Ухвала суду № 62299708, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/18581/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська охоронна компанія «Професійний захист»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 р.

у справі № 808/356/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська охоронна компанія «Професійний захист»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська охоронна компанія «Професійний захист» (далі - позивач, ТОВ «ДОК «Професійний захист») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.11.2015 р. № 0001782201, № 0000372202.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2016 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 09.11.2015 р. № 0001782201, № 0000372202; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2016 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 р. та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2016 р.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання 26.10.2016 р. не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись. Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29.09.2015 р. по 05.10.2015 р., на підставі направлень від 29.09.2015 р. № 498, № 499, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу від 29.09.2015 р. № 566, посадовими особами ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ДОК «Професійний захист» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «СП «Сузірря», ТОВ «Гермес-Таур» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2014 р. по 28.02.2015 р., за результатами якої складено акт від 12.10.2015 р. № 125/08-29-22-0206/37902738 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, Наказу № 678 від 13.11.2013 р. «Про затвердження форми та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на суму податку на додану вартість 999 998 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму 250 000 грн.. за грудень 2014 року на суму 250 000 грн., за січень 2015 року на суму 250 000 грн., за лютий 2015 року на суму 249 998 грн., та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду за листопад 2014 року на суму 250 000 грн.. за грудень 2014 року на суму 250 000 грн., за січень 2015 року на суму 250 000 грн., за лютий 2015 року на суму 249 998 грн.; - підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємства, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 450 000 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 09.11.2015 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001782201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 675 000 грн., з яких 450 000 грн. - за основним платежем та 225 000 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000372202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 499 997 грн., з яких 999 998 грн. - за основним платежем та 499 999 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 12.10.2015 р. № 125/08-29-22-0206/37902738, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «СП «Сузірря» та ТОВ «Гермес-Таур», оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів. При цьому податковий орган посилався на податкову інформацію щодо вказаних суб'єктів господарювання та неможливість проведення зустрічних звірок підприємств, які є контрагентами позивача.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не спростовано викладені в акті перевірки висновки податкового органу щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та витрат за періоди, що перевірялись по взаємовідносинах із ТОВ «СП «Сузірря» та ТОВ «Гермес-Таур», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «ДОК «Професійний захист», в межах своєї господарської діяльності, було укладено правочини щодо надання послуг з охорони об'єктів відокремлених підприємств з ТОВ «СП «Сузірря» та щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (комп'ютерна та офісна техніка, меблі) з ТОВ «Гермес-Таур».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами договорів. Вказані висновки відповідачем були зроблені на підставі даних податкових перевірок суб'єктів господарювання - контрагентів позивача.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку визнавши протиправними та скасувавши винесені ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя податкові повідомлення-рішення від 09.11.2015 р. № 0001782201, № 0000372202.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська охоронна компанія «Професійний захист» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 р. - скасувати, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2016 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Н.Є. Маринчак