Ухвала суду № 62326770, 26.10.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Дронська І.О.

Справа № 415/4892/14-ц

Провадження № 22ц/782/750/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Романченка В.О.,

за участю секретаря Попової Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Сєвєродонецьку Луганської області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 06 серпня 2015 року у цивільній справі за поданням державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року державний виконавець Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, в обґрунтування якого посилався на те, що на виконанні у ВДВС Лисичанського МУЮ знаходиться виконавчий лист Лисичанського міського суду Луганської області №2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн. Станом на 28.07.2015року заборгованість у сумі 14603,15грн. боржником не сплачена. На неодноразові виклики державного виконавця до ВДВС Лисичанського МУЮ ОСОБА_2 не зявляється, зобовязання покладенні на нього судовим рішенням останнім не виконуються. Вважає, що наявність в особи невиконаних зобовязань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі договірних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України. Просив тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобовязань відповідно до виконавчого листа Лисичанського міського суду Луганської області № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 06 серпня 2015 року подання державного виконавця Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області задоволено та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобовязань, покладених на підставі виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою у задоволенні подання державного виконавця відмовити у повному обсязі.

Представники виконавчої служби, ПАТ КБ «ПриватБанк» та боржник ОСОБА_2, яких було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи у судове засідання не зявились. Від Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області та ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшли заяви про розгляд справи без участі їх представників.

Справу розглянуто на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України без участі представників Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області, ПАТ КБ «ПриватБанк» та боржника ОСОБА_2, за участю представника останнього - ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника боржника ОСОБА_2- ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що на примусовому виконанні у ВДВС Лисичанського МУЮ знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу на загальну суму 14603,15грн. на підставі виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року.

Також судом першої інстанції досліджені надані виконавчою службою докази: копія рекомендованого повідомлення; копія виклику державного виконавця; копії актів державного виконавця; копії заяв; копія постанови про відкриття виконавчого провадження; копія виконавчого листа; копія постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; копії запитів; копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; копії відповідей на запити; копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлено, що боржник ОСОБА_2 зобовязання не виконує.

На підставі зазначеного, посилаючись на положення Закону України «Про порядок виїзду з України і вїзд в Україну» та ст. 377-1 ЦПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення подання державного виконавця та тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобовязань, покладених на підставі виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн., при цьому, у порушення п.3 ч.1 ст. 215 ЦПК України щодо зазначення мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, у судовому рішенні не зазначив будь-яких правових висновків.

Із зазначеним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки цей висновок суперечить вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2); - якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Частиною 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час відкриття виконавчого провадження, передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про належне виконання державним виконавцем положень ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», а саме направлення ОСОБА_2 копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення, відсутні докази отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником.

Як вбачається з поштового рекомендованого повідомлення, а.с.89, відправлення державного виконавця Грідіну М.В. вручено не було.

Крім того із зазначеного рекомендованого відправлення вбачається, що поштове відправлення державним виконавцем Грідіну М.М. було відправлено 21.04.2015року, а виконавче провадження державним виконавцем було відкрито 05.03.2015року, а.с.94. Відповідно до Постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2015року боржнику ОСОБА_2 було запропоновано добровільно виконати рішення у 7 денний строк, тобто з дати відкриття виконавчого провадження з наданням 7-денного строку для добровільного виконання рішення до дати відправлення ОСОБА_2 поштового відправлення пройшов тривалий час з 05.03.3015р. до 21.04.2015р., що не можу бути достатнім доказом того, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку взагалі направлялась постанова про відкриття виконавчого провадження.

Також, державний виконавець, посилаючись на ігнорування ОСОБА_2 неодноразових викликів до виконавчої служби, надав копію тільки одного виклику, реквізити якого не містять ні дати складання, ні вихідного номеру відправлення виклику, ні адреси, на яку цей виклик направлявся, а.с.90, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що державним виконавцем при зверненні до суду із поданням, не надано доказів того, що ОСОБА_2 у визначеному законом порядку повідомлений про відкриття виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим листомта строком його добровільного виконання, як передбачено ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно зі ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов'язань, за умови об'єктивної спроможності божника виконувати зобов'язання, відсутності перешкод для цього.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 377-1 Цивільного Кодексу України, зазначене подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.

Отже, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та підтверджуватися матеріалами виконавчого провадження.

Документи, які надані державним виконавцем не підтверджують саме факт ухилення боржника від виконання зобов'язань. Державним виконавцем як при зверненні до суду із поданням, так і під час розгляду судом першої інстанції подання не надано доказів вжиття усіх передбачених Законом України „Про виконавче провадження заходів примусового виконання виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн.

Також надані державним виконавцем акти державного виконавця Кохан А.І. від 27.07.2015року, а.с.91, та від 28.07.2015року, а.с.92, в яких зазначено, що: « За місцем проживання двері ніхто не відчинив, зі слів сусідів боржника за адресою давно не бачили...» не містять відомостей за яким саме місцем проживання божника проводились виконавчі дії.

Крім того, зазначені акти взагалі не містять передбаченого формою акту державного виконавця безпосереднього підпису державного виконавця Кохан А.І., яким, відповідно до тексту актів, складалися зазначені акти, на що суд першої інстанції також уваги не звернув.

Колегія суддів вважає, що зазначені акти не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання зобов'язання та свідчення вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання, передбачених Законом України „Про виконавче провадження.

Інших доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов'язання, покладеного на ОСОБА_2 судовим рішенням відповідно до виконавчого листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року, державним виконавцем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, державним виконавцем на момент звернення до суду з поданням, не надано доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання рішення суду за виконавчим листом листа № 2/415/185/15 від 03.02.2015року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 14603,15грн. та відсутні відомості про обізнаність боржника з наявності відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання, а тому колегія суддів вважає, що підстави для застосування тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції передбачені п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за потрібне скасувати ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 06.08.2015року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні подання державного виконавця Лисичанського міського ВДВС ГТУЮ у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, відмовити.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року за № 6-716цс15, стаття 324 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку. Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

Керуючись ч.3 ст.209, 303, 304, п.2 ч.2 ст. 307, 312, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 06 серпня 2015 року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 відмовити.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: