Ухвала суду № 62312983, 18.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/5550/16 Головуючий 1-ої інстанції Мельник І.М.

Справа № 2020/1166/2012 Доповідач Гуцал Л.В.

Категорія: житлові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», відділ громадянства і міграції та реєстрації фізичних осіб Комінтернівського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про виселення та зняття з реєстрації, -

встановила:

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом. Просила виселити відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, та зобовязати начальника відділення №23 КП «Жилкомсервіс» зняти зазначених осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Посилалась на те, що є власником спірної квартири, яка раніше на праві власності належала ОСОБА_3. Колишній власник квартири разом з членами своєї сімї -ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані та продовжують проживати за вказаною адресою, чим чинять їй перешкоди у користуванні власністю. Оскільки на її неодноразові пропозиції звільнити квартиру у добровільному порядку відповідачі не реагують, вона вимушена була звернутися за захистом своїх прав до суду.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково - виселено ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зі спірної квартири; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою того ж суду від 26 січня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм права процесуального, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У письмовій заяві ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив розглядати справу у його відсутність.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечувала, вважала рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Інші особи, які беруть участь у справі, до суду апеляційної інстанції не зявились, про час та місце розгляду справи були повідомлені.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1ст.303 ЦПК України- у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено,що відповідно до Свідоцтва на право власностіОСОБА_6 належить квартира АДРЕСА_1, яку остання придбала з прилюдних торгів 26 серпня 2011 року.

Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за позивачем 15 листопада 2011 року у встановленому законом порядку.

Встановлено також, що колишній власник квартири ОСОБА_3 і члени її сімї зареєстровані та продовжують проживати у спірній квартирі.

Задовольняючи позов в частині виселення відповідачів із спірного житла, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача, як власника спірної нерухомості, на володіння, користування, розпорядження квартирою порушено відповідачами та підлягає судовому захисту відповідно до приписів ст.150 ЖК України, ст.ст.317,319,391 ЦК України.

Судова колегія з таким висновком погоджується.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Як зазначено вище позивач у визначеному законом порядку набула право власності на спірну квартиру, а відповідачі, одна з яких є колишнім власником квартири, а інші членам її сім'ї, не бажають у добровільному порядку виселитися із цього житла. З моменту продажу спірної нерухомості право колишнього власника на квартиру припинилося. Оскільки права членів сім'ї колишнього власника є похідними від права самого власника, то з припиненням для власника права власності на квартиру члени його сім'ї також втратили право користування нею.

Згідно ст.9 ЖК України житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

За таких обставин право ОСОБА_2, як власника спірної квартири, на користування та розпорядження своїм майном підлягає судовому захисту.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні даного спору не ґрунтуються на законі.

Твердження ОСОБА_1 про неможливість виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є помилковим, як і його посилання щодо застосування до спірних правовідносин ст.109 ЖК України, ст.ст.39, 40 Закону України «Про іпотеку», оскільки даний спір виник не з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не впливає на правильність рішення суду першої інстанції і посилання в апеляційній скарзі відповідача на те, що суд не повідомив його належним чином про час та місце розгляду справи, чим позбавив можливості надати докази на спростовування позиції позивача.

ОСОБА_1 мав процесуальну можливість надати суду апеляційної інстанції докази та заявити клопотання, разом з тим такою можливістю не скористався, жодних доказів на спростування тих, що надані позивачем відповідач суду не надав.

Колегія суддів вважає, що суд розглядаючи справу оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, і встановивши обставини по справі у відповідності до норм права, яким регулюються виниклі між сторонами правовідносини обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про виселення ОСОБА_1.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 29 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: