Ухвала суду № 62299707, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/48935/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Харламової Л.О.,

представника відповідача Панасюк Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 по справі №826/2459/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 №0000432260, №0000442260.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, 30.09.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.10.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані» за червень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року в розмірі 104952,00грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2011 року на суму 91263,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 21.01.2013 №209/22-261-33299396 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 №0000442260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 104952,00грн., у тому числі 104952,00грн. - основного платежу; від 04.02.2013 №0000432260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 91264,00грн., у тому числі 91263,00грн. - основний платіж, 1,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За висновками податкового органу позивачем безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту за червень 2011 року суми витрат у розмірі 456315,00грн. і податку на додану вартість на загальну суму 91263,00грн. по господарських операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані», що не мали реального характеру.

В обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на непідтвердженість фактичного здійснення господарських операцій з огляду на неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані».

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором постачанні від 04.01.2011 №061, видатковими накладними, накладними на повернення частини товару, оборотно-сальдовою відомістю, податковими накладними, розрахунками коригувань кількісних і вартісних показників до податкової накладної, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані» товари (запчастини для авто за асортиментом) приймалися працівниками позивача здійснювалося у відповідності до договірних умов безпосередньо на орендованому товариством центральному складі, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 62а. У подальшому отримані товари відвантажувалися на торгові точки позивача або безпосередньо кінцевим споживачам.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно даних АРМ «Злочин» і Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні справи та кримінальні правопорушення відносно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані» на обліку в Управлінні податкової міліції не перебувають.

Також, податковим органом не надано доказів на підтвердження неможливості здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані» господарської діяльності, натомість в матеріалах справи наявні документи, що підтверджують наявність у контрагента позивача складських приміщень, майна та трудових ресурсів.

За таких обставин, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Трейд Компані».

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 №0000432260 та №0000442260 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 по справі №826/2459/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер