Ухвала суду № 62298569, 18.10.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2016 рокусправа № 804/8120/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Чепурнова Д.В. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргуУправління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року

у адміністративній справі № 804/8120/15за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, визнано незаконними дії Управління пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області в частині не нарахування та невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, та стягнуто з Управління пенсійного фонду України у ВасильківськомурайоніДніпропетровської області на користь ОСОБА_1: відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України вихідну допомогу в розмірі 6677,58 гривень; компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 3000 гривень; та середнійзаробіток за затримку остаточного розрахунку за період з 08.06.2015 року по 15.04.2016 року в розмірі 22979,36 гривень. В іншій частини позовних вимог ОСОБА_1 судом відмовлено.

Зазначену постанову суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі в частині задоволення судом його вимог з підстав незаконності та необґрунтованості судового рішення, яке просить скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що ОСОБА_1 було звільнено 05.06.2015 р. з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій за власним бажанням, з виплатою нарахованих сум заробітної плати, надбавок, премій та індексацій, компенсація за частину щорічної основної відпустки, і за даними особового рахунку робітника і службовця за 2015 рік заборгованість Управління перед звільненим державним службовцем відсутня. Вважаєбезпідставними та необґрунтованимипосилання позивача на ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки по суті його звільнення відбулося за частиною 1 статті 38 КЗпП України. Вказує, що заробітна плата ОСОБА_1 протягом усього періоду роботи з 05.07.2010 року по 05.06.2015 року виплачувалась Управлінням два-три рази на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, без жодного випадку порушення строку виплати, і відповідно, управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі діяло виключно в межах трудового та бюджетного законодавства, положення якого мають пріоритетперед нормами, регулюючими відносини з оплати праці в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. Крім того, відповідач акцентує увагу на тому, що позивач у день звільнення - 05.06.2015 року перебував у щорічній відпустці, а у заяві про звільнення не заявляв вимогу про остаточний розрахунок, також як і не звертався з даною вимогою в інші терміни, а у заяві від 15.06.2015 року позивач просив лише надати роз'яснення, на якій підставі йому не виплачена вихідна допомога, і відповідно дана заява розглянута Управлінням згідно до Закону України «Про звернення громадян», з наданням відповідного роз'яснення, тому судом першої інстанції помилково встановлено період затримки розрахунку при звільненні як з 08.06.2015 року по 15.04.2016 року, оскільки факту звернення з вимогою про остаточний розрахунок станом на дату винесення рішення по справі позивач не доведено. Безпідставним відповідач також вважає задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки позивача було звільнено з посади за його особистою, власноруч написаною заявою у строки зазначені в заяві про звільнення, що унеможливлює завдання моральної шкоди позивачу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги, а позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги пенсійного органу.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши доводи апеляційної скарги відповідача, перевіривши наявні в матеріалах справи письмові докази та обговоривши правову оцінку судом встановлених під час розгляду справи фактичних обставин спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги пенсійного органу та для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, виходячи з нижченаведеного

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача по цій справі було звільнено наказом від 05.06.2015 року №20-ос з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсійза частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України «звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору», і станом на день розгляду справи судом, формулювання причин звільнення позивача з посади в трудовій книжці та в наказі від 05.06.2015 року №20-ос -не змінено.

Згідно з частинами першою і третьою статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За приписами статті 44 КЗпП припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору є підставою для виплати працівнику вихідної допомоги в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Як встановлено судом першої інстанції, при звільненні позивача з посади відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП, йому відповідачем не було виплаченовихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати, що не заперечується відповідачем.

Факт порушення трудового законодавства відносно ОСОБА_1, УПФУ у Васильківському районів судовому порядку не доведено, а відтак вимоги позивача про нарахування йому та виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку - є законними та обґрунтованими.

Погоджується також судова колегія з розрахунку судом першої інстанції на підставі довідки УПФУ у Васильківському районі вих. №2965/03/37 від 25.06.2015 року (а.с.31) суми вихідної допомоги, яка підлягає виплаті позивачу та складає 6677,58 грн. (середньомісячна заробітна плата у розмірі 2225,86 грн. х 3 місяці середнього заробітку за статтею 44 КЗпП України), та суми середнього заробітку за затримку розрахунку вихідної допомоги за період з 08.06.2015 року по 15.04.2016 року складає 22979,36 грн. (1780,69 грн. + 1165,93 грн. + 20032,74 грн.), які підлягають стягненню з УПФУ у Васильківському районі Дніпропетровської області на користь позивача.

Обговорюючи підстави для задоволення судом першої інстанції вимог позивача щодо компенсації спричиненої йому протиправними діями УПФУ у Васильківському районі моральної шкоди, крім наведених в судовому рішенні обставин про доведеність позивачем факту заподіяння йому протиправними діями УПФУ у Васильківському районі моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню у розмірі 3000 грн., судова колегія бере до уваги положення ст.117 КЗпП України, в якій чітко зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права, узв'язку з чим колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, судова колегія -

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області - залишити без задоволення

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року - залишити без змін

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.212 КАС України

Повний текст виготовлено 18 жовтня 216 року

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: Т.С. Прокопчук