Рішення № 62325278, 26.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4523/16 Справа № 201/4143/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Каратаєвої Л.О.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі ПАТ «Омега Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі ТОВ «ФК «Вектор Плюс») про визнання договору іпотеки недійсним, мотивуючи тим, що 25 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 перед ВАТ «Сведбанк» (перейменований в ПАТ «Омега Банк») за кредитним договором №025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір №025/0408/71-099-І, предметом якого була квартира АДРЕСА_1.

Вказувала, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки він укладений за відсутності права власності у ОСОБА_3 на момент укладання договору, що вбачається з відсутності оплати за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 25 квітня 2008 року на користь продавця ТОВ «Перспектива Інвестмент» та відсутності державної реєстрації права власності у встановленому законом порядку.

Зазначала, що 7 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» була укладена додаткова угода №2 до кредитного договору щодо збільшення розміру процентів за користування кредитом з 14.9% річних за весь строк фактичного користування кредитом до 14.9% річних, що в даному випадку призвело до збільшення обсягу його відповідальності як позичальника та її відповідальності як поручителя, за відсутності на це їх письмової згоди.

Посилаючись на те, що під час укладання спірного договору іпотеки були допущені численні порушення вимог закону та те, що письмової згоди на укладення іпотечного договору вона, як дружина власника нерухомого майна, не давала, тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним іпотечний договір №025/0408/71-099-І від 25 квітня 2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1760, сторонами якого є ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №025/0408/71-099-І від 25 квітня 2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1760, сторонами якого є ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3, та зобовязано органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зняти заборону відчуження квартири №16, що знаходиться в м.Дніпропетровську по вулиці Дзержинського, будинок №35л, та виключити запис з Держаного реєстру іпотек. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 07 березня 2008 року Жовтневим відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_5) О.О. та відповідачем ОСОБА_3, актовий запис 106 (том 1 а.с.111).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 31 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами було розірвано (том 2 а.с.180-181).

25 квітня 2008 року укладений договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ТОВ «Перспектива Інвестмент», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за №1757, витяг з Державного реєстру правочинів №5858567 від 25 квітня 2008 року, предметом якого є квартира №16, розташована у м.Дніпропетровську по вул.Дзержинського, будинок №35Л. Відповідно до п.4 даного договору продаж квартири вчинюється за 3.176.876 грн.96 коп., які сплачуються покупцем продавцю банківським переказом в безготівковій формі в день підписання цього договору (т.1 а.с.157-158).

В цей же день, 25 квітня 2008 року, між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», перейменоване у подальшому в ПАТ «Омега Банк», було укладено кредитний договір №025/0408/71-099 (т.1 а.с.7-11).

З кредитного договору №025/0408/71-099 вбачається, що банк надав ОСОБА_3 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 2.858.300 грн. на строк до 24 квітня 2038 року з метою перерахування коштів на користь ТОВ «Перспектива Інвестмент» в оплату за договором купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2.

Кошти в розмірі 2.858.300 грн. були отримані відповідачем ОСОБА_3 25 квітня 2008 року (т.2 а.с.167 зворот).

25 квітня 2008 року, в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 перед ВАТ «Сведбанк» за зазначеним вище кредитним договором, укладено іпотечний договір №025/0408/71-099-І (т.1 а.с.17-18).

Предметом іпотечного договору №025/0408/71-099-І є спірна квартира АДРЕСА_3.

25 квітня 2008 року позивач ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_5) О.О. надала на імя нотаріуса ОСОБА_4 письмову заяву, в якій надала свою згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на купівлю та послідуючу передачу в іпотеку в ВАТ «Сведбанк» квартири АДРЕСА_2 за ціну та на умовах їй відомих. При цьому вона стверджувала, що договір купівлі-продажу, іпотеки, кредитний договір, укладаються її чоловіком в інтересах сімї і укладення цих договорів відповідає їхньому сумісному волевиявленню. Факт шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 встановлений на підставі свідоцтва про шлюб (Серія 1-КИ №103091, виданим Жовтневим ВРАЦС м.Дніпропетровська 07 березня 2008 року, актовий запис №106) (т.1 а.с.105).

06 квітня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» укладено Договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору (т.1 а.с.12-15).

07 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору (т.1 а.с.16).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, проценти, комісію, штрафні санкції та інші можливі платежі) за кредитним договором відступлені ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». 13 грудня 2012 року складено акт №2 прийому-передачі документації за договором факторингу №15 від 28 листопада 2012 року (т.2 а.с.207-236).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено відсутність письмової згоди на укладання ОСОБА_3 з ВАТ «Сведбанк» іпотечного договору №025/0408/71-099-І від 25 квітня 2008 року та порушення її прав, а у ОСОБА_3 було відсутнє право розпоряджатися квартирою №16 в будинку №35Л по вул.Дзержинського у м.Дніпропетровську, в тому числі і передавати в іпотеку ВАТ «Сведбанк» за іпотечним договором №025/0408/71-099-І від 25 квітня 2008 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно дост.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 вказаного закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору (ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку»).

Згідност.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу), крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст.ст.572,575,578 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконаннязобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частинами 2,4 ст.65 СК України визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнаннядоговору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Укладений одним із подружжя договір створює обовязки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сімї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сімї.

Пунктом 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 визначено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити із такого. Положення ст.65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

При оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

Згідно із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України під час ухвалення постанови від 12 вересня 2012 року за №6-88цс12, договір, укладений одним із подружжя, створює обовязок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сімї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сімї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сімї, він не створює обовязку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Також правовою позицією, висловленою Верховним Судом України по справі №6-55цс12 від 19 червня 2013 року, договір укладений одним із подружжя, створює обовязок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сімї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сімї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сімї, а на інші потреби, не створює обовязків для іншого із членів подружжя.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що оспорюваний іпотечний договір укладався в інтересах сімї та майно використовується на задоволення потреб сімї.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозвязку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-533цс16.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір та, як наслідок спірний договір іпотеки, укладались в інтересах сімї ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а позивач ОСОБА_2 надавала передбачену законом письмову згоду на укладання спірного правочину, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою (т.1 а.с.105).

Шлюб між ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_5) О.О. та ОСОБА_3 зареєстрований 07 березня 2008 року. Заява була підписана 25 квітня 2008 року від імені ОСОБА_5, 04 липня 2008 року останньою був отриманий новий паспорт на шлюбне прізвище ОСОБА_3.

Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка надавала згоду на укладання спірного договору іпотеки (т.1 а.с.105, а.с.109-110) та позивач по справі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, одна і та сама особа.

Визнаючи спірний договір іпотеки недійсним суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст.19 Закону України «Про іпотеку» зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню, дослідивши матеріали справи колегія суддів звертає увагу на те, що зміни до іпотечного договору сторонами не вносились.

Згідно до ст.638Українивстановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавцята іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Спірний іпотечний договір у повній мірі відповідає вимогам закону, а отже відсутні будь-які законні підстави для визнання його недійсним.

Посилання позивача на те, що додатковою угодою №2 до кредитного договору від 07 липня 2011 року збільшено розмір процентів, колегія суддів вважає хибним, оскільки встановлений розмір процентів 14,9% річних є незмінним.

Пунктом 1.3 кредитного договору №025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 14,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і у порядку, встановленому п.6.1.2 цього договору.

Додатковою угодою №2 до кредитного договору від 07 липня 2011 року пункт 1.3 викладено в наступній редакції: З дати підписання цієї додаткової угоди до договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 14,9% річних. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і у порядку, встановленому п.6.1.,п.8.4 цього договору.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року, з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним відмовити.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_6О