Постанова № 62311466, 26.10.2016, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6355/16-а

№ провадження 2-а/646/119/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.16року суддя Червонозаводський районний суд м. Харкова Журавель В.А., розглянувши у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

02 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова і до лютого 2016 року їй виплачувалась пенсія, яка перераховувалась на рахунок, відкритий в ПАТ «Сбербанк», остання виплата пенсії була здійснена у квітні 2016 року. З травня поточного року і до теперішнього часу відповідач припинив виплату пенсії, яка для позивача є єдиним джерелом для існування. На початку травня 2016 позивачу зателефонував працівник відповідача та повідомив про те, що для відновлення виплати пенсії їй необхідно підтвердили своє місце проживання та з'явитися до відділення пенсійного фонду. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує його конституційні права.

Так, згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Підстави для припинення виплати пенсії передбачені в частині 1 статті 49 вказаного Закону. Згідно п. 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ( із змінами ) від 15.04.2014 року, виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України 07.11.2014 року своєю постановою № 595 затвердив Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей. Відповідно до пункту 8 цього Тимчасового порядку,особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті н облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Строк виданої йому довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, не вказаний, з чого можна зробити висновок, що він не обмежений.

Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, обмеження його права на соціальний захист у вигляді невиплати пенсії є порушенням Конституції України,

Тому позивач просила суд визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова щодо невиплати їй пенсії з травня 2016 року, зобов'язати управління поновити нарахування та виплату йому пенсії за віком з травня 2016 року з перерахуванням на рахунок уповноваженого банку, обраного раніше позивачем - ПАТ «Сбербанк», звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць та зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Відповідач по справі - управління ПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, затвердженого 07.11.2014 року Постановою № 595 Кабінету Міністрів України встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового порядку, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Із посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 15.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» відповідач зазначив, що призначення та продовження виплати пенсії таким особам здійснюється за місцем їх перебування на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка тимчасово переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим Постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509. Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 1.02.2015 такої довідки.

Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у разі продовження дії обставин, що визначенні в ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу. Вказана довідка повинна містити відмітку про реєстрацію місця проживання, проставленою територіальними підрозділами Державної міграційної служби. У разі, якщо за наслідками перевірки, проведеної територіальними підрозділами Державної міграційної служби прийнято рішення про невідповідність відомостей про місце проживання, зазначених у довідках, фактичному місцю проживання осіб, виплата пенсій припиняється з наступного місяця після надходження повідомлення відповідного органу соціального захисту населення або інформації з Єдиної інформаційної бази даних взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, наданої в порядку інформаційного обміну. У разі, якщо в базах даних одержувачів пенсій особові рахунки мають особливість із кодом «94», а в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, довідка відкликана, або закінчився термін реєстрації місця проживання у відмітці, проставлений підрозділами Державної міграційної служби, або за наслідками перевірки прийнято рішення про невідповідність відомостей про місце проживання, в результаті обміну в електронних пенсійних справах проставляється ознака «Переселенець» (код «93») та нарахування таких пенсій не провадиться. Позивачу було припинено нарахування і виплату пенсій, оскільки Управлінням праці та соціального захисту населення в базі даних було проставлено код «93».

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом ОСОБА_2 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фону України Лутугінського району Луганської області та отримувала пенсію за віком.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 було взято на облік Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Червонозаводського району Харківської міської ради як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції в управління ПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова, що підтверджується довідкою № 6333009755 / а. с. 106/. Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_2 перемістилася з : АДРЕСА_1 на територію м. Харкова, де тимчасово зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно рішення УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова з травня 2016 року ОСОБА_2 призупинено виплату пенсії.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року ( надалі Закон № 1058-1У ) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 року з подальшими змінами, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-1У визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону № 1058-1У передбачено,що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсій виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону № 1058-1У, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з'ясування певних обставин, на що посилався відповідач у своєму розпорядженні про припинення виплати пенсії позивачці з 01.03.2016 року.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-У111 ( із змінами і доповненнями), період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно п.2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ( із змінами ) від 15.04.2014 року, виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області ( далі - Порядок).

Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25, 27,28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішення від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції,суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи зазначене вище, пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Крім того, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на це, ті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач: № 506 від 01.10.2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07.11.2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, не є законом і не може змінювати ( звужувати ) встановлене Законом № 1058-1У право позивачки на отримання пенсії за віком.

Більш за те, в цьому Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 18.02.2016 року № 136, зазначено, що порядок отримання, обробки та захисту інформації визначає Мінфін. Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурними підрозділами Мінфіну.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), зараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати ( пункт 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та /або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Незважаючи на посилання відповідача у своїх запереченнях саме на цю постанову Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 136 і затверджений цією постановою Порядок верифікації та моніторингу державних виплат, відповідач не надав доказів, що, приймаючи розпорядження про зупинення виплати пенсії позивачу, відповідач діяв у відповідності із зазначеною постановою Кабінету Міністрів України та Порядком,.

Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з травня 2016 року було пов'язано саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця мешкання, не підтвердження останнім свого фактичного місця перебування і не продовження дії довідки.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

В 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01 травня 2016 року виплати позивачці раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому дії ПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 01.05.2016 року слід визнати протиправними.

З урахуванням вимог статті 11 КАС України, з метою захисту законних прав позивача, суд вважає правильним позов задовольнити частково, визнати протиправними бездіяльність відповідача відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 травня 2016 року та вийти за межі позовних вимог, визнавши рішення управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова щодо призупинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.05.2016 протиправним та скасувати його.

Що стосується вимог в частині покладання обов'язку на відповідача перераховувати пенсію ПАТ «Ощадбанк», суд вважає правильним у задоволенні позову в цій частині відмовити, оскільки нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено, як встановлено в ході судового розгляду, з інших підстав, а не у зв'язку з відкриттям ним рахунку у ПАТ «Ощадбанк».

Також суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягають як передчасно заявлені, оскільки судовий контроль за виконанням судового рішення відноситься до процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, які набрали законної сили.

На підставі викладеного, ст. ст. 6,19 Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішень Європейського суду з прав людини в справі «Пічкур проти України», та в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» керуючись ст. ст. 122, 158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати рішення управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова щодо призупинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01 травня 2016 року протиправним та скасувати його.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова відновити виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 травня 2016 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя В.А.Журавель