Ухвала суду № 62324005, 13.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 4 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в розмірі 138 тис. 852 грн., три процента річних від простроченої суми в розмірі 3 тис. 220 грн 86 коп. в межах вартості спадкового майна, отриманого в спадщину ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8 відхилено, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року залишено без змін.

У серпні 2016 року до Верховного Суду України звернулась

ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.

На обґрунтування своїх вимог заявниця послалась на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13), 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15), 8 червня 2016 року (справа № 6-1103цс16).

Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення боргу за договором позики, оскільки на момент смерті боржника у нього було невиконане зобов'язання щодо повернення боргу за договором позики, який в межах вартості майна, одержаного у спадщину, повинна сплатити донька померлого - ОСОБА_4, як єдиний спадкоємець, що прийняв спадщину. При цьому суд встановив, що в розписці про отримання грошових коштів містяться умови про отримання боржником коштів у борг та зобов'язання про їх повернення.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13), 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15), 8 червня 2016 року (справа № 6-1103цс16) викладено правовий висновок про те, що за змістом статей 1046, 1047 ЦК України письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

При цьому у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, що підтверджуються документами (договір позики, розписка), в яких містяться умови про отримання боржником грошових коштів у борг та зобов'язання про їх повернення.

Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявниця, не суперечить правовим висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року суд встановив, що в розписці про отримання грошових коштів відсутні умови про отримання грошових коштів у борг та зобов'язання про їх повернення.

У постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року суд встановив, що договір позики в письмовій формі сторони не укладали.

Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявниця, не суперечить правовим висновкам викладеним у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року і 8 червня 2016 року, оскільки в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято зазначені постанови, наявні різні фактичні обставини.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко