Ухвала суду № 62313384, 27.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/392/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/10626/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Богінкевич С.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Вербової І.М.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю: представника позивача ПорчинськогоО.І.

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року

в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в січні 2015 року до суду із вищевказаним позовом ставив питання з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №11379363000 від 01.08.2008 року у розмірі 5 344 долари США 54 центів та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту і сплаті процентів у сумі 15 599,35 гривень. Оскільки відповідач не належним чином виконує взяті на себе зобов'язання, допустивши заборгованість, яку відмовляється повернути у добровільному порядку.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 1379363000 від 01.08.2008 року у розмірі 5 344 долари США 54 центи, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та відсотками в сумі 15 599,35 гривень.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні відповідач та його представник підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити.

Представник позивача не визнав апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що 01.08.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» ( ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_6 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11379363000.

Відповідно до умов вищезазначеного договору банк надав ОСОБА_6 кредит в іноземній валюті в сумі 27 548 доларів США, а остання зобов'язалась повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 03.08.2015 року згідно з графіком погашення кредиту (додаток №1 до кредитного договору), та сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 14,0% річних.

30.01.2009 року між сторонами за кредитним договором було укладено додаткову угоду №1, згідно до якої погашення нарахованих процентів, відбуватиметься з 01 по 25 число (включно) місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти, також було викладено погашення кредиту (додаток №1 до додаткової угоди) в новій редакції.

02.03.2012 року у відповідності ст.ст. 520 - 253 Цивільного Кодексу України між, первісним боржником - ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір по переведенню боргу за договором про надання споживчого кредиту №11379363000 від 2008 року. У зв'язку з чим останній замінив первісного позичальника, як зобов'язану сторону у договорі про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11379363000 від 01.08.2008 року, відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе всі зобов'язання позичальника, що передбачені основним договором, у тому числі щодо повернення та сплати плати за кредит.

02.03.2012 року між банком та відповідачем було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, якою сторони домовилися, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме №11379363000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11449676000; графік погашення кредиту викладено в новій редакції додаток №1 до додаткової угоди №2) в новій редакції.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 525 ЦК України, та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. А тому, з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати.

Розглядаючи спір колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Звертаючись з апеляційною скаргою представник відповідача зазначав, що ОСОБА_4 добросовісно виконував зобов'язання до моменту підняття курсу долара США. Бажав мирним шляхом вирішити даний спір, звертався до позивача з заявами про можливість укладення мирової угоди та перерахування коштів в гривневому еквіваленті і сплату в розмірі 50 000 гривень або в більшій сумі по курсу долара США на період видачі кредиту, або суму боргу коли він став боржником, в термін 1-2 місяця з списанням залишку боргу як безпідставно нарахованим.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду, так як згідно ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника коштів для виконання своїх зобов'язань не звільняє його від відповідальності.

Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги щодо відсутності у відповідача інформації про дозвіл банку видавати кредит у валюті, виходячи з того, що 01.08.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та фізичною особою, якою була ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту.

За умовами договору банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті в сумі 27 548 доларів США, а відповідач зобов'язався повертати кредит у повному обсязі в терміни та розмірах визначені договором, не пізніше 03.08.2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1.2.2. кредитного договору).

У подальшому первісним боржником та ОСОБА_4 (було укладено договір № 1 про переведення боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11379363000 від 01.08.2008 року. Внаслідок чого новий позичальник змінив первісного позичальника як зобов'язану сторону у договорі про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11379363000 від 01.08.2008 року.

А відтак, новий позичальник прийняв на себе всі зобов'язання позичальника, а саме сплатити заборгованість первісного боржника перед кредитором за основним договором за строковою сумою основного боргу, що складала - 13 446, 15 доларів США ( п. 3).

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Як вбачається із матеріалів справи банк починаючи з 24.12.2001 року мав дозвіл №1 Національного банку України на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір та договір про переведення боргу були укладені сторонами до вересня 2011 року.Отже, на час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України 16.09.2015 року у постанові, ухваленій за результатом розгляду цивільної справи у справі № 6-190цс15.

Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права і має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Подільськогорайонного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: