.2.2. договору відступлення права вимоги загальний розмір заборгованості Третьої особи, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 1101853,09 грн.

Згідно з п.3.2 договору відступлення права вимоги право вимоги за рамковим договором вважається відступленим Відповідачем 2 Відповідачу 1 в момент підписання сторонами договору відступлення права вимоги.

Відповідно до п.3.7. договору відступлення права вимоги Відповідач 2 не відповідає перед Відповідачем 1 за невиконання або неналежне виконання Третьою особою зобов'язань за рамковим договором про надання послуг. Відповідач 2 не відповідає перед Відповідачем 1 також у випадку, якщо одержані Відповідачем 1 від Третьої особи суми будуть меншими від суми, сплаченої Відповідачем 1 за цим договором.

Згідно з п.3.9 договору відступлення права вимоги ціна договору складає суму грошових коштів у національній валюті України та визначається сторонами окремо.

Відповідно до п.3.10-3.11 договору відступлення права вимоги Відповідач 1 здійснює оплату ціни договору на поточний рахунок Відповідача 2. Оплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на поточний рахунок Відповідача 2 грошових коштів від Відповідача 1 у розмірі ціни договору, яка визначається сторонами.

Згідно з п.5.1 договору відступлення права вимоги Відповідач 1 гарантував, що останній є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору; має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) у разі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.

Відповідно до п.2.2 статуту Відповідача 1, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Відповідача 1 та оформленого протоколом №20 від 20.04.2010р., предметом діяльності цієї компанії є страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

18.12.2014р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/5722/14 про банкрутство Третьої особи, затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого внесено, зокрема, вимоги Позивача на суму основного боргу у розмірі 48316829,63 грн., віднесено до 4 черги задоволення, пеню у сумі 10365963,65 грн. - до 6 черги задоволення, інфляційні витрати у сумі 2177763,14 грн. - до 4 черги задоволення, судовий збір у сумі 1218,00 грн. - до 1 черги задоволення вимог кредиторів, і вимоги, забезпечені заставою, у сумі 29379707,86 грн. - позачергово.

Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016р. у цій справі заяву Позивача задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28.10.2015р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015р. та рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015р. у справі №910/8670/15-г скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду м. Києва.

При цьому, в своїй постанові суд зазначив, що Відповідач 1 хоча і здійснює фінансово-господарську діяльність із надання певних послуг, однак при вирішенні справи судами залишилася не дослідженою та обставина, чи є Відповідач 1 фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу. З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положень оспорюваного договору, не з'ясували правової природи цього правочину та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Також Верховний Суд України вказав, що Позивача визнано кредитором у справі про банкрутство Третьої особи, то участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси Позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача 2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Згідно з ч.3 ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст.1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги, в тому числі: послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; факторинг.

Згідно з ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

З встановлених судом обставин вбачається, що 31.07.2014р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір відступлення права вимоги №3107, за умовами якого Відповідач 2 зобов'язався відступити (передати) Відповідачу 1 право вимоги до боржника Третьої особи, а Відповідач 1 зобов'язався сплатити Відповідачу 2 грошові кошти та набути зазначене право вимоги за рамковим договором про надання послуг №98у, укладеним 26.06.2009р. між Відповідачем 2 та Третьою особою. Відповідно до розділу 1 договору відступлення права вимоги під рамковим договором про надання послуг слід розуміти договір про надання послуг №98у від 26.06.2009р., укладений між Відповідачем 2 (виконавець за рамковим договором про надання послуг) та Третьою особою (замовник за рамковим договором про надання послуг), згідно якого Відповідач 2 зобов'язався надати щомісячно консультаційні та юридичні послуги, а Третя особа прийняти послуги та щомісячно оплатити їх згідно виставлених рахунків та актів здачі-приймання робіт (надання послуг). Загальний розмір заборгованості Третьої особи, право вимоги якої відступається становив 1101853,09 грн.

Виходячи з вищевказаних норм, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірний договір за своєю правовою природою являється договором факторингу, оскільки операції з відступлення клієнтом права саме грошової вимоги за зобов'язаннями боржника, які передбачають передачу фактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, мають здійснюватися на підставі договору факторингу.

Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Так, відповідно до п.2.2 статуту Відповідача 1, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Відповідача 1 та оформленого протоколом №20 від 20.04.2010р., предметом діяльності цієї компанії є страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Оскільки в силу вимог ч.23 ст.31 Закону України «Про страхування» страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності, то місцевий суд дійшов до вірного висновку, що Відповідач 1 хоча і здійснює фінансово-господарську діяльність із надання певних послуг, однак не являється фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорюваний договір укладено з боку Відповідача 1 з порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Закону України "Про страхування", а тому, вимоги про визнання договору відступлення права вимоги №3107 від 31.07.2014р. недійсним є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст.15 Цивільного од кексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.4-6 ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом та внесені до реєстру вимог кредиторів. Конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 9 ст.45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Позивач не є стороною договору відступлення права вимоги, однак, є зацікавленою особою, оскільки договором відступлення права вимоги порушено його право на задоволення конкурсних кредиторських вимог, закріплене ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а сам спірний договір спрямований на невиконання кредиторських вимог Позивача.

Так, включення господарським судом до реєстру вимог кредиторів штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує цивільні права та майнові інтереси інших кредиторів у справі про банкрутство на задоволення їх вимог за результатами проведення судових процедур банкрутства боржника, у зв'язку з чим кредитором може бути заявлено позовну вимогу про визнання такого правочину недійсним.

Отже, Позивача визнано кредитором у справі про банкрутство Третьої особи, тому участь у зборах кредиторів Третьої особи Відповідача 2 як особи, кредиторські вимоги якої визнано на підставі правочину, що не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси Позивача.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог Позивача та задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/8670/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/8670/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді А.Г. Майданевич

С.Р. Станік