Ухвала суду № 62278750, 26.10.2016, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/4931/15-ц

Провадження №: 2-к/332/1/16

У Х В А Л А

іменем України

26 жовтня 2016 р. Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючий суддя Марченко Н.В.

при секретареві Фурдак В.Й.

за участю:

представників стягувача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників боржника ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі цивільну справу за клопотанням ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СБЕРБАНК РОСІЇ» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. у справі № А53-2190/14 про стягнення заборгованості з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», -

встановив:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СБЕРБАНК РОСІЇ» звернулось до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області (Російська Федерація) від 23.06.2014 р. у справі № А53-2190/14 про стягнення боргу з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ».

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що 23.06.2014 р. Арбітражним судом Ростовської області у справі № А53-2190/14 ухвалено рішення про стягнення у солідарному порядку з ТОВ «Ростовська вугільна компанія», ТОВ Центральна збагачувальна фабрика «Шолоховская», ЗАТ Виробниче об'єднання «Шолоховське», ТОВ Вантажно-транспортне управління «Шолоховське», ТОВ Торговий дім «Шолоховське», ВАТ «Запоріжсталь» на користь ВАТ «Сбербанк Росії» 54 416 040,05 доларів США заборгованості за договором про відкриття невідновлюваної кредитної лінії № 5410/452/731 від 20.05.2010 р. Вказане судове рішення набрало законної сили 20.10.2014 року.

Представник стягувача під час розгляду справи підтримав заявлені у клопотанні вимоги та посилаючись на ст.ст. 394, 398 ЦПК України, Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яка є частиною національного законодавства, просив суд постановити ухвалу про визнання на території України та надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. №А-53-2190/14 та видати на підставі вказаного рішення виконавчий лист.

Також представник стягувача зазначив про те, що боржник був повідомлений про процес, за результатами якого винесено рішення у справі № А53-2190/14, брав активну участь у її розгляді, подавав апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

Представники боржника у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СБЕРБАНК РОСІЇ»,

посилаючись на розбіжність у найменуваннях як боржника так і стягувача у судовому рішенні та виконавчих документах. Крім того, на підтвердження факту відсутності повідомлення боржника про час та місце арбітражного розгляду надали суду довідку, видану ПАТ «Запоріжсталь» про неотримання судових документів, зазначили про наявність порушень ст. 253 АПК Російської Федерації щодо незастосування судами Російської Федерації механізму міжнародної правової допомоги - судових доручень під час повідомлення боржника про розгляд справи. Незважаючи на солідарний характер стягнення, ПАТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» всупереч судовому рішенню, вирішив стягнути всю суму боргу лише з «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», що є порушенням прав боржника. Також представниками боржника зазначено про факт виконання на теперішній час рішення Арбітражного суду Ростовської області у справі № А53-2190/14 від 23.06.2014 р. одним із солідарних боржників. З наведених підстав представники боржника просили суд відмовити ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «СБЕРБАНК РОСІЇ» у задоволені клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані документи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду заявленого клопотання, судом встановлено наступне.

Рішенням Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. у справі № А53-2190/14 було стягнуто у солідарному порядку з ТОВ «Ростовська вугільна компанія» (ІПН НОМЕР_1, ОГРН 1056155024969), ТОВ Центральна збагачувальна фабрика «Шолоховская» ІПН НОМЕР_2, ОГРН 1046142013092), ЗАТ Виробниче об'єднання «Шолоховське» (ІПН НОМЕР_3, ОГРН 1046155011176), ТОВ Вантажно-транспортне управління «Шолоховське» ІПН НОМЕР_4, ОГРН 1056142009857), ТОВ Торговий дім «Шолоховське» (ІПН НОМЕР_5, ОГРН 1046155019646), ВАТ «Запоріжсталь» (ІПН 001912308247, ЄДРПОУ 00191230, дата проведення державної реєстрації 18.04.2000 р. № 1 НОМЕР_6 000808) на користь ВАТ «Сбербанк Росії» (ІПН НОМЕР_7, ОГРН 1027700132195) 54 416 040,05 доларів США заборгованості за договором про відкриття невідновлюваної кредитної лінії № 5 410 / 452/731 від 20.05.2010 р., у тому числі 312 498,74 доларів США неустойки, 109 023,78 доларів США плати за обслуговування кредиту, у тому числі строкової - 52 641,54 доларів США, простроченої 56 382,24 доларів США, 1 226 517,53 доларів США відсотків за кредит, у тому числі строкових - 31 911,78 долара США, прострочених - тисячі сто дев'яносто чотири 605,75 доларів США, 52 768 000 доларів США позикової заборгованості, в тому числі строкової - 51 768 000 доларів США, простроченої - 1 000 000 доларів США, а також 200 000 руб. у відшкодування витрат на оплату державного мита. (т.1 а.с. 221-227).

Постановою П'ятнадцятого арбітражного апеляційного суду від 20.10.2014 р. рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. у справі № А53-2190/14 було залишено без змін, апеляційна скарга ВАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» без задоволення (т .1 а.с. 27-32).

Згідно з наданими заявником відомостями (т.1 а.с. 202-211) Відкрите акціонерне товариство «Сбербанк Росії» (ОГРН 1027700132195) перереєстроване на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СБЕРБАНК РОСІЇ», а Відкрите акціонерне товариство «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230) перереєстроване на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» (ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ»). (т.1 а.с.105-133)

Вказані обставини сторонами не заперечувались.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно зі ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

У даний час є чинною та підлягає застосуванню при розгляді вказаного клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20 березня 1992 р., ратифікована Постановою ВР України N 2889-ХИ від 19.12.1992 р. (надалі за текстом -Угода).

Відповідно до Статті 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що:

а) судом держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, що запитується, раніше винесене рішення, яке набуло законної чинності у справі між тими самими Сторонами, про той самий предмет і на тій самій підставі;

б) є визнане рішення компетентного суду третьої держави - учасниці Співдружності

Незалежних Держав або держави, що не є членом Співдружності, по спору між тими ж Сторонами, про той же предмет і на тій же підставі;

в) спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом;

г) інша Сторона не була повідомлена про процес;

д) закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.

У відповідності до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року N 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» під визначеним міжнародними договорами України судовим порядком розгляду клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) розуміється порядок провадження в цивільних справах, встановлений ЦПК. Тому при розгляді зазначених клопотань суди повинні застосовувати відповідні інститути ЦПК, які згідно із засадами цивільного судочинства забезпечили б права стягувача та боржника на об'єктивне, правильне і своєчасне вирішення питання.

Йдеться, зокрема, про застосування норм ЦПК про порушення цивільної справи, про розгляд її по першій інстанції одноособово суддею у відкритому судовому засіданні, проведення судочинства державною мовою України, про судові доручення, засади змагальності тощо.

Стосовно заперечень боржника про відсутність його повідомлення про процес, шляхом вручення документів через механізм виконання міжнародних доручень про правову допомогу, судом встановлено наступне.

Так, за змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чиномповідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення. Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради № 2889-XII від 19 грудня 1992 року у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24-33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karalevicius v. Lithuania), 6 червня 2002 р., номер заяви 53254/99).

Враховуючи вищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року у справі № 6-1151цс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" роз'яснено, що коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює даний факт, суд повинен з'ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших поданих сторонами доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.

Відповідно до ст. 253 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації у випадках, коли іноземні особи, що беруть участь у справі, яку розглядає арбітражний суд в Російській Федерації, знаходяться за межами Російської Федерації, такі особи повідомляються про судовий розгляд ухвалою арбітражного суду шляхом направлення доручення в установу юстиції чи інший компетентний орган іноземної держави.

Ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року визначено, що компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо.

Арбітражний суд Ростовської області виходячи з факту безпосереднього направлення в іншу державу судового повідомлення безпосередньо стороні у розріз вимог, в тому числі, ст. 253 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації, до відповідних установ Міністерства юстиції України шляхом направлення доручення не звертався, і сторони на це не посилались.

Таким чином, розписки про вручення рекомендованих поштових відправлень безпосередньо з Арбітражного суду Ростовської області на адресу ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» з датами вручення 17.04.2014 року , 05,09.2014 та 30.12.2014 року (т. 1 а.с. 43-47), не говорять про направлення в порядку визначеному ст. 253 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації та ст. 5 вказаної Угоди ухвали арбітражного суду з повідомленням про судовий розгляд.

Подання апеляційної скарги ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» на ухвалене рішення Арбітражним судом Ростовської області, та подання клопотань в ході апеляційного розгляду не говорять про те, що ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» було повідомлено саме про розгляд справи Арбітражним судом Ростовської області.

Окрім того, з вказаних розписок взагалі не вбачається, що ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» повідомлялась про розгляд будь-якої справи, і в них відсутні дані про час, дату та місце слухання справи.

Таким чином, направлення поштової кореспонденції безпосередньо арбітражним судом Російської Федерації стороні у справі, яка знаходиться за межами Російської Федерації, а цей факт не оспорюється, суперечить як вимогам законодавства країни, в якій розглядався спір, так і міжнародному законодавству, і не створює для сторони процесу будь-яких правових наслідків, і не вказує на її обізнаність про процес.

Вказане не є належним сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, а тому не свідчить про ефективне забезпечення ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» «права на суд».

Доводи боржника про недотримання Арбітражним судом Ростовської області та іншими судами Російської Федерації відповідних норм процесуального законодавства, а саме - ч. 3 ст. 156 АПК РФ не можуть бути прийняті судом, виходячи з наступного.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Тому, при розгляді клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, не може бути предметом перевірки правильність такого рішення в частині дотримання іноземним судом процесуальних норм національного законодавства, на чому наполягає боржник з посиланням на Арбітражний процесуальний кодекс РФ.

Враховуючи викладене, суд не вправі під час розгляду цього клопотання вирішувати питання законності та обґрунтованості ухваленого 23.06.2014 р. Арбітражним судом Ростовської області рішення.

Водночас , згідно зі Статтею 7 зазначеної Угоди, Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності.

Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Рішення, винесені компетентним судом однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав у частині звернення стягнення на майно відповідача, підлягають виконанню на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав органами, призначеними судом або визначеними законодавством цієї держави.

Як вже було зазначено судом, згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року суд не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Отже, відповідно до Статті 7 Угоди рішення іноземного суду має бути виконане відповідно до його змісту, внесення змін до якого не допускається.

За таких обставин суд зазначає, що заявлене стягувачем клопотання не відповідає змісту рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. у справі №А53-2190/14, через що не може бути задоволено.

Зокрема, рішенням Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. сума заявленого позову стягнута з відповідачів солідарно. Вказана умова міститься в засвідченій Арбітражним судом Ростовської області копії рішення від 23.06.2014 р. (т.1 а.с.221-226).

При цьому суд зауважує, що застереження про солідарне стягнення боргу з відповідачів відсутня в резолютивній частині перекладу вказаного рішення іноземного суду українською мовою (т.1 а.с.25).

Згідно з абзацом п'ятим Статті 5 Угоди при зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою. Тому, для усунення розбіжностей в текстах рішення, про дозвіл на виконання якого заявлене клопотання, суд враховує текст цього рішення, викладений російською мовою та засвідчений іноземною судовою установою.

Відповідно до п. «є» Статті 11 Угоди цивільне законодавство однієї держави -учасниці Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави -учасниці Співдружності Незалежних Держав згідно з такими правилами: права і обов'язки Сторін за угодою визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін.

В мотивувальній частині рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. №А53-2190/14 викладені права кредитора при солідарному обов'язку з посиланням на ст. 323 Цивільного кодексу Російської Федерації: «при солидарной обязанности должников кредитор вправе требовать исполнения как от всех должников совместно, так и от любого из них в отдельности, притом как полностью, так и в части долга. Кредитор, не получивший полного удовлетворения от одного из солидарньїх должников, имеет право требовать недополученное от остальньїх солидарньїх должников. Солидарньїе должники остаются обязанньїми до тех пор, пока обязательство не исполнено полностью».

Зі змісту рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. вбачається, що відповідно до вищевказаної норми, користуючись правом обирати спосіб захисту свого цивільного права, стягувач вирішив звернутися з позовом одночасно до всіх солідарних боржників про стягнення всієї суми боргу.

На підставі рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. стягувачеві видані виконавчі листи відповідно до кількості боржників, із зазначенням змісту рішення про солідарне стягнення грошової суми з усіх боржників, які були відповідачами у справі № А53-2190/14. Оригінали цих виконавчих листів надані заявником протягом розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення (т. 1 а.с. 228-251).

Враховуючи неприпустимість зміни змісту рішення іноземного суду, про дозвіл на примусове виконання якого заявлене клопотання, суд зазначає, що крім ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», решта боржників у справі №А53-2190/14 зареєстровані за місцезнаходженням на території Російської Федерації, тобто, поза межами юрисдикції України.

За таких обставин, надання дозволу на примусове виконання рішення лише в частині стягнення з одного із солідарних боржників обмежить коло зобов'язаних осіб всупереч змісту цього ж рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. №А53-2190/14, що не відповідає вимогам Статті 7 Угоди.

Тобто, змінений стягувачем спосіб захисту права на стадії виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р., не відповідає способу захисту, який був обраний стягувачем при зверненні до зазначеного суду та застосований судом у вказаному рішенні відповідно до предмету судового розгляду.

Також суд зазначає, що відповідно до Статті 3 Угоди господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав користуються на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із господарюючими суб'єктами цієї держави.

За своєю суттю судовий захист майнових прав і законних інтересів застосовується у випадку порушення таких прав та інтересів.

Протягом розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. № А53-2190/14 боржником надані відомості про ухвалення Арбітражним судом Ростовської області також рішень від 04.07.2014 р. по справі № А53-2200/14 та від 23.06.2014 р. по справі № А53-2197/14, від 04.07.2014 по справі № А53-2184/2014 , 23.06.2014 по справі № А53-2182/14 , від 02.07.2014 по справі № А53-2177/14, від 02.07.2014 по справі № А53-2179/14, від 10.07.2014 по справі № А53-2185/14, від 02.07.2014 по справі № А53-2178/14, від 23.06.2014 по справі № А53-2187/14, від 23.06.2014 по справі № А53-2199/14, від 04.07.2014 по справі № А53-2191/2014, якими звернуто стягнення на користь ВАТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» на рухоме та нерухоме майно, що належало ТОВ «Ростовська вугільна компанія» (т.2 а.с.103-173).

Також протягом розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. № А53-2190/14 боржником надані відомості про ухвалення Арбітражним судом Ростовської області рішень від 07.04.2015 по справі № А53-15554/2014, від 27.01.2015 по справі № А53-15554/2014, від 04.12.2014 по справі № А53-15554/2014 якими почато процедуру банкрутства ТОВ «Ростовська вугільна компанія» ( т.2 а.с.186- 202).

ТОВ «Ростовська вугільна компанія» є одним із солідарних боржників за рішенням у справі № А53-2190/14, по якій виклопочується дозвіл на примусове виконання рішення.

Зі змісту рішень Арбітражного суду Ростовської області по вищезазначеним справам вбачається, що позовні вимоги задоволені в порядку забезпечення виконання договору про відкриття невідновлювальної кредитної лінії № 5410/452/731 від 20.05.2010 р., невиконання якого було підставою позову та судового захисту у справі № А53-2190/14.

Вказані відомості свідчать про повне або часткове виконання одним із солідарних боржників цивільного зобов'язання за рішенням Арбітражного суду Ростовської області у справі №А53-2190/14 від 23.06.2014 р. після його постановлення, шляхом звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно.

Представник стягувача у судовому засіданні проти наявності вищевказаних рішень Арбітражного суду Ростовської області не заперечив, проте, не заявив про зменшення суми боргу за рішенням, за яким виклопочується дозвіл на примусове виконання.

За приписами п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року за наявності даних про сплату боргу після постановлення рішення іноземного суду (арбітражу) суд може вирішити клопотання з урахуванням сплаченого. Якщо борг сплачено повністю, а стягувач не відмовляється від клопотання, воно залишається без задоволення.

Враховуючи зміст Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, виходячи з того, що зміст клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суперечить змісту цього ж рішення, а також не містить встановлених при розгляді справи відомостей про його повне або часткове виконання, вказане клопотання ПАТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» задоволенню не підлягає.

У зв'язку із залишенням клопотання без задоволення та відсутністю витрат, понесених боржником, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 395 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволені клопотання ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СБЕРБАНК РОСІЇ» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 23.06.2014 р. у справі № А53-2190/14 про стягнення заборгованості з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.В.Марченко