Ухвала суду № 62287639, 24.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/1485/16

Номер справи місцевого суду: 785/5397/16-к

Головуючий у першій інстанції Попревич

Доповідач Кадегроб А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Кадегроб А.І.,

суддів: Котелевського Р.І., Прібилова В.М.,

секретаря Леписієнко І.О.,

за участю: прокурора Томашевського С.О.,

адвоката ОСОБА_1,

слідчого - Древова М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» - адвоката ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2016 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №42016160000000814 від 05.10.2016 року,-

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, погоджене із прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4, та накладено арешт на майно, яке знаходиться у власності ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 38897944, місцезнаходження юридичної особи: 65029 АДРЕСА_1, а саме:

- Земснаряд «Дунай», призначення та тип - земснаряд, ідентифікаційний номер ІМО 7397593, рік та місце побудови - 1975, ГДР;

- Грунтовіз «Киевская», призначення та тип - грунтовіз, ідентифікаційний номер ІМО 8724547, рік та місце побудови - 1985 р. Румунія;

- Грунтовіз «Куяльницька», призначення та тип - грунтовіз, ідентифікаційний номер ІМО 8728842, рік та місце побудови - 1989 р. Румунія;

- Грунтовіз «Измаильская», призначення та тип - грунтовіз/саморозвантажувальне, ідентифікаційний номер ІМО 8832045, рік та місце побудови - 1990 р. Румунія;

- Завізник якорів «МЗ-9», призначення та тип - завізник якорів, ідентифікаційний номер ІМО б/н, рік та місце побудови - 1986 р. Росія.

Слідчим управлінням ГУ Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016160000000814 від 05.10.2016 за фактом незаконного привласнення директором ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» ОСОБА_5 майна ОСОБА_6 на загальну суму 4016600 грн., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що 18.07.2016 о 12:00 відбулися позачергові загальні збори учасників ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА». Директором вказаного підприємства ОСОБА_5 під час зборів учасникам товариства надано завідомо неправдиву інформацію щодо невиконання учасником товариства ОСОБА_6 своїх зобов'язань та невнесення внеску до статутного капіталу. На підставі вказаної неправдивої інформації ОСОБА_6 виключено зі складу учасників ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА», а її частку у розмірі 25% передано дружині ОСОБА_5 - ОСОБА_7

Разом з цим, платіжним дорученням № 10 від 16.05.2016 ОСОБА_6 перераховувала 10 000 гривень, як внесок до статутного капіталу. Однак, 26.05.2016 року директором Товариства ОСОБА_5 було повернуто її внесок до статутного капіталу, нібито як помилково сплачений.

Згідно даних балансу станом на 31.12.2015 вартість основних засобів складала 16066400 грн.

Таким чином, незаконними діями ОСОБА_5 ОСОБА_6 позбавлено права на отримання вартості майна ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» у розмірі 4 016 600 грн.

07.10.2016 року слідчий звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням, погодженим з прокурором, про накладення арешту на вищевказане майно, яке належить ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА», із забороною його відчуження, розпорядження та виводу з акваторії Одеського морського порту. Клопотання мотивоване необхідністю накладення арешту на майно з метою недопущення його зникнення, втрати чи пошкодження, а також запобігання настанню інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2016 року вищевказане клопотання слідчого було задоволене, а на майно ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» був накладений арешт із забороною його відчуження, розпорядження та виводу з акваторії Одеського морського порту.

Слідчий суддя мотивував своє рішення тим, що під час судового розгляду знайшли своє підтвердження заявлені у клопотанні слідчого підстави, завдання і мета арешту зазначеного майна, яке може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, оскільки зберегло на собі сліди злочину.

На дану ухвалу представник ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» - адвокат ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає ухвалу незаконною, просить її скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги захисник вказує, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про наявність у даному кримінальному провадженні ознак вчиненого кримінального правопорушення, оскільки це не підтверджується матеріалами кримінального провадження, а майно, на яке накладений арешт, не належить потерпілій ОСОБА_6 та не може бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

Висновок слідчого судді про намір підприємства здійснити відчуження арештованого майна також не підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Також представник зазначив, що накладення арешту на майно перешкоджає господарській діяльності підприємства, оскільки позбавляє його можливості виконання договірних зобов'язань.

Представник вказує, що слідчий суддя під час розгляду клопотання не виконав вимоги ч.2 ст.173 КПК України, оскільки не надав належної оцінки правовим підставам для арешту майна, наявності обґрунтованої підозри у кримінальному провадженні, а також розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки такого обмеження для ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА».

Заслухавши суддю-доповідача, думку представника ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» - адвоката ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні обєкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були обєктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з ч.4 ст.173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобовязаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

З урахуванням положень ст.ст. 2, 7 КПК України, при розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен зясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже субєкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим при складанні клопотання про арешт майна та слідчим суддею під час розгляду даного клопотання не дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Так, у клопотанні слідчий не обґрунтував наявність обґрунтованої підозри на яку посилається у клопотанні.

Зокрема із заяви ОСОБА_6 вбачається, що на даний час існує корпоративний спір між нею та ТОВ "КОМПАНІЯ "ОСОБА_2 - УКРАЇНА" (далі ТОВ), який розглядається у господарському суді, оскільки 18.07.2016 року на позачергових загальних зборах учасників ТОВ, де розглядалося 18 питань, з поміж інших було розглянуто питання про вихід її з ТОВ, розгляд її пропозиції щодо продажу належної їй частки та виключення її за невнесення внеску до статного капіталу з перерозподілом часток учасників у статутному капіталі ОСОБА_8 вона вважає, що дії ОСОБА_5 незаконними і такими, що свідчать про заволодіння чужим майном або придбанням права на майно шляхом обману та зловживання довірою.

Також із самої заяви вбачається, що на виконання рішення господарського суду, за її заявою заборонено до закінчення розгляду справи по суті проводити реєстраційні дії відносно ТОВ щодо зміни відомостей про власника частки в розмірі 25% статутного капіталу ТОВ.

Слідчий та прокурор у клопотанні та в судовому засіданні апеляційного суду не обґрунтували апеляційному суду існування обставин, які б свідчили про наявність складу кримінального правопорушення, а в своїй заяві про злочин ОСОБА_6 сама підтвердила факту своєчасного внесення нею до статутного капіталу внеску .

Прокурор та слідчий не надали апеляційному суду жодного раціонального пояснення, в чому полягали дії директора та інших співзасновників підприємства, направлені на заволодіння майном ОСОБА_6 При цьому слідчий заявив, що йому невідомо про те, яка фактично шкода була завдана ОСОБА_6

Разом з тим, слідчий та прокурор підтвердили апеляційному суду наявність спору щодо законності виключення потерпілої з числа засновників, який на даний час розглядається Господарським судом Одеської області. Як вбачається з доданої до клопотання слідчого ухвали Господарського суду Одеської області від 19.09.2016 року, в рамках провадження у господарській справі застосовано захід забезпечення господарського позову, згідно з яким до закінчення розгляду справи заборонено проведення будь-яких реєстраційних дій та вносити будь-які зміни до статуту ТОВ "КОМПАНІЯ "ОСОБА_2 - УКРАЇНА", в тому числі про виключення ОСОБА_6 та зміни розміру статутного капіталу підприємства, що практично унеможливлює відчуження майна ТОВ без відома та згоди потерпілої. Інших доводів апеляційному суду представлено не було.

Не знайшов свого підтвердження, на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, пояснення слідчого та прокурора про те, що директор ТОВ вже намагався вчинити дії щодо продажу спірного майна, оскільки вказане не знайшло свого підтвердження доказами і суперечить вимогам ст. 34, 203 Кодексу торговельного мореплавства.

Крім того, у клопотанні про арешт майна слідчим, в порушення вимог ст.ст. 170, 171 КПК України, не наведені підстави, мета та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

У клопотанні лише зазначено, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, має ознаки речових доказів у даному кримінальному провадженні, однак не міститься конкретних посилань на те, яким чином таке майно могло бути використане як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі його сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; бути обєктом кримінально протиправних дій, набутим кримінально протиправним шляхом або отриманим внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий суддя на вказані порушення уваги не звернув, та, в порушення вимог ч.2 ст.173 КПК України, не врахував правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підприємства, яке є власником майна.

Вищевикладене призвело до невірного тлумачення слідчим суддею положень кримінального процесуального закону та необґрунтованого задоволення клопотання слідчого.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, у зв'язку з чим вважає за необхідне її задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.

Керуючись ст.ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА» - адвоката ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2016 року по кримінальному провадженню №42016160000000814 від 05.10.2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4, та накладено арешт на майно, яке знаходиться у власності ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА», - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, погодженого прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4, про накладення арешту на майно, яке знаходиться у власності ТОВ «КОМПАНІЯ «ОСОБА_2 - УКРАЇНА», - відмовити.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

А.І. ОСОБА_9 ОСОБА_10 Прібилов