Постанова № 62317247, 24.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року № 876/6132/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі №809/466/16 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

05.05.2016р. Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-Фонд) звернулось в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» (далі - Товариство), просило стягнути з відповідача на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 195 465,90 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 641,92 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016р. позов задоволено частково: стягнено з Товариства на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 130 310,85грн. та пеню в розмірі 1094,61грн., в задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016р. та прийняти нову, якою відмовити повністю в задоволені позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що Товариством подано звіт від 20.05.2015р. форми №3-ПН про наявність вакансії прибиральник виробничих приміщень в фонд зайнятості з визначеною вакансією прибиральника, але 21.05.2015р. самостійно з'явилась особа на підставі оголошень, які розміщувалось Товариством в друкованих засобах масової інформації, про прийом інвалідів на вакантні місця та написала заяву про намір працевлаштування на таке місце. Наказом №67-к від 21.05.2015р. вказану особу прийнято на роботу на посаду прибиральника. Зазначена особа є інвалідом, що підтверджується відповідним посвідченням. Стосовно гр. ОСОБА_2, то позивачем надано підтвердження того, що вказана особа вже була працевлаштована на Підприємстві та у зв'язку з станом свого здоров'я не змогла виконувати трудові обов'язки за зайнятою посадою. Незважаючи на це, Фондом гр. ОСОБА_2 повторно направлений до Товариства на посаду, з якої звільнився за власним бажанням. Суд вказаного не врахував та прийшов помилкового висновку, що відповідач не виконав встановленого законом обов'язку по працевлаштуванню двох інвалідів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ТзОВ «Електролюкс Україна» є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність - виробництво електричних побутових приладів, та використовує найману працю.

Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства складала 208 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 65 155 гривень, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 8 осіб.

Оскільки, Товариством самостійно не сплачено адміністративно-господарських санкцій за 3 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, у розмірі 195 465,87грн, Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів нарахувало пеню у сумі 1641,92грн та звернулось із позовом до суду про стягнення таких сум.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що Товариством не доведено відсутності вини щодо не працевлаштування в 2015 році двох інвалідів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому вимоги позивача щодо сплати адміністративно-господарської санкції за їх не працевлаштування є підставними.

Суд апеляційної інстанції погоджується частково з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII (далі - Закон №875-XII) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст.18 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно шукати інвалідів на створені робочі місця. Останнє покладається на органи працевлаштування, які взаємодіючи між собою та з роботодавцем забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування. Водночас, суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316, який набрав чинності з 12.07.2013р., затверджено форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян.

Таким чином, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів. Звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», є актом інформування органів працевлаштування про створені робочі місця і водночас запитом про направлення на підприємство осіб з обмеженими фізичними можливостями для працевлаштування.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону №875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2015 року щомісячно Товариством подавалась звітність форми №3-ПН (інформація про попит на робочу силу), де вказувались характеристика вакантних місць (професія, характер роботи, режим роботи, умови праці) та основні вимоги до претендентів на вакансію (рівень освіти, місце проживання, групу інвалідності) (а.с.64-109). Своєчасність надання Товариством інформації про наявні вакантні робочі місця територіальному органу центру зайнятості та звітів до відділення Фонду позивачем не заперечується.

На листи Товариства до Івано-Франківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів та Івано-Франківського міського центру зайнятості щодо сприяння у працевлаштуванні інвалідів 11.06.2015р. проведено міні-ярмарок вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями та у 2015 році направлено осіб, яким встановлена інвалідність: ОСОБА_4 - працевлаштований з 01.07.2015р., ОСОБА_5 - відмова особи, ОСОБА_2 - видано направлення від 10.01.2015р., ОСОБА_3 та ОСОБА_6, що підтверджується листами-відповідями від 20.05.2016р., від 28.12.2015р. та від 01.10.2015р. (а.с.31,61,62)

В апеляційній сказі Товариство покликається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо не працевлаштування ОСОБА_2В та ОСОБА_3

Так, відповідно до інформації про потребу у працівниках від 07.09.2015р. Івано-Франківським міським центром зайнятості направлено на Товариство для працевлаштування ОСОБА_2 на посаду оператора виробничої дільниці, що підтверджується направленням на працевлаштування №09051501150027003.

26.08.2015р. ОСОБА_2 попередньо було видано письмову рекомендацію, на якій наявний скріплений печаткою Товариства запис про те, що рішення про працевлаштування буде прийнято 09.09.2015р. після проходження медичного огляду. Медичну комісію ОСОБА_2 пройшов 08.09.2015р. в поліклініці №1 та згідно з висновком медичного огляду (а.с.174), індивідуальною програмою реабілітації інваліда №6 (а.с.173) встановлено можливість безробітного ОСОБА_2 виконувати роботу оператора виробничої дільниці.

Відповідно до акта Івано-Франківського міського центру зайнятості від 17.09.2016р. ТзОВ «Електролюкс Україна» відмовилось прийняти на роботу вказану особу на посаду оператора виробничої дільниці в рахунок нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та внести результат в корінець направлення на працевлаштування №09051501150027003 від 07.09.2015р. (а.с.171).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 згідно з Наказу Товариства №91-к від 13.01.2015р. прийнято на посаду оператора виробничої лінії в складальний цех з 27.11.2014р., терміном з 27.11.2014р. по 30.01.2015р. з випробувальним терміном один місяць, з оплатою праці згідно трудового договору та Наказом №113-к від 13.01.2015р. звільнено з займаної посади за згодою сторін (а.с.110-111).

Враховуючи, що у звіті форми 3-ПН від 10.09.2015р. (а.с.95-97), як і в такому ж звіті за попередній місяць від 11.08.2015р. (а.с.92-94) та за наступний місяць від 13.10.2015р. (а.с.98-100), Товариство повідомляло про наявність вакансій оператора виробничої лінії (3 вакансії) та оператора складу (1 вакансія), та самостійно визначило відповідні вимоги до посади оператора виробничої лінії, ОСОБА_2 відповідав вимогам, встановленим до претендентів на вакансію «оператор виробничої лінії» та не відмовлявся від такої роботи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вищевказані Накази не можуть братись до уваги як докази виконання відповідачем зобов'язання щодо працевлаштування на підприємстві в 2015 року вказаної особи.

При цьому, покликання Товариства в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2, працюючи у Товаристві, не зміг виконувати трудові обов'язки за зайнятою посадою у зв'язку з станом здоров'я, як на підставу відмови в повторному працевлаштуванні, не може братись судом до уваги, оскільки Товариство не є органом до компетенції якого входить проведення медичного обстеження особи та визначення її здатності виконувати окремі види трудової діяльності, до того ж між звільненням вказаної особи та направленням на працевлаштування пройшло більш ніж сім місяців.

Щодо працевлаштування на ТзОВ «Електролюкс Україна» ОСОБА_3, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Звіту форми 3-ПН від 20.05.2015р. на Товаристві наявна вакансія прибиральника виробничих приміщень - 1 вакансія (а.с.81-82).

Згідно з Актом про проведення співбесіди з інвалідом на предмет працевлаштування від 25.11.2015р. комісією у складі: заступника директора Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, начальника відділу правового забезпечення, взаємодії з роботодавцями і громадськістю, організаційної та кадрової роботи Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та представника відповідача проведено співбесіду з інвалідом ІІ групи ОСОБА_3 на предмет працевлаштування на посаду оператор виробничої лінії, прибиральник у ТзОВ «Електролюкс Україна», за результатами якої встановлено, що вказана особа відмовилась від працевлаштування на посаду оператора виробничої лінії та погодилася на посаду прибиральника, однак така вакансія була зайнятою. Факт відмови ОСОБА_3 від вакансії оператора виробничої лінії ТзОВ «Електролюкс Україна» підтверджено також письмовою відмовою від 25.11.2015р. (а.с.183).

Проте, з матеріалів справи встановлено, що Наказом Товариства №67-к від 21.05.2015р. на посаду прибиральника виробничих приміщень в інженерний відділ прийнято ОСОБА_7 на підставі поданої ним заяви, терміном з 21.05.2015р. по 31.12.2015р. Вказане підтверджено також довідкою Товариства від 01.07.2016р. (а.с.206).

На вимогу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2016р. вих.№К2378/16 Товариством направлено копію довідки МСЕК від 07.05.2015р., згідно з якою ОСОБА_7 встановлено третю групу інвалідності з 01.04.2015р. безстроково.

На підставі вказаних документів суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що на посаду прибиральника виробничих приміщень Товариством працевлаштовано особу, яка є інвалідом. Отже, Товариством виконано обов'язок щодо забезпечення роботою інваліда, тоді як судом першої інстанції вказані обставини досліджено не було.

Відповідно до положень ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом із тим, відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. При цьому застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Враховуючи те, що Товариством на посаду прибиральника виробничих приміщень 21.05.2015р. працевлаштовано ОСОБА_7, який є інвалідом, проте безпідставно відмовлено в працевлаштуванні на вакантну посаду ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сума адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування в 2015 році одного інваліда, виходячи із вказаної відповідачем середньої річної заробітної плати штатного працівника Товариства становить 65 155,29 грн.

Щодо пені, то за період несплати до моменту звернення в суд із адміністративним позовом, з 16.04.2016р. по 29.04.2016р. за 14 днів, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції 65155,29грн, розмір пені становить 547,30грн ((65155,29грн.*0,06%)*14днів).

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує постанову суду в частині відмови в позові, а тому в силу приписів ст.195 КАС України, така відмова не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» 1084,08 грн. судового збору.

Керуючись статтями 41, 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі №809/466/16 скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» (код 37183000, місцезнаходження: вул. Юності, 23а, місто Івано-Франківськ, 76495) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код 13662300, місцезнаходження: вулиця Гуцульська, 9, місто Івано-Франківськ, 76007) адміністративно-господарські санкції в розмірі 65 155,29 грн. (шістдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят п'ять гривень двадцять дев'ять копійок) та пеню в розмірі 547,30 грн. (п'ятсот сорок сім гривень тридцять копійок).

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс Україна» 1084,08 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: М.А. Пліш

Н.В. Ільчишин

Повний текст Постанови складено 27.10.2016р.