Рішення № 62308583, 24.10.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Озеров В.О.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 431/4349/15-ц

Провадження № 22ц/782/603/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - Луганської В.М.,

суддів - Коновалової В.А., Фарятьєва С.О.,

за участю секретаря - Козубської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначило, що 06.12.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем було укладено кредитний договір № LGB0AL00001265. Згідно кредитного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 33 612,30 грн. на термін до 06.12.2012 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позивач за вказаним договором зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі передбаченому кредитним договором. Відповідач в порушення умов кредитного договору зобов'язання не виконав. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 01.10.2015 року має заборгованість за кредитним договором - 76 531,49 грн, яка складається з наступного: 17 227,62 грн - заборгованість за кредитом;7 311,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;48 109,43 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - 250,00 грн. штраф(фіксована частина) та 3 632,45 грн. штраф (процентна складова). Позивач просив суд стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 76 531,49 грн. за кредитним договором № LGB0AL00001265 та судові витрати.

Заочним рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року заявлені вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № LGB0AL00001265 від 06.12.2007 року у розмірі 76 531,49 грн. та судовий збір у розмірі 1218 грн.

Не погодившись з заочним рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2016 року від ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 06 квітня 2016 року заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі на заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що вона не має заборгованості за кредитним договором, фактично станом на 06.12.2012 року кредитні зобов'язання виконала у повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області встановлено, що станом на 09.10.2012 року у неї відсутня заборгованість за кредитним договором.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представники підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Представник ПАТ «ПриватБанк» в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вважає, що підстав для скасування судового рішення не має.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Задовольняючи заявлені вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має заборгованість за кредитним договором і вказана заборгованість у відповідача виникла у зв'язку з ухиленням від виконання зобов'язань по кредитному договору. Висновок суду першої інстанції щодо наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором правильний. Однак суд першої інстанції поспішно дійшов висновку щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № LGB0AL00001265 від 06 грудня 2007 року у розмірі 76 531, 49 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № LGB0AL00001265 06.12.2007 року ОСОБА_2 отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 33 612, 30 грн.

Відповідно до п.7.1 кредитного договору банк надає грошові кошти позичальнику на строк з 06.12.2007 року по 06.12.2012 року у розмірі 33 612, 30 грн. на купівлю автомобіля зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмір 1, 25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказаним пунктом кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості за вказаним договором здійснюється щомісяця, починаючи через місяць в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 697, 79 грн. для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Відповідно до п.2.3.1. кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Згідно п.4.1 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначено у п.7.4. договору за кожний день просрочки.

Пунктом 7.4 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0, 15% від суми просроченої заборгованості по кредиту за кожний день просрочки, але не менше 1 гривні.

Відповідно до п. 4.3 вказаного кредитного договору при порушені позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми позову.

Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що розрахунок заборгованості відповідача по кредитному договору проведено станом на 01.10.2015 року.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості, позивач в позовній заяві зазначив, що станом на 01.10.2015 року позивач має заборгованість за кредитним договором у розмірі - 76 531, 49 грн., яка складається з наступного: 17 227,62 грн. - заборгованість за кредитом;7 311,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;48 109,43 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - 250,00 грн. штраф(фіксована частина) та 3 632,45 грн. штраф (процентна складова).

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 наполягали на тому, що у відповідача станом на 2012 рік відсутня заборгованість за кредитним договором, посилаючись на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.10.2012.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у травні 2009 року звертався з позовною заявою до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вимогами до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно, а саме автомобіль ВАЗ (модель:21099, рік випуску 2003 % кузова/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було задоволено заявлені вимоги позивача. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2012 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2011 року було скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ПАТ «ПриватБанку» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2012 року (а.с.83) встановлено, що станом на 12.05.2009 року ОСОБА_2 не мала заборгованості за кредитним договором. Тобто, є рішення суду, яким встановлено, що станом на 12.05.2009 року відповідачка не мала заборгованості перед позивачем за кредитним договором від 05.12.2007 року.

Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що відповідач має заборгованість по тілу кредиту, відсоткам за період починаючи з 13.01.2009 року і до 01.10.2015 року.

Колегія суддів судової палати вважає, що розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, який надано позивачем (а.с.3-5) за період з 13.01.2009 року по 12.05.2009 року не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставини, оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2012 року встановлено, що станом на 12.05.2009 року ОСОБА_2 не мала заборгованості за кредитним договором. За таких обставин розрахунок заборгованості за кредитним договором слід проводити з 13.05.2009 року.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем в односторонньому порядку 23.12.2008 року було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом з 15% до 25, 8%. Відповідач після збільшення банком процентної ставки за користування кредитом продовжувала вносити платежі за користування кредитом, тобто погодилася з діями банку щодо збільшення розміру процентної ставки.

Представник апелянта пояснила в судовому засіданні, що повідомлення про зміну процентної ставки направлялося позичальнику, крім того, відповідач знала про збільшення процентної ставки, оскільки вносила вносила платежі.

Посилання відповідача на те, що їй не було відомо про збільшення розміру процентної ставки, спростовується матеріалами справи. Так, відповідач в судовому засіданні пояснила, що їй 13.11.2009 року стало відомо про збільшення процентної ставки, коли отримала копію позовної заяви банку від 18.05.2009 року, надала суду апеляційної інстанції копію отриманої позовної заяви позивача від 18.05.2009 року та надала розрахунок заборгованості із якого вбачається, що банк з 23.12.2008 року збільшив процентну ставку до 25, 8% (а.с.156-159). Відповідач продовжувала сплачувати грошові кошти за користування кредитом, за таких підстав, колегія суддів судової палати вважає, що відповідач погодилася із збільшенням процентної ставки. Крім того, колегія суддів судової палати зазначає, що збільшення процентної ставки банком відбулося 23.12.2008 року тобто до 09 січня 2009 року до набрання чинності Законом № 661-VI., відповідно до якого розмір процентів, установлений кредитним договором, не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банкомв односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.12.2012 року в справі №6-149цс12.

Колегія суддів судової палати не приймає до уваги пояснення представника відповідача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції в частині того, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати строк позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Старобільського районного суду Луганської області по даній справі було відкрито провадження та справу було призначено до судового розгляду на 13.11.2015 року на 13.30 годину (а.с.17). ОСОБА_2 отримала копію позовної заяви позивача та судову повістку про судове засідання, яке призначено на 13.11.2015 року, 31 жовтня 2015 року. Представником відповідача - ОСОБА_3 на адресу суду 09.11.2015 року було направлено клопотання в якому, представник відповідача зазначив, що позовні вимоги відповідач не визнає, з розрахунком заборгованості не згодні, оскільки позивач провів розрахунок заборгованості за кредитною ставкою 25, 8% замість 15, 0% та зазначив, що заборгованість відсутня. Судом першої інстанції розгляд справи було відкладено на 23.12.2015 грудня (а.с.27) і відповідач про судове засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки (а.с.28). 23.12.20015 року судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення. В заяві про перегляд заочного рішення відповідач не просила суд першої інстанції при перегляді заочного рішення застосувати наслідки пропущення позивачем строку позовної давності так само ні відповідач ні її представник до ухвалення судом першої інстанції судового рішення не подавали заяви про застосування строку позовної давності. На підставі викладеного, колегія суддів судової палати вважає, що у суду першої інстанції на час ухвалення судового рішення були відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки ні відповідачем та ні її представником не було подано до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-2307цс15 від 02.03.2016 року. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що і суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Представник відповідача дав пояснення щодо обов'язку суду застосувати строк позовної давності, однак таке твердження представника не відповідає вимогам передбаченим ч.2, 3 ст.267 ЦК України та усталеної практики Верховного Суду України.

Разом з тим, колегія суддів судової палати не погоджується з розрахунком заборгованості за кредитним договором після 12.05.2009 року в частині визначення розміру пені та штрафу, оскільки позивач провів розрахунок заборгованості по пені та штрафу без урахування положень Закону України №1669- VII від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» .

В судовому засіданні встановлено, що відповідач проживає за адресою: с. Половинкине Старобільського району.

З 14 квітня 2014 року Законом України №1669- VII від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» був ведений мораторій на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики.

Відповідно до ст. 2 вказаного закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить с. Половинкине Старобільського району.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р було визнано нечинним. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року вказані судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, на момент вирішення справи обидва розпорядження Кабінету Міністрів України мають однакову юридичну силу, жодне з них не скасоване у встановленому законом порядку та не визнане нечинним, а тому до правовідносин сторін підлягає застосуванню розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р. у його взаємозв'язку із Законом України №1669- VII від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Крім того, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно вказаного переліку с. Половинкине входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

На підставі, викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача в частині стягнення пені з 14.04.2014 року по 01.10.2015 року не підлягають задоволенню. Стягненню підлягає пеня у розмірі 15 251, 40 грн. ( розмір пені станом на 07.12.2012 року - 10 282, 05 грн. + 4 969, 35 грн. - розмір пені з 29.11.2013 року по 13.04.2014 року).

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума штрафу у розмір 250, 00 грн. Не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення штрафу у розмірі 3 632, 45 грн., оскільки представником позивача було зазначено, що вказана сума штрафу нарахована станом на 01.10 2015 року із загальної суми кредитної заборгованості, що суперечить вимогам Законом України №1669- VII від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Крім того, як зазначалося вище підлягає зменшенню сума заборгованості за кредитом на суму 1 633, 59грн., та заборгованість по процентам за користуванням кредиту на суму 1350, 86 грн., які зазначає позивач станом на 13.05.2009 року.

На підставі вищевикладеного, відповідно до положень ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Підлягає зменшенню сума судового збору, яка стягнута з відповідача на користь відповідача з 1218, 00 грн. до 589, 75 грн. З позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір у розмірі 548, 48 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року змінити, зменшивши суму стягнутої заборгованості з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором з 76 531, 49 грн. до 37 056, 76 (тридцяти семи тисяч пятидесяти шести) грн. 76 коп. яка складається із заборгованості за кредитом - 15 594, 23 грн.; заборгованості за процентами - 5 961, 13 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 251, 40 грн.; штрафу - 250 грн., та зменшивши суму стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору з 1218, 00 грн. до 589, 75 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 548, 48 грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення, та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Cудді: