Рішення № 62268167, 19.05.2016, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/7918/15-ц

Провадження № 2/185/113/16

19 травня 2016 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Бабій С. О., за участю секретаря судового засідання Шмик К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

16.07.2015 р. (як вбачається із відбитка штемпеля установи звязку на конверті поштового відправлення) позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» звернувся до суду із позовною заявою, якою просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором «Автопакет» № 885009/ФЛ у сумі 125697, 73 грн., в тому числі заборгованість за сумою кредиту 76851, 66 гривень, заборгованість по відсоткам 23144, 66 гривень, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості 23625, 15 гривень та реструктурізовану пеню 2076, 26 гривень. В обґрунтування позову посилався на те, що 28 серпня 2008 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_3 банк Надра та ОСОБА_1 був укладений договір Автопакет № 885009/ФЛ, відповідно до умов якого позивачем було надано відповідачу ОСОБА_1 кредит - грошові кошти в розмірі 14792, 11 дол. США в порядку та на умовах, визначених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання зобовязань позичальника, тому у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором відповідачі відповідають перед Публічним акціонерним товариством ОСОБА_3 банк Надра як солідарні боржники. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 06.07.2015 р. має заборгованість.

Зважаючи на вказане вище, з посиланням на вимоги ст. ст. 526, 612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, позивач просить суд стягнути солідарно на свою користь з відповідачів вказану заборгованість.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовну заяву підтримує в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не зявились, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Відповідач 2 ОСОБА_2 надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовну заяву не визнав повністю, подав письмові заперечення на позов, у яких зазначив, що 28 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений договір «Автопакет» №885009/ФЛ, відповідно до умов якого банком було надано ОСОБА_1 кредит в сумі 14 792,11 доларів США. Цього ж дня, 28 серпня 2008 року, в якості забезпечення зобов'язань Позичальника (ОСОБА_1О.) за вищевказаним Кредитним договором Відповідач 2 зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що випливають з договору «Автопакет». 25 грудня 2012 року між позивачем та Відповідачем -1 був підписаний Додатковий договір №2 до кредитного договору, згідно з умовами якого, п.2.1.8. процентна ставка (незалежно від того використовується пільгова чи стандартна процентна ставка) підвищується на 4%, тобто цією додатковою угодою збільшився обсяг відповідальності відповідача 2. Згідно п.п. 8.3 Кредитного договору «Автопакет» №885009/ФЛ від 28.08.2008 р., зміни та доповнення до Договору вносяться шляхом укладення додаткових угод, які підписуються Банком та позичальником. Якщо в наслідок укладення додаткової угоди збільшується обсяг Зобов'язання Позичальника (повністю або частково) чи змінюються права та\або обов'язки Поручителя, така додаткова угода підписується Позичальником, Банком та Поручителем. Згідно п.п. 2.1.1.2. Додаткового договору №2 від 25.12.2012 року до договору «Автопакет» №885009/ФЛ від 28.08.2008 р., «...положення п. 3.2. «Порука» ст.3 Кредитного договору викласти у Договорі поруки». Відповідач 2 ніякого Договору поруки до Додаткового договору №2 від 25.12.2012 року не підписував і він взагалі не укладався. Також в Додатковому договору №2 відсутній підпис ОСОБА_2 як поручителя. Відтак, вважає, що мала місце зміна зобов'язання без згоди поручителя, що збільшує розмір відповідальності поручителя і є підставою для припинення поруки. Крім того, вважає що сума заборгованості за Кредитним договором не відповідає дійсності, оскільки 21 грудня 2012 року ПАТ «КБ «Надра» прийняв рішення про надання дозволу на реалізацію заставного майна по договору «Автопакет» №885009/ФЛ і в приміщенні банку було вчинено відповідний договір на відчуження вищевказаного автомобіля. Ніяких документів про реалізацію заставного майна відповідачам надано не було, як і інформації, щодо розподілу отриманої в грудні 2012 року банком суми від реалізації предмету застави (на погашення тіла кредиту, відсотків та пені ) за договором «Автопакет» №885009/ФЛ від 28 серпня 2008 року. Також 28 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ СК «Дженералі Гарант» був укладений Договір страхування №598/38102/38 в забезпечення договору «Автопакет» №885009/ФЛ, екземпляри якого відповідачам не було надано. Наприкінці 2010 - початку 2011 року, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено заставне майно (легковий автомобіль), але яка сума за умовами вищевказаного договору страхування після настання страхового випадку виплачена позивачу відповідачу 2 не відома.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши докази на належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінивши докази кожний окремо та у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне:

Судом встановлено, що 28 серпня 2008 року між ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_3 «НАДРА», назву змінено на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 «НАДРА» та ОСОБА_1 був укладений договір «Автопакет» № 885009/ФЛ відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 14 792,11 дол. США (п. 1.1. Кредитного договору) в порядку та на умовах встановлених договором, для придбання автотранспортного засобу (п.п. 1.1.2. Кредитного договору), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5 % річних (п.1.1.3.1. Кредитного договору), строком до 17.08.2015 p., зі строком позовної давності 10 років (п. 7.2. Кредитного договору), (а.с.10-15).

Також умовами кредитного договору було визначено, що позивач відкриває ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом 946,32 дол. США (п.п. 1.2.1. Кредитного договору) для сплати витрат страхувальника (Позичальника) на страхові платежі згідно договору страхування придбаного за кредитні кошти автотранспортного засобу (п.п. 1.2.2. Кредитного договору), зі сплатою відсоткової ставки 1,99 % на місяць (п.п. 1.2.3.1. Кредитного договору), терміном погашення до 17.08.2015 р. (п. п. 1.2.4 . Кредитного договору). Із вказаних умов договору не вбачається, що позивач є стороною відповідного договори чи має зобовязання щодо надання відповідачам примірників відповідного договору.

Відповідно до п.п. 4.3.17. Кредитного договору Позичальник зобов'язався застрахувати предмет застави, в день укладення кредитного договору та надати Банку копію договору страхування та копію документу, що засвідчує сплату страхового внеску.

Відповідно до п.п. 2.2.1. Кредитного договору Позичальник зобов'язався належним чином виконувати умови Кредитного договору та сплачувати щомісячно суму мінімально необхідного платежу на погашення кредиту і відсотків за його користування у розмірі 290,53 дол. США.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання щодо надання ОСОБА_1 кредиту, що підтверджується копією заяви на видачу готівки № NL-3 від 28.08.2008 p. (а.с.22).

В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач ОСОБА_1 перестав належним чином (в обсягах та в терміни, які передбачені кредитним договором) сплачувати належні платежі за кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 06.07.2015 р. становила: заборгованість за сумою кредиту 9614, 87 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 25.12.2012 р. (1 долар США дорівнює 7,993 гривень) дорівнює 76851, 66 гривень, відповідно заборгованість по відсоткам дорівнювала 23144, 66 гривень, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості становила 23625, 15 гривень, та реструкторизована пеня 2076, 26 гривень.

Даний розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості, наданий позивачем, та відповідачем не спростовано (а.с.7-9).

Посилання відповідача 2 про те, що за згоди позивача було продано заставне майно (автомобіль) по договору «Автопакет» №885009/ФЛ при цьому ніяких документів про реалізацію заставного майна відповідачам надано не було, як і інформації, щодо розподілу отриманої в грудні 2012 року Банком суми від реалізації предмету застави (на погашення тіла кредиту, відсотків та пені ) за договором «Автопакет» №885009/ФЛ від 28 серпня 2008 року, суд відхиляє. Відповідачем 2 не було спростовано належними доказами доводи позивача про те, що відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором (а.с.7) у загальній сумі платежів клієнта по кредиту за 21.12.2012 р. відображено зарахування на погашення заборгованості по кредиту у сумі 2569,55 дол. США та 1630,45 дол. США на погашення заборгованості по відсоткам кредитом, що разом складає 4200,00 дол. США, при цьому вказана сума коштів виручена від реалізації позичальником належного йому автотранспортного засобу, який було придбано за кредитні кошти і надано Банку в заставу. Суд погоджується із позивачем, що останній як заставодержатель не є власником придбаного позичальником за кредитні кошти транспортного засобу і відповідно не є стороною договору купівлі-продажу цього майна, та відповідний договір купівлі-продажу мав укладатися (хоча і за згоди позивача) між продавцем (власником майна) ОСОБА_1 і покупцем.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивач як вигодонабувач отримав страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася наприкінці 2010 - початку 2011 року, в результаті якої було пошкоджено заставне майно (легковий автомобіль), суд вважає недоведеними, із врахуванням наступного.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про страхування» страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком за ст. 6 Закону Украхни «Про страхування».

27.08.2008 р. між Позичальником ОСОБА_1 та ВАТ СК «Дженералі Гарант» був укладений договір № 598/38102/38 добровільного страхування транспортних засібів, щодо автомобіля марка Шевроле, модель Авео, 2008 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.120-127). Відповідно до п.1.3. вказаного договору вигодо набувачем є позивач.

Відповідно дост. 979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зіст. 985 ЦК Українистрахувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Аналогічне положення міститься також уст. 3 Закону України "Про страхування".

Згідно зіст. 990 ЦК Українистраховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч.1ст. 25 Закону України "Про страхування"здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідачем не було надано доказів як настання страхового випадку, так і виникнення підстав для виплати ВАТ СК «Дженералі Гарант» коштів позивачу відповідно до умов договору № 598/38102/38 добровільного страхування транспортних засобів, укладеного 27.08.2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ СК «Дженералі Гарант».

Згідно частини 1 ст.546 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умови договору «Автопакет» № 885009/ФЛ від 28 серпня 2008 року було передбачено заставу автомобіля марка Шевроле, модель Авео, 2008 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаного за кредитні кошти, а також забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором порукою (п.3.2. ст. 3 Кредитного договору).

Відповідно до п.3.2.2 договору поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, при цьому відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При ухваленні постанови Верховного Суду України у справі № 6-53цс15 від 17.09.2014 р. Верховний Суд України виклав правову позицію в якій зазначено, що :

«Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слідрозуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений,припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».

Зазначена правова позиція також підтверджена і постановою Верховного Суду України у справі № 6-6цс14 від 17.09.2014р Верховний Суд України, в якій зазначено, що:

«Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право».

Позивач звернувся до суду із вимогами до поручителя лише 16.07.2015 р. (а.с.26).

Одночасно суд відкидає доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що за договором «Автопакет» №885009/ФЛ від 28.08.2008 р. без його згоди як поручителя відбувалася зміна зобов'язання, що збільшує розмір відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки, оскільки відповідач ніякого договору поруки до Додаткового договору №2 від 25.12.2012 року не підписував та такий взагалі не укладався.

Згідно ч.1 ст. 559 ЦПК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладених в п. 22 Постанови №5 від30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Так, додатковою угодою № 1 від 18.05.2010 р. до Кредитного договору сторони змінили строк повернення кредиту встановивши його на 17.02.2016 р. та встановили розмір щомісячного необхідного платежу відповідно до графіку (а.с.128-139). Додатковим договором № 2 від 25.12.2012 р. до Кредитного договору, укладеного між Банком та Позичальником сторони провели конвертацію кредитної заборгованості та визначили суму кредиту у розмірі 76851,66 грн. зі сплатою відсоткової ставки зменшеної відсоткової ставки 12,00 % річних та змінили графік платежів (а.с.140-145).

Відповідно до п.п. 2.1.1.2. Додаткового договору № 2 від 25.12.2012 р. до Кредитного договору сторони погодили викласти положення п. 3.2. «Порука» ст. З Кредитного договору у договорі поруки.

На виконання вищевказаної умови Додаткового договору № 2 від 25.12.2012 р. до Кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 2 до Додаткового договору від 25.12.2012 р. до Кредитного договору (а.с.146-150) .

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої ст. 143 ЦПК України для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо суд призначає експертизу за заявою осіб які беруть участь у справі.

Від відповідача ОСОБА_2 будь-які клопотання щодо проведення судової почеркознавчої експертизи не заявлялися, докази того, що Договір поруки № 2 до Додаткового договору від 25.12.2012 р. до Кредитного договору не було ним підписано, не надано.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладених в п. 12 Постанови №5 від30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533ЦК. У даному випадку позивач своїм правом не скористався та просить стягнути заборгованість у національній валюті України.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути в дохід держави 1256,80 грн. судового збору по ставці судового збору, яка діяла до 01.09.2015р.

Керуючись ст. ст. 3-4, 6-8, 10-11, 15, 59-60, 79, 88, 109, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 232, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за договором «Автопакет» № 885009/ФЛ від 28 серпня 2008 року у сумі 125697, 73 (сто двадцять пять тисяч шістсот девяносто сім гривень 73 копійки), в тому числі заборгованість за сумою кредиту 76851, 66 гривень, заборгованість по відсоткам 23144, 66 гривень, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості 23625, 15 гривень та реструктуризована пеня 2076, 26 гривень.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1256,80 грн. (одна тисяча двісті пятдесят шість гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С. О. Бабій