Постанова № 62300278, 15.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2011 року 10:45 № 2а-4805/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків про скасування повідомлення - рішення № 0000631604/0, № 0000741604/0 від 01.12.2005року за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.05.2011 року о 10 год. 45 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 01.12.2005 р. №0000631604/0 та №0000741604/0 в частині викладених заперечень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.02.2011 року постанову Господарського суду міста Києва від 22.03.2007р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2009р. скасовано та передано на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники Позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Відповідача проти позову заперечував та пояснив, що Відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.12.2005 №0000631604/0, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 2 174 337,00 грн. (1 059 584,00 грн. - за основним платежем, 1 114 753,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0000741604/0, яким визначено зобов'язання сплатити штраф в розмірі 65 489 541 грн. за платежем: податок на додану вартість.

Представник Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2011 р. закрито провадження у справі в частині скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 9358/10/25-026 від 16.12.2010 р.; скасувати рішення про результат розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві № 1634/10/25-114 від 21.02.2011 р.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661 за період з 01.01.2002 р. по 31.12.2004 р.

За результатами перевірки складено ОСОБА_4 від 17.11.2005 року №661/16-4/24584661 (надалі ОСОБА_4 перевірки).

На підставі висновків ОСОБА_4 перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення №0000631604/0 від 01.12.2005, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2174337,00грн. (1059584,00грн. за основним платежем та штрафні санкції у розмірі 1114753,00грн.) за порушення п.п. 3.1.1 ст.3, п.п.4.1, 4.2, 4.5, 4.9 ст.4, п.п.7.2.1, 7.3.4, 7.3.6, 7.4.4, 7.4.5, 7.2.5 ст. 7, п.п.11. ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та №0000741604/0 від 01.12.2005, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 65489541,00грн. на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000741604/0 від 01.12.2005, суд зазначає наступне.

Скасовуючи постанову Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного адміністративного суду, та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив, що для правильного вирішення справи щодо обґрунтованості прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000741604/0 від 01.12.2005, про нарахування штрафних санкцій у розмірі 65489541,00грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість, судам необхідно було зясувати підстави для його визначення, а саме перевірити обставини з якими законодавець повязує можливість застосування і проведення розрахунків штрафів від суми погашеного податкового боргу, як це передбачає п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ. Встановленню також підлягають обставини, з якими законодавець повязує застосування п.5.3 ст.5 зазначеного Закону у взаємозвязку щодо визначення граничних строків, передбачених п.п.4.1.4 п4.1 ст.4 Закону для подання податкових декларацій.

Крім того, слід встановити які саме зобовязання щодо сплати суми податку виникли до запровадження мораторію та під час його дії, що унеможливлює встановити правомірність чи безпідставність нарахування штрафних санкцій.

На виконання вимог Ухвали Вищого адміністративного суду України, Окружним адміністративним судом було витребувано у Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків розрахунок застосування штрафних (фінансових) санкцій по акту перевірки від 17.11.2005 року №661/16-4/24584661.

Представником Відповідача надано суду наступний розрахунок застосування штрафних (фінансових) санкцій по акту перевірки від 17.11.2005 року №661/16-4/24584661

звітний періодсума самостійно визначена платником податку по Деклараціїграничний термін сплатифактична дата сплати підприємствомсума сплатикількість ДНІВ затримки%загальна сума штрафних санкційберезень 200126 798 813,0030.03.200123.01.200221010 621,00905013 399 406,50квітень 200120 533 337,0030.04.200105.02.200220 533 337,00905010 266 668,50травень 200124 711 693,0030.05.200106.03.200224 711 693,00905012 355 846,50червень 20019 715 130,0002.06.200107.03.20023 692 284,0090504 857 565,00серпень 200133 283 962,0030.08.200120.05.20023 068 581,00905016 641981,00лютий 200375 595 527,0003.04.200301.12.200357 962 568,00905037 797 763,50Разом:190 638 462,00 130 979 082,00 082,00 65 489 541,00

В абзаці 1 преамбули Законом № 2181-III зазначено, що він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

У пункті 1.2 ст. 1 Закону №2181-III податкове зобов'язання визначено, як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, встановлені цим Законом або іншими законами України.

Штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами (пункт 1.5 статті 1 Закону № 2181-III).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №2181-III України передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачає узгодження податкового зобовязання платника податку, нараховане контролюючим органом. При цьому законодавець зазначає, що податкове зобовязання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно підпункту 5.3.1. пункту 5.3 статті 5 вище зазначеного Закону платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181-III передбачено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

За несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, до платника податків застосовуються штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181-III, за змістом якого розмір нарахування прогресуючого штрафу залежить від кількості днів затримки сплати.

З аналізу матеріалів справи та норм законодавства, судом встановлено, що відповідач не правомірно нарахував Позивачу штрафні санкції в період з березня 2001 р. по серпень 2001 р., оскільки податкове повідомлення-рішення винесено 01.12.2005 р. з спливом терміну застосування штрафних санкцій.

Враховуючи вище викладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000741604/0 від 01.12.2005 р. в сумі 36 508 258 грн. в іншій частині без змін.

По-друге. Позивач посилається в позовній заяві, що Відповідачем під час дії мораторію накладалися штрафні санкції.

В даній частині суд зазначає наступне, що по відношенню до ДП НАЕК Енергоатом у періоді з 21.09.01р. по 29.10.01р., з 12.03.02р. по 17.05.02р., з 21.05.02р. по 11.10.02р., з 11.10.02р. по 06.02.03р., з 07.02.2003р. по 29.10.2003р. та з 02.12.2003р. по теперішній час діє мораторій на задоволення вимог кредиторів у звязку з порушенням провадження справ про банкрутство.

Відповідно до листа ДПА України від 02.06.2005р. №10902/7/23-1117/374 про застосування штрафних санкцій, та на підставі пункту 3 статті 12 Закону України від 14.05.92 № 2343-XII „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом із змінами та доповненнями, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Зважаючи на викладене, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань, передбачені статтею 16 та підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, не застосовуються.

Конституцією України, а саме ст. 67, передбачається, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Положення Закону України Про державну податкову службу зокрема передбачають, що податкові органи мають право застосовувати до платників податків штрафні (фінансові) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах встановлених законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 12 зазначеного вище Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку наявні зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Цей висновок кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Вищий господарський суд України, листом від 19.03.2002р. № 01-8/307 інформував, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться лише на зобовязання, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Тобто, зупинення виконання боржником зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) стосується тих зобовязань особи, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Чинне законодавство України не містить жодних норм, які б забороняли особі, відносно якої порушено провадження у справі про банкрутство або введено процедуру санації, проводити господарську діяльність. Тобто, провадження у справі про банкрутство чи дія мораторію не зупиняє господарської діяльності підприємства.

Фактичні обставини справи вказують на те, що після порушення провадження у справі про банкрутство Позивач не зупиняв господарської діяльності, що також не заперечується ним самим.

Отже, податкові зобовязання, які виникли в результаті господарської діяльності, яка провадилась після введення в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, повинні бути сплачені відповідно до податкового законодавства у встановлені строки.

Окрім того, п.4 ст.12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховується, зокрема, штраф, не застосовуються інші санкції, в т.ч. за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абз.1 преамбули Закону від 21.12.2000р. №2181 Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, зі змінами та доповненнями (далі Закон №2181) - цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Закон №2181 є спеціальним законом щодо: порядку погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів); нарахування пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами; процедури оскарження дій органів стягнення.

В той же час, відповідно до абз.3 преамбули Закону №2181 - цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Таким чином, норми Закону №2181 не поширюються лише на погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а не на порядок нарахування штрафних санкцій.

Закон України № 784-XIV, яким Закон України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ Про банкрутство було викладено в новій редакції, де вперше передбачено поняття мораторію, було прийнято 30.06.1999р., набрав чинності 01.01.2000р. Водночас, п. 19.6 ст. 19 Закону № 2181, який прийнятий 21.12.2000р., передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.

Отже, законом №2181 передбачено, що він не регулює лише погашення податкових зобовязань та стягнення податкового боргу з осіб на яких поширюється процедура банкрутства, але при цьому регламентує питання, повязані з нарахуванням штрафних (фінансових) санкцій, що застосовуються до платників податків, а також процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи те, що Закон № 2181 є спеціальним законом з питань застосування штрафних (фінансових) санкцій по відношенню до Закону Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також те що він прийнятий пізніше, є всі підстави стверджувати, що в даному випадку застосовується саме Закон 2181.

Податковий орган може визначати податкове зобовязання та застосовувати штрафні (фінансові) санкції, повязані з заниженням податкового зобовязання, відносно осіб на яких поширюється процедура банкрутства, але порядок погашення такого податкового зобовязання та штрафних санкцій, а також їх стягнення, в разі якщо вони набудуть статусу податкового боргу, буде здійснюватись не згідно з положеннями Закону №2181, а згідно нормам Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.4 ст.12 Закону №2343-ХІІ - протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у період дії мораторію не застосовуються штраф, пеня та інші санкції лише за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Такими штрафними (фінансовими) санкціями є штрафні (фінансові) санкції згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 та ст. 16 Закону № 2181, які повязані із несвоєчасним погашенням податкового боргу.

Постановою ВСУ від 11.12.2007 №07/159, зокрема зазначено: «…На нарахування, здійснене МДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, встановлені Законом обмеження не поширюються. Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання. Тому висновок Вищого адміністративного суду України про неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій із підстави введення мораторію у зв'язку із порушенням щодо нього справи про банкрутство є помилковим, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - обґрунтованими…»

Крім того, дана позиція викладена в Постанові, Верховний Суд України від 06.01.2007, № 07/01 "Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. N 2343-ХІІ поширюється лише щодо конкурсних кредиторів і не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів, тому ДПІ правомірно визначено податкове зобов'язання щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій під час дії мораторію".

Враховуючи вище викладе, Суд вважає безпідставним посилання Позивача, що Відповідач не правомірно застосовував до позивача штрафні та фінансові санкції під час дії мораторію.

По-третє. Позивач посилається на висновки судово-бухгалтерської експертизи, яка проведена у господарській справі №25/111-А від 29.12.2006 р. №8963.

Судом не беруться до уваги висновки судово-бухгалтерської експертизи, оскільки експерту було надано лише витяг з ОСОБА_4 від 17.11.2005 року №661/16-4/24584661 на десяти аркушах, тоді як сам ОСОБА_4 від 17.11.2005 року №661/16-4/24584661 міститься на 546 аркушах.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірність прийняття ним оскаржуваного рішення в частині суми 163 125,70 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000741604/0 від 01.12.2005 р. в сумі 36 508 258 грн.

3. В іншій частині відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук