Ухвала суду № 62272275, 12.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Усика Г.І.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 за договором - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, в якому з уточненням просила визнати право спільної сумісної власності сторін на грошові кошти в сумі 129 296 446,22 грн., що були розміщені відповідачем на депозитних рахунках у банківських установах України під час шлюбу, визнати право власності за ОСОБА_1 на депозитні рахунки, відкриті у банках: ПАТ АБ «Південний», ВАТ «родовід Банк», ПАТ «Дельта Банк», АТ Банк «Фінанси і Кредит», ПАТ КБ «Надра», ПАТ «Кредитпромбанк», на загальну суму 129 296 446,22 грн. та стягнути з останнього на її користь половину вартості майна подружжя у сумі 64 648 223 грн., у вигляді грошової компенсації за її частку у спільному майні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07.06.1985 р. між нею та ОСОБА_1 був укладений шлюб, зареєстрований Палацом шлюбу м. Одеси (Дворец бракосочетаний г. Одесса), актовий запис № 851.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2009 р. шлюб між сторонами був розірваний, у зв'язку із чим просила поділити спільне сумісне майно подружжя.

Справа № 757/2129/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10798/2016Головуючий у суді першої інстанції: Матійчук Г.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на грошові кошти, що були розміщені ОСОБА_1 на депозитних рахунках, відкритих у:

ВАТ «Родовід Банк»: 19.02.2008 р. НОМЕР_1; 16.11.2009 р. НОМЕР_2; 16.04.2008 р. НОМЕР_3; 10.05.2008 р. НОМЕР_4; 30.11.2009 р. НОМЕР_5 та нараховані відсотки, всього на суму 10 026 288,14 грн.

ПАТ «Дельта Банк»: 23.03.2009 р. № НОМЕР_6; 30.03.2009 р. № НОМЕР_7; 10.04.2009 р. № НОМЕР_8 та нараховані відсотки, всього на суму 1 657 617,89 грн.

ПАТ «Кредитпромбанк»: 25.05.2009 р. № НОМЕР_9; 14.08.2009 р. № НОМЕР_10; 19.08.2009 р. № НОМЕР_11; 22.09.2009 р. № НОМЕР_12: 30.10.2009р. № НОМЕР_13; 21.10.2009 р. № НОМЕР_14; 30.10.2009 р. НОМЕР_15; 30.10.2009 р. № НОМЕР_16 та нараховані відсотки, всього на суму 10 622 936,01 грн., загальна сума коштів на яких становить 22 306 842,04 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку у спільному майні, що складає 11 153 421,02 грн.

В задоволенні решти вимог було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3 441,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 за договором - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального права, просив рішення скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове в цій частині про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не заявляла вимог про поділ грошових коштів або прав вимоги на них, а рішення про стягнення компенсації в даному випадку є незаконним, оскільки відповідно до норм сімейного кодексу України, компенсація може бути призначена тільки в тих випадках, якщо мова йде про неподільну річ, якою не являються кошти.

Крім того, апелянт звертає увагу на ті факти, що по-перше всі кошти були передані у депозит банкам, а тому суд фактично визнає право власності на кошти третьої особи, оскільки, на думку апелянта, передавши кошти в депозит банку, у особи з'являється право вимоги, а володільцем коштів вже є банк. По-друге, депозитні рахунки, які відкривалися у банківських установах вже закриті, а отже відсутній об'єкт, щодо якого заявлена позовна вимога щодо визнання права власності.

Також, з апеляційною скаргою до суду звернулася і ОСОБА_3 у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення змінити та ухвалити рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог, апелянт посилалася на те, що в матеріалах справи містяться рішення, які набрали законної сили, відповідно до яких кошти були поділені навіть за тими депозитними рахунками, які були закриті під час шлюбу, а тому, на думку апелянта, дана справа повинна бути вирішена по аналогії з вказаною.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представники підтримали свою апеляційну скаргу та просили відхилити апеляційну скаргу відповідача.

Представники відповідача підтримали свою апеляційну скаргу та просили відхилити апеляційну скаргу позивача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.06.1985 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, зареєстрований Палацом шлюбу м. Одеси (Дворец бракосочетаний г. Одесса), актовий запис № 851.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2009 р. шлюб між сторонами був розірваний. Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 13.04.2010 р.

Також встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 у вказаній справі задоволено частково: визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на грошові кошти, що були розміщені ОСОБА_1 на депозитних рахунках, відкритих у:

ВАТ «Родовід Банк» на суму 10 026 288,14 грн.;

ПАТ «Дельта Банк» на суму 1 588 547,21 грн.;

ПАТ «Кредитпромбанк» на суму 10 383 627 грн.;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку у спільному майні, що складає 10 999 231,17 грн.

В решті вимог було відмовлено.

Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 3 441 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 08.10.2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2014 р. рішення попередніх інстанцій у цивільній справі № 757/2129/14-ц були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив з того, що частина депозитів була закрита відповідачем, після розірвання шлюбу між сторонами і без згоди позивача, без належних підтверджень витрат на потреби сім'ї, а тому їх слід поділити. В той час, як грошові кошти, які вносилися на депозит та поверталися в період шлюбу, не підлягають поділу, оскільки були використані подружжям під час спільного проживання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, на основі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального законодавства.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції незаконно поділив кошти, як були розміщені на депозитних рахунках, у зв'язку із тим, що володільцем даних коштів є банк, після внесення депозиту, а не сторони по справі.

Суд першої інстанції вірно застосував Постанову Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відповідно до якої вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно з п. 21 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, права зазначених установ не зачіпаються. Ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сторонами не оспорюється то факт, що в банк, на депозитні рахунки вносилися їх власні кошти, а тому тимчасове перебування коштів у розпорядженні банку, за що останнім виплачується вкладнику певна винагорода, не відносить гроші вкладника до власності банку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що оскільки депозити вже закриті, то відсутній об'єкт позовних вимог, оскільки позов заявлявся з приводу саме коштів, які знаходилися на депозитних рахунках, а не сам по собі рахунок.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги позивача, про те, що суд повинен був вирішити справу, з однаковим застосуванням норм права, як були вирішенні попередні спори між сторонами, рішення по яких знаходяться в матеріалах справи, оскільки висновки викладені у рішеннях судів, окрім Верховного Суду України, не є обов'язковими для застосування іншими судами України, при вирішення подібних правовідносин.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що обов'язковимидля всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є тільки висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суд першої інстанції правильно послався на те, що відповідно до ст. 68 СК України розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що депозитні рахунку, які були відкриті за час шлюбу сторін, були закриті та з них були зняті кошти вже після припинення ведення спільного господарства сторонами, то колегія суддів вважає правильним рішення суду першої інстанції, що поділу підлягають кошти, які знаходилися саме на вказаних рахунках.

Доводів щодо використання коштів на потреби сім'ї з урахуванням інтересів позивача суду не було надано.

Отже, беручи до уваги викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 за договором - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді