Ухвала суду № 62295598, 26.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/790/2016(м)

241/491/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Скудін В.Є.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 48

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Сороки Г.П., Биліни Т.І.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту шлюбних відносин, поділ майна, визнання права власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Першотравневого районного суду Донецької області від 02 вересня 2016 року про забезпечення позову,

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року ОСОБА_3, діюча за довіреністю від імені ОСОБА_1, звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що під час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу однією сім'єю з листопада 2005 року до лютого 2016 року сторони набули наступне майно: житлові будинки по вул. Гагаріна №26 та №26-а в с. Урзуф, Першотравневого району Донецької області, приміщення №25 в будинку №3 по вул. Монтажній у м. Маріуполі Донецької області, автомобіль Volkswagen T-4, реєстраційний номер НОМЕР_1 та полупричеп рефрижератор Pacton, реєстраційний номер НОМЕР_2. Оскільки між сторонами виник спір щодо поділу майна, просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2006 року до лютого 2016 року, визнати вищевказане майно спільно набутим ними за час проживання у шлюбі без реєстрації та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? його частину.

В вересні 2016 року представник позивача звернулася до суду першої інстанції із клопотанням про забезпечення позову шляхом накладенням арешту на автомобіль VOLKWAGEN TRANSPORTER 1896,(1993), оформлений 09 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 на ОСОБА_4, згідно договору купівлі-продажу, та на рефрижератор PACTON державний номерний знак № НОМЕР_3 перереєстрований 07 квітня 2016 року.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 02 вересня 2016 року клопотання про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно VOLKWAGEN TRANSPORTER 1896,(1993) СІРИЙ № ДВИГУНА 1х002819 № НОМЕР_4, оформлений 09.04.2016 року від імені ОСОБА_2 на гр. ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу та на рефрижератор PACTON 3139, ( 1990), білий № НОМЕР_3 перереєстрований 07 квітня 2016 року на ОСОБА_2 до рішення суду по цивільній справі.

Відповідач ОСОБА_2 не погодилась з даною ухвалою суду та через свого представника адвоката ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити позивачу в накладенні арешту.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при накладенні арешту не звернув уваги на те, що ухвалою від 14 квітня 2016 року судом вже був забезпечений позов ОСОБА_1 шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, повязані з розпорядженням спірним майном. Крім того, місцевий суд не врахував те, що в результаті накладення арешту на рефрижератор у відповідача існують перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності. Також судом не узято до уваги те, що до накладання арешту на автомобіль та заборони його відчуження, спірний автомобіль був придбаний третьою особою ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, а позовні вимоги до даної особи не заявлялись.

Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не зявились, були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. Згідно заяви представника відповідача адвоката ОСОБА_5, він просив справу розглянути за його відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості та вважав, що накладення арешту на майно, що належить відповідачеві є співмірним видом забезпечення позову та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.

Однак такий висновок суд зробив через порушення порядку, встановленого для вирішення даного питання.

Так, відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Крім того, ч.3 ст.152 ЦПК України імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до розяснень, які містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд(суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, виходячи із зазначеного, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Однак, зазначені вимоги закону суд першої інстанції залишив поза увагою.

Так, згідно позовної заяви ОСОБА_1, яка знаходиться в виділених матеріалах справи, позивач просив поділити набуте під час сумісного проживання з відповідачем майно у вигляді будинків, що розташовані за адресами:, с Урзуф Першотравневого району Донецької області, вул. Гагаріна, буд. 26, с. Урзуф Першотравневого району Донецької області вул. Гагаріна, буд 26-а, квартири за адресою: АДРЕСА_1, автомобілю Volkswagen Т-4, державний номер НОМЕР_1, полупричепу рефрижератора Расtон, державний номер НОМЕР_2 (а.с.2-4)

Виділені матеріали не містять будь-яких заяв щодо збільшення позовних вимог позивачем.

Ухвалою суду від 14 квітня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову і заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії щодо розпорядження: житловими будинками № 26 та № 26-а по вул. Гагаріна у с. Урзуф Першотравневого району Донецької області, квартирою № 25 у будинку № 3 по вул. Монтажній у м. Маріуполі Донецької області, автомобілем Volkswagen T-4, реєстраційний номер 12277ЕВ, полупричепом рефрижератором, реєстраційний номер НОМЕР_2, які зареєстровані на імя ОСОБА_2, до ухвалення судом рішення. (а.с.36-38)

Постановляючи оскаржувану ухвалу у судовому засіданні в присутності сторін, їх представників, суд першої інстанції не зясував причини, у звязку з якими у позивача виникла потреба повторно забезпечити позов, при чому шляхом накладення арешту на майно, яке, згідно наявних у виділених матеріалах справи даних, не є спірним.

Крім того, місцевий суд не встановив на підставі яких правовстановлюючих документів і кому належить це майно.

Таким чином, фактично питання про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову в даному випадку залишилося недослідженим.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Першотравневого районного суду Донецької області від 02 вересня 2016 року слід скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 312 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Першотравневого районного суду Донецької області від 02 вересня 2016 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: