Постанова № 62271907, 24.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2016 року № 826/3035/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаОдеського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України Державна казначейська служба України провизнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Одеського апеляційного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач-1) та Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-2), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмову відповідача - 1, оформлену листом від 15.01.2016р. №2347/771/16, а також відмову відповідача - 2, оформлену листом від 30.12.2015р. №10-19456/15, в здійсненні нарахування та виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 9-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; зобов'язання відповідача - 2 виділити відповідні кошти для виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 9-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; зобов'язання відповідача - 1 нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі 9-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами протиправно невиплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі 9 місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення.

Представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечив з підстав їх необґрунтованості, у зв'язку з тим, що на момент встановлення обставин відповідно до довідки медико-соціальної комісії від 17.06.2015р., які стали підставою для звільнення ОСОБА_1, згідно зі статтею 114 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виплата судді вихідної допомоги не передбачалася.

Представник відповідача - 1 та представник третьої особи в судове засідання не прибули, заперечень проти позовних вимог до суду не надали.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в період з 21.06.1982р. по 13.02.1987р. обіймав посаду народного судді Малиновського районного суду міста Одеси, з 16.02.1987р. по 26.04.1990р. посаду судді Одеського обласного суду, з 03.10.2005р. по 30.03.2007р. обіймав посаду судді апеляційного суду Одеської області, а з 02.04.2007р. по 12.11.2015р. посаду судді Одеського апеляційного адміністративного суду.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 17.06.2015р. позивачу встановлена ІІ група інвалідності, безстроково з причин загального захворювання.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VІІІ "Про звільнення суддів" відповідно до пункту 3 частини 5 статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду.

Наказом Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року №188-к позивача відраховано зі штату Одеського апеляційного адміністративного суду.

02 грудня 2015 року позивач звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з заявою про виплату йому вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 9-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день його звільнення.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що на час його повернення на посаду судді апеляційного суду Одеської області в жовтні 2005 року діяла норма передбачена ч. 1 та ч. 3 статті 43 Закону України «Про статус суддів» (в редакції Закону №4015-12 від 24.02.1994р.) відповідно до якої, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Листом від 15.01.2016р. №2.3.47/771/16 відповідач - 1 відмовив у виплаті вказаної допомоги, оскільки на момент встановлення обставин відповідно до довідки медико-соціальної комісії від 17.06.2015р., які стали підставою для звільнення ОСОБА_1, згідно зі статтею 114 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено виплату судді вихідної допомоги.

Листом від 30.12.2015р. №10-19456/15 відповідач - 2 надав аналогічну відповідь ОСОБА_1, що й Одеський апеляційний адміністративний суд в листі від 15.01.2016р. №2.3.47/771/16.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 111 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VІ (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 17.06.2015р. позивачу встановлена ІІ група інвалідності, безстроково з причин загального захворювання.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року позивача було звільнено у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я.

Закон України «Про статус суддів» (в редакції Закону №4015-12 від 24.02.1994р.), яким передбачалося право судді на вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку у разі його відставки за станом здоров'я, втратив чинність згідно з прийняттям 07.07.2010р. Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VІ.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (12 листопада 2015 року).

Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015р. у справі №826/4136/15, ухвалі від 31.05.2016р. у справі №К/800/14456/16 та ухвалі від 12.07.2016р. у справі №К/800/12620/16.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко