Ухвала суду № 62260627, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/2938/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Бухтіярової І.О.

Суддів Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015

у справі № 815/621/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування окремих положень консультації Головного управління ДФС в Одеській області від 26.12.2013 за № 633/М/15-32-17-02-03, а саме: останнього абзацу; зобов'язання відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову; позов задоволено; визнано протиправним та скасовано останній абзац індивідуальної податкової консультації Головного управління ДФС в Одеській області від 26.12.2013 за № 633/М/15-32-17-02-03; зобов'язано відповідача надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 нову податкову консультацію з урахуванням висновків Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 815/621/14.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом від 04.12.2013 вих. № 01/ХІІ-13 ФОП ОСОБА_2 звернувся до Голови Державної податкової служби в Одеській області за податковою консультацією, в якій було поставлено питання: чи може він сформувати податковий кредит з ПДВ у випадку придбання вантажного автомобіля (силовий тягач) для подальшого його використання для перевезення вантажів?

У запиті позивач також зазначив, що він зареєстрований фізичною особою-підприємцем, знаходиться на спрощеній системі оподаткування та є платником ПДВ; здійснює господарську діяльність з перевезення вантажів автомобільним транспортом, для чого придбав вантажний автомобіль, який розмитнений у відповідності до законодавства.

Після опрацювання зазначеного запиту, 26.12.2013 за № 633/М/15-32-17-02-03 відповідач надав позивачу податкову консультацію, якою роз'яснив, що в податковий кредит фізичної особи-підприємця, зареєстрованого платником ПДВ, можливо включення сум податку на додану вартість по податковим накладним, за умови взяття на облік такого майна в якості основних засобів і використання таких засобів в межах господарської діяльності і наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх в податковому обліку.

В останньому абзаці податкової консультації відповідач зазначив, що згідно ст. 325 Цивільного кодексу України право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю, що в свою чергу не дозволяє враховувати майно (основні фонди), які знаходяться в приватній власності фізичної особи, основними засобами фізичної особи-підприємця.

Позивач до суду оскаржив саме цей абзац податкової консультації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ст. 325 Цивільного кодексу України не визначає порядку нарахування та сплати податку на додану вартість, а лише визначає право приватної власності; синтез оскаржуваної консультації в аспекті аналізу чинного законодавства свідчить про те, що відповідач надав податкову консультацію, яка не суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, яка надає підстави вважати податкову консультацію недійсною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що в останньому абзаці індивідуальної податкової консультації відповідач здійснив тлумачення норм цивільного законодавства, а саме: ст. 325 ЦК України в частині статусу майна, яке перебуває у власності фізичної особи, що суперечить змісту податкової консультації, визначеного пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки судів обох інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно з п. п. 52.1, 52.2 ст. 52 зазначеного Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом; податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За змістом пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення.

Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору (ч. 1 п. 53.3 ст. 53 ПК України).

Таким чином, наведеними положеннями законодавства передбачено визнання податкової консультації недійсною в судовому порядку у випадку, якщо податкова консультація суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Слід зазначити, що мотиви суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при прийнятті оскаржуваної постанови, про неправомірне застосування відповідачем у податковій консультації ст. 325 Цивільного кодексу України, з підстав того, що відповідач не наділений правом тлумачити норми Цивільного кодексу України, який не є нормативно-правовим актом з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, є необґрунтованими, оскільки податковий орган надає консультацію щодо практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, не обмежуючись при цьому нормами податкового законодавства, а може також використовувати інші норми чинного законодавства України для роз'яснення платнику податків незрозумілих для нього питань в сфері оподаткування.

Податкову консультацію слід розглядати вцілому як акт індивідуальної дії, який наданий платнику податків для роз'яснення питань щодо практичного застосування норм законодавства з адміністрування податків чи зборів.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що оскаржуючи до суду податкову консультацію лише в частині, позивач звузив її зміст до застосування ст. 325 Цивільного кодексу України.

При цьому судами не враховано, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Встановлені ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. В абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, суди не звернули уваги, що згідно з ч. 2 п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України визнання судом податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Тобто, порушене внаслідок протиправної видачі податкової консультації право платника є відновленим шляхом визнання недійсною такої консультації. Оскільки наведене є підставою для надання податковим органом нової консультації, то окреме заявлення позовної вимоги про зобов'язання податкового органу надати нову консультацію не вимагається.

Однак, судами попередніх інстанцій вказаного враховано не було.

Згідно положень ч. ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі викладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)І.О. Бухтіярова Судді(підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)І.В. Приходько