Рішення № 62325477, 28.10.2016, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/486/16-ц

Провадження №: 2/0343/546/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді Андрусіва І. М.,

за участю секретаря судових засідань- Височанської О.З.,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто"про визнання недійсним правочину та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, просить визнати договір фінансового лізингу №001823 від 05.11.2015 року, укладений між ОСОБА_1та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто", недійсним; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (код ЄДРПОУ 39733392)на користь ОСОБА_1 15000,00 (п"ятнадцять тисяч) гривень, сплаченого авансового платежу, а також понесені ним судові витрати.

В обгрунтування позову покликається на те, що 05.11.2015 року між ним та ТзОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто"був укладений договір № 001823 фінансового лізингу з додатками, за умовами якого відповідач зобов"язувався придбати та передати йому предмет лізингу: трактор Сінтай 244 вартістю 65 400,00 грн. в строк та на умовах, передбачених договором. В свою чергу він зобов"язувався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов договору. У виконання вказаного, ним було сплачено 15 000,00 грн. авансового платежу. Однак, згодом, уважно перечитавши договір, зрозумів, що його умови є шахрайськими та несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав і обов"язків та не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Під час його укладання відповідачем застосовано нечесну підприємницьку діяльність.

За умовами договору йому як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання умов договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору лізингодавцем і неповернення вже сплачених коштів (п.п. 10.5, 10.15 Договору).

Він позбавлений права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв"язку з невиконанням лізингодавцем умов договору, не може вимагати від останнього жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви (п. 10.11).

Крім того, всупереч вимогам закону, договором передбачено право відповідача щодо коригування лізингових платежів та проведення індексації розміру лізингової плати залежно від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку, збільшенням або зменшннням податків, зборів та інших обов"язкових платежів (п.10.13).

Разом з тим, договором не передбачена відповідальність відповідча за невиконання будь-якого зобов"язання щодо якості, предмета лізингу, його заміни, комплектності, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку. За виконання вищевказаних зобов"язань за умовами договору відповідає продавець, проте відомості про продавця предмета лізингу в договорі і додатках до нього відсутні. Таким чином, договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про дисбаланс між правами та обов"язками сторін.

Вищенаведене слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, додатково вказавши, що оскільки укладений ним договір фінансового лізингу від 05.11.2015 року нотаріально не посвічувався, його слід вважати нікчемним. Уточнені позовні вимоги просив задовольнити та застосувати наслідки недйсності нікчемного договору, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання на повторний виклик не зявився про причини своєї неявки суд не повідомив, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно, у встановленому законом порядку, про що свідчить повідомлення про вручення та оголошення в газеті "Урядовий кур"єр" від 14.07.2016 року №130.

За таких обставин суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та постановити повторне заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1ст.3 ЦК України), а ст.13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Згідно висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 11.07.2013 року№ 7-рп/2013, умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Матеріалами справи та в судовому засіданні встановлено, що 05.11.2016 року між ОСОБА_1 та ТзОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" був укладений договір фінансового лізингу №001823, предметом лізингу якого згідно п.1.1. є транспортний засіб марки Сінтай 224, тип МЕХ, привід 4х4.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 6122,45 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору. На дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 150 000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів, з моменту сплати останнім на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

При цьому в преамбулі договору лізингу визначено, що адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Із додатку №1 до договору фінансового лізингу вбачається, що адміністративний платіж становить 10 % вартості предмета лізингу та складає 612,24 доларів США за курсом долара США на дату підписання договору (1 долар США = 24.50 грн). Що відповідно становить 14999,88 грн.

Встановлено, що 05.11.2015 року позивач сплатив на користь відповідача кошти у сумі 15000,00 грн, призначення яких в квитанції ПАТ «Приватбанк» №0.0.457007749.1 зазначено як авансовий платіж.

Згідно п.12.1. договору лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається про те, що на підставі заяви №1187 від 16.11.2015 року вищезазначений Договір вважається розірваним з 16.11.2015 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Саме на несправедливі умови п.п. 10.5, 10.11, 10.13, 10.15 згаданого вище договору фінансового лізингу, що порушують його права споживача і посилався позивач, в зв'язку із чим просив визнати договір недійсним та стягнути із відповідача на його користь сплачені кошти.

За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яку у відповідності до ст. 214 ЦПК України суду слід враховувати при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п.п.4-7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (зокрема, частина перша статті 220 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно положень цих статей вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Такі вимоги розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, зокрема те, що спірний договір нотаріально не посвідчувався, а укладено сторонами у простій письмовій формі, - його слід вважати нікчемним та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме: стягнути на користь позивача витрачені кошти - сплачений адміністративний платіж та витрати, пов"язанні опублікуванням оголошення про розгляд справи в газеті "Урядовий кур"єр".

Таким чином, на підставі аналізу вказаних вище правових норм та досліджених в судовому засіданні доказів,виходячи з принципу диспозитивності, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та ст.ст.203, 215, 216, 220,628, 799, 806-808 ЦК України, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючисьст. ст.10,11,57,60,88,212-215, 218, 226, 232 ч.3 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (код ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_1 15000,00 (п"ятнадцять тисяч) гривень, сплаченого авансового платежу та 630 (шістсот тридцять) гривень судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" в дохід держави 1378,00 гривень судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з часу ознайомлення з мотивувальною частиною рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.

Суддя:

Повний текст рішення виготовлено 27.10.2016 року