Постанова № 62263109, 25.07.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8082/16-а

Категорія 83

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2016 року cуддя Подільський районний суд міста Києва Зарицька Ю. Л. , розглянувши позовну заяву ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління ПФУ в м. Києві про визнання неправомірними дій та зобов'язання призначити пенсію,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона зверталась до відповідача з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачка зазначила, що на даний час проживає у Сполучених Штатах Америки. Відповідач не прийняв документи та повідомив про необхідність особистої подачі документів для призначення пенсії та про необхідність подачі додаткових документів, а саме паспорта громадянина України, документ, що підтверджує реєстрацію. Позивачка вказала, що через представника було подано заяву з усіма необхідними документами, однак відповідачем пенсія позивачці так і не призначена. Тому позивачка і звернулась до суду та просила визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва щодо відмови в розгляді заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Центральне об'єднане управління ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 12.02.2015 та провести доплату за весь період.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Від відповідача заперечення на позовну заяву до суду не надійшли.

Вивчивши матеріали справи, приходжу до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2015 та 10.03.2015 позивачкою направлено поштою до УПФУ в Шевченківському районі м. Києва заяви про призначення їй пенсії, які отримані УПФУ в Шевченківському районі м. Києва 11.02.2015 та 16.03.2015 відповідно (а.с.а.с. 29-30, 32-33). Листами від 20.02.2015 № 2763/10 та 18.03.2015 № 4214/10 УПФУ в Шевченківському районі м. Києва відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на те, що пересилка заяви на призначення пенсії по пошті не передбачена Порядком подання а оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 31, 34).

15.03.2015 позивачка втретє направлено заяву про призначення пенсії, яка отримана УПФУ в Шевченківському районі м. Києва 21.03.2016 (а.с.а.с. 37-38). та листом від 31.03.2016 № 4958/06 їй запропоновано особисто звернутись до управління з заявою про поновлення пенсії та завіреної належним чином копією чинного паспорту громадянина України (а.с. 39).

Головне управління ПФУ в м. Києві листом від 13.05.2015 № 9783/10/К-916 повідомив, що їй необхідно звернутись до УПФУ Шевченківського району в м. Києві з заявою та паспортом громадянина України та документами, передбаченими п. 2.1 Порядку. Зазначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, за кордоном і дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну (а.с. 36).

Позивачкою 06.04.2015 подано до УПФУ в Шевченківському районі м. Києва заяву про призначення їй пенсії, в якій вона вказала, що не має паспорта громадянина України (а.с. 35), у відповідь на яку 30.05.2016 листом за № 6408/05 довіреній особі позивачки - ОСОБА_3 повідомлено, що серед документів, які подані до управління, відсутній документ про місце проживання (реєстрації) внутрішній паспорт громадянина, а також довіреність, яка видана відповідною установою, тому в призначенні пенсії позивачці відмовлено (а.с. 11).

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позов.

В статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених коном.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, Законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Позивачка, як громадянка України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідач зобов'язаний призначити та здійснювати виплату пенсії позивачці.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час дії, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну, тому суд прийшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею і Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених за коном і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1V «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1 затверджено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.01.2016 у справі №213/281/15-а послався на рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07.10.2009, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-1У. Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документами, які підтверджують громадянство України є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, відповідач дійшов помилкового висновку щодо відмови у призначенні пенсії.

Аналогічна позиція висловлена і Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 758/8547/15-а.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Отже, приходжу до висновку про визнання протиправними дій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в розгляді заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Однак, враховуючи, що відповідачем, фактично, було відмовлено у прийняті заяви про призначення пенсії на підставі того, що заяву подано не особисто пенсіонером та не надано паспорт громадянина України, а не відмовлено у призначенні пенсії по суті, приходжу до висновку про необхідність часткового задоволення позову та зобов'язання відповідача розглянути заяву про призначення пенсії позивачу.

На підставі ст.ст. 8, 44, 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 9, 17, 69, 71, 99, 158, 159, 160, 162, 163, 165, 167, 183-2 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задоволити частково.

Визнати протиправним дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в розгляді заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по суті.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання її копії до Київського апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва.

Суддя Ю. Л. Зарицька