Рішення № 62309824, 28.10.2016, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/2192/16-ц

Провадження №2/639/1074/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

09 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, в якому просила суд визнати недійсним Договір дарування від 10.03.2015 року домоволодіння №18 по вулиці Володарського в місті Харкові, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, застосувати наслідки недійсності договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що навесні 2015 року у позивача виникли труднощі матеріального характеру, що змусило її шукати гроші. За оголошенням вона домовилася із фізичною особою, яка погодилася запозичити їй певну суму грошей. Однією із умов договору займу була наявність у неї будь-якої власності із житлового фонду. На той час їй належала квартира у будинку по вул. Володарського, 18 у м. Харкові. Право власності було оформлено не на відокремлену житлову площу у вигляді ізольованої квартири, а на певну частку житлового будинку взагалі. Для офіційного оформлення договору займу їй було запропоновано як гарантія повернення коштів, ніби-то формальне нотаріальне посвідчення Договору дарування належної їй власності на строк два роки, який після виплати боргу обіцяли скасувати. На час даних правовідносин їй запропонували тимчасово винайняти житло за адресою м. Харків, пр. Перемоги, б. 78 кв. 125. Пізніше вона дізналася, що загальна позовна давність визнання договорів дарування складає один рік, обіцяних коштів вона не отримала і коли зрозуміла, що її ошукали, звернулася до Жовтневого райвідділу міліції. Зазначає, що Договір дарування не відповідає її справжньому волевиявленню і містить ознаки шахрайства, тому має бути визнаний недійсним з моменту укладення. Якби вона розуміла, що укладає договір дарування, який не передбачає позичання грошей, вона б такого договору не укладала, оскільки іншого житла не має. Вважає, що при укладенні договору помилилася щодо правової природи даного договору, прав та обовязків, які виникнуть після його укладання. Зміст спірного договору дарування суперечить нормам цивільного кодексу України, укладанням цього договору порушені її права та охоронювані законом інтереси, а тому договір дарування, на підставі якого було здійснено відчуження, має бути визнаний недійсним.

У зв'язку з викладеним позивач і була змушена звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_4, який діє на підставі угоди про надання юридичної допомоги, заявлений позов підтримали, просили суд його задовольнити.

В подальшому позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявилась, про день та час слухання справи повідомлялася, про причину неявки суд не повідомила. У звязку з чим, справа була розглянута у її відсутність, однак у присутності її представника.

Представник відповідача ОСОБА_5, який діє на підставі договору про надання юридичної допомоги від 17.06.2016 року, в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що він не обґрунтований, жодними доказами позивач не довела ті обставини, на які вона посилається як на предмет своїх вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 не могла не знати, що укладає договір дарування та не могла помилятися щодо його правової природи, оскільки сама за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_6 22.07.2014 року за №2363 придбала спірну частину. Факт звернення до міліції із заявою про шахрайство не свідчить про не відповідність договору її інтересам. Крім того, в отриманому на адвокатський запит висновку за заявою ОСОБА_1, було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного договору передала ОСОБА_2 право власності на частину будинку. Правоохоронними органами не було встановлено жодних протиправних дій, які б суперечили закону, з боку ОСОБА_2, адже виниклі правовідносини між позивачем та відповідачем носять винятково цивільний характер та були вчинені за власним бажанням кожної сторони. Позивач мала право власності на 69/1000 частин домоволодіння №18, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Володарського та використала своє право розпорядження майном на власний розсуд, вчинивши дії, які не суперечать закону.

Відповідач в судове засідання не зявилася, через канцелярію суду надала письмові пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 позов не визнає, зазначає, що у судовому засідання позивач давала пояснення, та наполягала на тому, що чітко розуміла, що укладає саме договір дарування, тим самим спростувавши доводи позовної заяви. Вважає, що позивач жодним доказом не підтвердила своє пояснення: позивач зазначила, що існувала якась розписка, але також не може довести, що така розписка була; вказує про існування у неї боргу перед відповідачем, який вона не сплатила, однак не доводить доказів такого боргу. Вказує на те, що 69/1000 частин домоволодіння №18 за адресою м. Харків, вул. Володарського, загальною площею 304,1 кв.м., житловою площею 156,6 кв.м., є самостійним обєктом приватизації, на яке отримувалося окреме свідоцтво про право власності, та не є часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у домоволодінні. Вважає, що беззаперечним є той факт, що позивач за власною волею самостійно та добровільно виписалася із квартири перед її відчуженням, але у позові про це вона не згадує. Жодними доказами позивач не довела ті обставини, на які посилається як на предмет своїх позовних вимог, тому просить у позові відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_3, в судове засідання не зявилася, через канцелярію суду надійшла заява, відповідно до якої просить розглядати справу за її відсутності, зазначає, що її дії, як нотаріуса, при посвідченні договору дарування 69/1000 частин домоволодіння вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що у задоволені позову ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статті 58 та 59 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.

В судовому засіданні було встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченого 10.03.2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 69/1000 часток домоволодіння №18, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Володарського, загальною площею 304, 1 кв.м., житловою площею 156,6 кв.м. (а.с. 12)

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 229-233 ЦПК України зазначають, щоправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне -значення.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значено знижують її цінність або можливість використання зі цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Із розяснень, які викладені в п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх позовних вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач ОСОБА_1 судовому засіданні вказувала на те, що при укладенні договору дарування вона помилилася щодо правової природи даного договору, прав та обовязків, які виникнуть після його укладання, зміст спірного договору дарування суперечить нормам цивільного кодексу України, укладанням цього договору порушені її права та охоронювані законом інтереси.

Також у судовому засіданні позивач пояснила, що вона звернулася до приватних осіб з метою отримати 35 000 грн. під заставу нерухомого майна. При цьому договір застави відсутній. Їй запропонували оформити договір дарування, вона погодилася, усвідомлювала, що укладає договір дарування, який після повернення боргу буде анульований. Зазначила, що гроші отримала у сумі 35000 грн., про що написала розписку, але підтвердити цей факт в судовому засіданні не змогла. Борг мала повернути на протязі двох років. На сьогодні борг вона не повернула.

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підстав для звільнення від доказування в даному випадку судом не вбачається.

Отже, в порушення зазначених вимог закону, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обстави , на які вона посилається, як на підставу для задоволення позову в частині визнання договору дарування недійсним.

Стосовно позовних вимог про застосування наслідків недійсності договору та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 суд зазначає, наступне.

Дані вимоги по суті є способом виконання рішення суду про визнання договору недійсним, а тому задоволенню не підлягають.

Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст. 5, 8, 10, 11, 14, 15, 57-60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 124 Конституції України, ст.ст. 1, 2-4, 14-16, 203, 215, 717, 718 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В. В. Труханович