Рішення № 62314454, 20.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016

Справа №914/1851/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ковельавто"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЯН-Агро"

про стягнення 37 678,05 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - не з"явився

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

03.09.2015 до господарського суду Львівської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Ковельавто" до товариства з обмеженою відповідальністю "ЯН-Агро" про стягнення 37 678,05 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.09.2016 справу №914/1851/16 на підставі ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2016 порушено провадження у справі №914/1851/16 та призначено до розгляду на 06.10.2016.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 06.10.2016 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 20.10.2016.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2016 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: “за закінченням терміну зберігання”.

Позивач про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду та повідомленням про вручення поштового відправлення № 45070 0037826 9, яке отримане уповноваженими представником 24.09.2016.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Судом встановлено, що 20.08.2015 між ТОВ «ЯН-Агро» (далі Замовник) та ТОВ «Транс- Ковельавто»(далі Виконавець) було укладено договір № 20/08/2015 про надання транспортних послуг(далі договір).

Предметом даного Договору є регламентування взаємовідносин між Замовником та Виконавцем, які виникають при плануванні та виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом та розрахункам по них.

Відповідно до Договору Виконавець зобов'язується доставити ввірений йому згідно замовлення вантаж до пункту призначення у встановлений Договором та додатками до нього строк та видати йому уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник зобов'язується сплатити за це перевезення встановлену плату.

Відповідно до п 2.1 Договору Виконавець виконує перевезення згідно заявок Замовника ( в подальшому - Заявка). Заявки передаються шляхом факсимільного зв'язку,завіряються підписами уповноважених осіб та печатками обох Сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивачем були виконані усі обов'язки по Договору та здійснене перевезення кавуну до 22 т. за маршрутом м. Птахівка Скадовський район ( України)-м. Хелм-м.Ковель (Україна) відповідно до підписаної сторонами Заявки.

Як вбачається із рахунку на оплату № 422 від 31.08.2015 вартість послуг перевезення становить 31 975,60 гривень.

В свою чергу Виконавцем у відповідності до п. 6.2 Договору були надані Замовнику для здійснення оплати в 5-денний термін усі необхідні документи (рахунок-фактура, акт виконаних робі т, СМR).

Однак, відповідач ухилився від виконання взятих на себе зобов’язань по договору в частині оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказану CMR № 0000162 позивач надав суду і суд її приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за надані послуги) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору, наслідком чого є неотримання позивачем коштів у сумі 31 975,60 грн.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

В ст. 328 ЦК України сказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу фрахту за отримані послуги належним чином доведений, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31 975,60 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 789,72 грн. та інфляційні збитки в сумі 1342,98 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 789,72 грн., інфляційні збитки становлять 1342,98 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов’язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором пені та штрафу.

Згідно з п. 5.8. Договору, у випадку несплати послуг, наданих Виконавцем у строк, передбачений цим договором, Замовник зобов’язується сплатити на користь Виконавця пеню у розмірі облікової ставки НБУ.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» надає право сторонам самостійно визначати розмір неустойки за невиконання грошових зобов'язань, однак обмежує її розмір, фактично подвійною обліковою ставкою НБУ, що діє на час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач не оплатив надані послуги, то позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 3569,75 грн. Суд визнає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ковельавто" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЯН-Агро" (01023, м. Київ, Печерський район, вул. Мечнікова, буд. 2, код ЄДРПОУ 37073357) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ковельавто" (45070, Ковельський район, смт. Голоби, вул. Волинська, буд. 14, код ЄДРПОУ 37598061) 31 975 (тридцять одна тисяча дев’ятсот сімдесят п’ять) грн. 60 коп. основного боргу, пеню в сумі 3569(три тисячі п’ятсот шістдесят дев’ять) грн. 75 коп., 3% річних в сумі 789(сімсот вісімдесят дев’ять) грн. 72 коп., інфляційні збитки в сумі 1342(одна тисяча триста сорок дві) грн. 98 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 26.10.2016