Рішення № 62306647, 25.10.2016, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2/331/1137/2016

331/3030/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі :

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживача, визнання кредитного договору № 06П131-К від21.06.2016р.,недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживача, визнання кредитного договору № 06П131-К від21.06.2016р., недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21 червня 2006 року між ним та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 06П131-К, відповідно до якого відповідач надав кредит в розмірі 40000 доларів США зі сплатою 13% річних.

Вважає, що кредитний договір № 06П131-К від 21.06.2006 року не відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Так, банком були грубо порушені вимоги ст.ст. 11, 15, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед укладенням спірного Договору, а також протягом його дії, Банк не повідомив його а ні в письмовій формі, а ні в усній формі щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов"язаннями споживача. Як на думку позивача, несправедливими умовами договору є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов"язків споживача, тоді як надання послуг обумовлене лише власним розсудом виконавця..

Як на думку позивача, несправедливими умовами договору є і умови договору про встановлення жорстких обов"язків споживача, тоді як надання послуг обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Крім того, підставою для визнання недійсності зазначеного кредитного договору є укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України та використання іноземної валюти за спірною Генеральною кредитною угодою як засобу платежу, що суперечить вимогам законодавства.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

З огляду на викладене вважає, що надання та одержання грошових коштів в рамках Генеральної кредитної угоди, а також оплата ним процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні відповідними суб'єктами імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

На підставі викладеного, посилаючись на ч. 1, 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, просить суд визнати недійсним кредитний договір № 06П131-К від 21.06.2006 року та покласти судові витрати на відповідача у справі.

Ухвалою суду від 11 травня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, залишена без розгляду. (а.с. 33-34)

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена. Ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2016 року скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду. (а.с. 64-65)

Позивач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення. Проте, у прохальній частині позову наявна вимога про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши, що проти позову заперечує з підстав, викладених по тексту заперечень, та просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що при укладенні Кредитного договору № № 06П131-К від 21.06.2006 року, Іпотечного договору та всіх додаткових до них угод, сторонами було дотримано всіх вимог: договори не суперечили ані інтересам держави, ані інтересам окремих осіб, у тому числі інтересам жодного з учасників угоди. Підписали всі договори правомочні дієздатні особи та засвідчили свої підписи печатками. Усі договори вчинені у письмовій формі з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення окремих видів правочинів. Оскільки підписали договори всі сторони - це свідчить про волевиявлення та узгодження дій з усіх сторін, про обізнаність щодо умов кредитування, зокрема про валюту кредитування, обізнаність щодо обсягу прав та обов'язків сторін, визначених в усіх договорах. У результаті вчинення вищевказаних договорів у кредитора виникло законне право вимоги на повернення кредитних коштів, нарахованих процентів, пені та інших платежів за кредитним зобов'язанням ОСОБА_1, отже настали реальні правові наслідки. До того ж ОСОБА_1, після укладення Кредитного договору вносилися платежі в рахунок погашення кредиту, що також свідчить про те, що позивач визнає Кредитний договір та визначені ним умови. І тільки, в момент коли у позивача виникає заборгованість за Кредитним договором та обов'язок погасити борг перед Банком, позивач вирішив, що його права порушено. З графіком з повернення кредиту та сплати процентів, а також іншою інформацією, яка передбачена діючими нормативно-правовими актами України та необхідна для ознайомлення Позичальника перед укладенням кредитного договору, була надана позичальнику, який з нею ознайомився та погодився, шляхом підписання відповідного договору. Крім того, зазначив, що кредитний договір наведений кредитний договір укладений у суворому додержанні діючого законодавства України, а тому не підлягає визнанню його недійсним з підстав зазначених у позові позивача.

Треті особі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожен в окремості, в судове засідання не з"явилися, причини своєї неявки суду не повідомили. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від них до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 3 цієї ж статті Закону, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування та питання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому слід зазначити, що доказування не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Всебічно і повно з»ясувавши обставини справи, об»єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з матеріалами справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 21 червня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 06П131-К, відповідно до якого відповідач надав кредит в розмірі 40000 доларів США зі сплатою 13% річних. (а.с. 8-10)

Положеннями ст. 202 ЦК України визначено, що правочинами є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини характеризуються наступними рисами: правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи; правочини завжди є правомірними діями; воля в правочинах завжди спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Зігдно ст.. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта правочину.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Згідно п.1.1 Кредитного договору № 06П131-К від 21.06.2016 р., кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 40000,00 доларів США зі сплатою 13 % процентів річних з порядком погашення суми основної заборгованості визначеним графіком.

Згідно п.1.1.2 Кредитного договору № 06П131-К від 21.06.2016 р., кінцевий термін погашення заборгованості по кредиту є 20.06.2021 року, на умовах, визначених цим договором.

Отже, за волевиявленням двох сторін було досягнуто усіх умов кредитного договору (правочину). Будь-яких заперечень на момент укладення зазначеного правочину позивач не мав.

Також, позивач, укладаючи кредитний договір, та обираючи валюту кредитування свідомо вибрав саме - долар США.

Перед укладанням Кредитного договору ОСОБА_1 ознайомили з усіма умовами кредитування, а саме: з терміном кредитування, валютою кредитування, процентними ставками у цих валютах тощо.

Таким чином, ОСОБА_1 повністю усвідомлював про умови кредитування у Банка та самостійно за власним бажанням обрав кредитування у доларах США.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Стаття 629 ЦК України, встановлює загальний принцип обов'язковості договору. Укладення договору передбачає, що він відповідає встановленим законодавством вимогам, і умови договору не суперечать положенням нормативно-правових актів. Отже, належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін і повинен добросовісно виконуватись.

Позовні вимоги позивача щодо недійсності Кредитного договору ґрунтуються, зокрема, на тому, що відповідно до чинного законодавства грошовою одиницею України є гривня, та відповідно до норм ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Водночас, у ч. 2 цієї ж статті ЦК України зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, позивач не враховує положення чинного законодавства, однобічно їх розглядає і тлумачить.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Також, нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Відповідач діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так, відповідачем отримано банківську ліцензію N 10 від 11.10.2006 р. та Дозвіл N 10-4 від 11.10.2006 р. з відповідним Додатком на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України

Таким чином, правових перешкод для того, щоб Банк мав право укладати генеральні кредитні угоди, кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті - немає.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У зв'язку з тим, що Банк, діючи у відповідності до діючого законодавства України надав Позивачу кредит у іноземній валюті (дол. США), то останній повинен повернути Банку таку ж саму суму грошей у іноземній валюті (дол. США).

Крім того, у відповідності до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до п. 1.8 гл. 1 розд. ІІІ «Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», затверджених постановою правління НБУ № 255 від 18.06.2003 р.: нарахування процентних доходів (витрат), амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами в іноземній валюті здійснюються в тій валюті, у якій обліковується пов'язаний з ними фінансовий інструмент.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними актами цивільного правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь - яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на Позичальнику й не може бути підставою для визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України зазначає, що «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору…».

Стаття 628 ЦК України визначає, що «зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.»

У світлі викладених положень Позивач звернувся до АКБ «Укрсоцбанк» із Заявою від 06.06.2006 року про надання йому кредитних коштів в сумі40 000,00 доларів США на поточні потреби на умовах разового кредиту, на строк - 180 місяців.

В даному випадку було взаємне волевиявлення сторін на укладення кредитного договору в іноземній валюті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Надана позивачу у письмовому вигляді інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту згідно розділу 2 Правил надання банками України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, надалі - «Правила №168» Банком не робилося оскільки на момент укладання цього договору, цієї постанови не існувало, а оскільки закон зворотної дії немає тому посилання позивача на дану норму є нікчемним.

За викладених обставин, Позивач та Відповідач, укладаючи Договору кредиту, за спільною згодою визначили, що Відповідач на принципах забезпеченості, платності, повернення та цільового використання кредиту надав Позивачу кредитні кошти.

Виходячи з контексту викладених умов Договору кредиту, останній є консенсуальним договором, оскільки Позивачем та Банком в момент укладення кредитного договору досягнута згода з усіх вищеперелічених істотних умов кредитування, про що свідчить підпис Позивача на договорі.

Враховуючи, що викладені дії Відповідача у взаємовідносинах із Позивачем, що були здійснені до укладення кредитного договору так і при його укладенні відповідають нормам діючого законодавства України, враховуючи, що викладені дії підтверджуються вищеназваними документами по справі, Позивач позбавляється доводити про недійсність цього Договору з підстав його невідповідності вимогам діючого законодавства України.

Позивач стверджує, що Відповідач порушив його права як споживача, оскільки Договором кредиту передбачена можливість односторонньої зміни відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Вказане твердження не відповідає дійсності виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.6 Договору кредиту, у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора та яка не залежить від волі Сторін, Кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування Кредитом,що визначена в п. 1.1. цього Договору.

Сторонами Договору кредиту передбачено чіткі рамки дій сторін, у разі ініціювання зміни відсоткової ставки зі сторони Кредитора (Відповідача), а саме:

Пунктом 2.6.1 Договору кредиту передбачено, що про намір змінити розмір процентів Кредитор зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за 10 днів до початку їх застосування, а також надати для укладення проекти двох примірників відповідної додаткової угоди.

Згідно п. 2.6.2 Договору кредиту, у разі якщо Позичальник погодиться із зміненим розміром процентів, він зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дня отримання від Кредитора двох примірників Додаткової угоди підписати їх та повернути їх для підписання Кредитору.

Положеннями п. 2.6.3 Договору кредиту визначено, що якщо Позичальник не погодиться з запропонованим Кредитором розмірами процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1. цього Договору, повернути Кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплати нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню), в повному обсязі.

Таким чином, даними пунктами Договору кредиту Сторони визначили процедуру ініціювання зміни розміру процентної ставки, зокрема, право Кредитора ініціювати зміну розміру процентів та право Позичальника прийняти чи відмовитись від прийняття запропонованого розміру процентів.

Отже, в Договорі кредиту передбачено лише право Відповідача ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а не право односторонньої зміни розміру процентів.

Положеннями ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Таким чином, вищевказані пункти Договору не містять в собі характеру односторонньої зміни процентної ставки та не суперечать вимогам законодавства, яке діяло на час укладення Договору кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Посилання позивача на невідповідність умов Кредитного договору приписам Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, при укладенні спірного Кредитного договору сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договорів: мета, сума і строк кредиту; порядок і умови надання кредиту та його повернення; види (способи) забезпечення зобов'язань кредитодавця; винагорода кредитодавця; порядок повернення суми кредиту; порядок змін та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, обставини, які є підставою для визнання угоди недійсною, повинні існувати на час підписання угоди, а не під час її виконання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов"язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством умови, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 6, 192, 204, ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 524, ст.ст. 526, 627, 629, 1046, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 5 ст. 5, ч.2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

ВИ Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особою, яка не приймала участь в судовому засіданні у той самий строк та порядок - з дня отримання повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

25.10.2016