Постанова № 62260047, 11.10.2016, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 р. Справа №818/1160/16

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соп'яненка О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом, який мотивує тим, що з 1997 року працювала в органах податкової служби на різних посадах. Має дві повних вищих освіти, закінчила курси підвищення кваліфікації. 15 лютого 2016 року була попереджена про можливе наступне звільнення в зв'язку зі скороченням. Боячись втратити роботу, погодилась на переведення на іншу посаду тимчасово відсутнього працівника. 07 червня 2016 року знову була попереджена про можливе наступне звільнення з 08 серпня 2016 року в зв'язку зі скороченням. Ніякої іншої посади при цьому відповідачем запропоновано не було.

15 серпня 2016 року отримала копію наказу № 190 від 11 серпня 2016 року про своє звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України та п.п. 1 п. 1 ст. 87 закону України "Про державну службу". Вважає звільнення незаконним.

Перед звільненням їй не було запропоновано інших посад, хоча такі мались в наявності. На свій запит від 15 серпня 2016 року отримала від відповідача повідомлення, з якого вбачається, що станом на 15 серпня 2016 року мались вакантні посади, які вона могла зайняти. Крім того, не було досліджено та враховано її переважне право на залишення на роботі. Не враховано, що вона самостійно виховує неповнолітню дитину. Інших членів сім'ї із самостійним заробітком не має.

Вважає, що незаконним звільненням відповідач заподіяв їй моральну шкоду. Були втрачені нормальні життєві зв'язки, вона залишилась без джерел існування, змушена була прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Тривалий час перебуває в стані нервового напруження. Завдані страждання оцінює в 2000 грн., які просить стягнути на свою користь. Неодноразово зверталась до відповідача з заявами про виплату матеріальної допомоги, але допомога їй виплачена не була, хоча така виплата державному службовцю передбачена законом. Просить визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення № 190-о від 11 серпня 2016 року, поновити на посаді. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди та матеріальну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала із зазначених підстав. Пояснила, що на момент попередження про звільнення їй не було запропоновано ніяких інших посад. Протягом двох місяців до звільнення також не було ніяких пропозицій. 15 серпня 2016 року їй видано копію наказу про звільнення та трудову книжку. Наприкінці дня викликали до відділу кадрової роботи та вимагали написати про відмову чи згоду на переведення на іншу посаду. На цей момент вже була звільнена, трудову отримала. Крім того, перебувала в стані стресу, піддавалась тиску з боку працівників відповідача, а тому не могла вирішити в такий стислий термін чи потрібно погодитися. Про що і написала на пропозиції. Вважає, що відповідач не належним чином виконав обов'язок вжити усі можливі заходи для її працевлаштування.

Представник відповідача позов не визнав. Пояснив, що позивачка дійсно працювала в органах податкової служби. В зв'язку з реорганізацією відбулось скорочення посад. Позивачка належним чином була попереджена про наступне звільнення. Відповідно до довідки безпосереднього керівника позивачки, вона виконувала у відділі роботу, що потребує меншої кваліфікації, ніж інші працівники. Крім того, позивачкою завдання виконувались не завжди вчасно та з першого разу без зауважень. Також взято до уваги, що ОСОБА_1 має педагогічну освіту. Економічну освіту отримала в порядку перепідготовки за один рік. Інші працівники відділу мали повну освіту за економічним або юридичним напрямком. В липні 2016 року в районних інспекціях розформовувались підрозділи аудиту, тому вивільнились посади, але перевага у працевлаштуванні надавалась тим особам, які працювали в цих підрозділах. В день звільнення позивачці було запропоновано кілька посад, від яких вона відмовилась. Вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 видано правомірно, просить в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в податкових органах на різних посадах з листопада 1997 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 6-12). Наказом від 15 лютого 2016 року позивачку переведено на посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області. 07 червня 2016 року ОСОБА_1 попереджена про наступне звільнення з 08 серпня 2016 року у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників ДФС (а.с. 14). 11 серпня 2016 року відповідачем видано наказ № 190-о про звільнення ОСОБА_1 15 серпня 2016 року за скороченням штатів відповідно до ст. 40 п. 1 КЗпП України та ст. 87 п.1 пп.1 закону України "Про державну службу" (а.с. 15).

Відповідно до ст. 87 ч. 1 п.1, ч. 3 закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

З наведеного вбачається, що закон України "Про державну службу" та Кодекс законів про працю України передбачають однакові підстави та умови для звільнення працівника. Закон є спеціальним нормативним актом по відношенню до державних службовців, однак процедура звільнення врегульована саме Кодексом законів про працю.

Відповідно до ст. 49-2 ч. ч. 1-3 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Відповідно до ст. 42 ч. 1 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Судом встановлено, що до моменту звільнення позивачка обіймала посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області. Наказами відповідача послідовно вводились в дію зміни до штатних розписів. Так, наказом № 69 від 05 лютого 2016 введено в дію організаційну структуру, відповідно до якої відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів фізичних осіб, в якому працювала позивачка, складався з 5 працівників (а.с. 138-139). З них один начальник відділу та 4 головних державних ревізори-інспектори (а.с. 146). Відповідно до наказу від 17 травня 2016 року № 343 відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб підлягав реорганізації у сектор чисельністю 2 працівника: на посадах завідувача сектору та головного державного ревізора-інспектора (а.с. 141-142, 155). З наведеного вбачається, що у відділі, де працювала позивачка, малось чотири посади головного державного ревізора-інспектора. У секторі лише одна посада головного ревізора інспектора. За поясненням представника відповідача в судовому засіданні, будь-які інші накази про скорочення відповідачем не видавались. Доказів того, що скороченню підлягала саме та посада, які обіймала позивачка відповідачем не надано.

Як було зазначено вище, відповідач попередив ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення за два місяці. В цій частині вимоги ст. 49 КЗпП України виконані. Разом з тим, одночасно з попередженням про звільнення ніяких інших посад позивачці не було запропоновано. Не було їх запропоновано відповідачем і протягом наступних двох місяців до моменту звільнення. Доказів відсутності можливості працевлаштування позивачки з монету попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачем не подано. З пояснень представника відповідача вбачається, що в липні 2016 року в зв'язку з ліквідацією підрозділів аудиту в районним (міжрайонних) інспекціях з'явились вакантні посади в Головному управлінні ДФС в Сумській області, але перевага надавалась працівникам, звільненим з цих підрозділів в районних інспекціях. Правомірність таких дій, з огляду на вимоги ст. 42 ч. 1 КЗпП України, відповідачем не доведено. Крім того, на запит самої позивачки відповідачем 18 серпня 2016 року надано відповідь з якої вбачається, що станом на 15 серпня 2016 року мались кілька вакантних посад, частина з яких могла бути запропонована позивачці виходячи з її освіти та досвіду роботи (а.с. 17). 15 серпня 2016 року о 17 год. 50 хв., після вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки з відповідним записом, про що позивачкою зазначено власноручно, відповідачем вручено позивачці додаток до попередження про наступне вивільнення, яким запропоновано чотири вакантних посади. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовилась, мотивуючи тиском з боку працівників відповідача та тим, що вже звільнена. (а.с. 82). Такі дії відповідача суд не вважає належним виконанням обов'язку пропонувати працівнику, посада якого скорочується, усі наявні вакантні посади перед його звільненням. Як зазначила позивачка на самому додатку, та не спростовано відповідачем, така пропозиція зроблена вже після видання наказу про звільнення, вручення його копії ОСОБА_1, вручення трудової книжки з записом про звільнення, тобто після фактичного припинення трудових відносин. Доказів скасування наказу про звільнення чи будь-якого іншого зупинення його дії в зв'язку з виникненням вакантних посад, що можуть бути запропоновані позивачці, відповідачем не подано.

Необхідність вивільнення саме позивачки відповідач обґрунтовує її нижчою кваліфікацією, меншою продуктивністю праці порівняно з іншими працівниками. На підтвердження цього надано службову записку начальника управління податків і зборів з фізичних осіб та його спільну з завідувачем сектору персоналу довідку (а.с. 36-37, 172-188). З наведених документів вбачається, що відповідачем зроблено висновок про менший рівень освіти позивачки, оскільки освіта за економічним напрямком здобута нею в порядку перепідготовки за один рік, всі інші працівники мають вищу освіту за економічним чи юридичним напрямком. Таке твердження суд вважає безпідставним. З копій дипломів вбачається, що ОСОБА_1 (ОСОБА_2) мала вищу педагогічну освіту. В 1997 році в порядку перепідготовки отримала диплом спеціаліста встановленого зразка за спеціальністю фінанси і кредит, тобто з таким же освітнім рівнем, як і інші працівники управління (а.с. 165-177). Форма здобуття освіти не свідчить про нижчий її рівень чи кваліфікацію. Також в наведених довідках зазначається, що позивачка виконувала в управлінні роботу, яка потребує меншого обсягу знань, меншої кваліфікації, тобто мала меншу продуктивність праці. В зв'язку зі скороченням працівників збільшиться навантаження на тих працівників, що залишаться. За таких обставин доцільним є залишення працівників, яким потрібно вивчати менший обсяг законодавства. Такий висновок суд вважає необґрунтованим. З наведених довідок вбачається, що між працівниками відділу було розподілено обов'язки по окремих видах податку. Зокрема, ОСОБА_1 виконувала обов'язки з адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та транспортного податку. Інші працівники відділу виконували обов'язки з адміністрування інших видів податків, що пов'язано з виконанням більшого обсягу робіт та за висновком відповідача потребує більшої кваліфікації. Разом з тим, відповідачем не подано доказів того, що на позивачку покладено обов'язки з адміністрування податку на нерухоме майно та транспортного податку за її власним бажанням або в зв'язку з відсутністю необхідної кваліфікації. Порівняння робіт, які за висновком самого відповідача відмінні за змістом і обсягом, не дає можливості об'єктивної оцінки продуктивності праці. Крім того, позивачка з 1997 року працювала на різних посадах в податкових органах, неможливість вивчення нею нормативних актів в необхідному обсязі відповідачем не підтверджена ніякими доказами. Суд вважає, що відповідачем не доведено у ОСОБА_1 нижчої, ніж у інших працівників, кваліфікації чи продуктивності праці.

За таких обставин відповідач зобов'язаний був дослідити та врахувати інші обставини, що ст. 42 ч. 1 КЗпП України визначаються як переваги при залишенні на роботі. Як було зазначено вище, та не спростовується відповідачем, позивачка працювала в податкових органах з 1997 року. З наданих відповідачем копій дипломів інших працівників відділу вбачається, що вони здобули вищу освіту в період з 2004 по 2011 рік (а.с. 167-171). Відповідно, ОСОБА_1 має найбільший безперервний стаж роботи в установі. Також відповідачем не було враховано, що сім'я ОСОБА_1 складається з неї та її неповнолітнього сина, що підтверджується довідкою, тобто інших працівників з самостійним заробітком, крім позивачки, сім'я не має. (а.с. 25-27). Відповідачем не подано доказів виконання таких вимог закону та наявності у інших працівників переважного перед позивачкою права для залишення на роботі.

Відповідно до ст. 235 ч. ч. 1, 2 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Суд вважає, що наказ № 190-о від 11 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 видано відповідачем протиправно. В зв'язку з цим позивачка має бути поновлена на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області, яку обіймала до звільнення.

Відповідно до довідки відповідача, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 302 грн. 26 коп. (а.с. 129-130). Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день розгляду справи судом в розмірі 12090 грн. 40 коп (302,26 грн.*40 днів).

Позивачка просить також стягнути з відповідача на свою користь матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача з заявами про виплату такої допомоги: 29 липня 2016 року, 03 серпня 2016 року та 15 серпня 2016 року (а.с. 191-194). Допомога виплачена не була. Статтею 54 ч. 2 закону України "Про державну службу" ( в редакції від 10 грудня 2015 року, що набрала чинності 01 травня 2016 року) передбачається можливість надання державним службовцям матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500 затверджено "Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань". Постанова набрала чинності 16 серпня 2016 року. На момент звернення позивачки з заявами про виплату допомоги законодавством було визначено лише можливість її надання. Ні порядку виплати, ні розміру допомоги встановлено не було. На момент набрання чинності "Порядком надання допомоги..." 16 серпня 2016 року позивачка вже не перебувала в трудових відносинах з відповідачем, оскільки була звільнена 15 серпня 2016 року. За таких обставин відповідач не мав ніяких правових підстав для виплати допомоги позивачці за її заявами, не вчинив у зв'язку з цим протиправного діяння, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивачка вважає, що діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої просить стягнути 2000 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що шкода пов'язана з порушенням нормальних життєвих зв'язків через незаконне звільнення. При цьому не зазначила в чому саме полягає таке порушення життєвих зв'язків. Не надала доказів на підтвердження цього факту та факту перебування такого порушення в причинному зв'язку зі звільненням. Також позивачка вказує, що через нервовий стрес в зв'язку з незаконним звільненням, у неї погіршився стан здоров'я, чим також заподіяно моральні страждання. Будь-які докази факту погіршення здоров'я та наявності причинного зв'язку такого погіршення з переживаннями через звільнення позивачкою не подано. Суд вважає, що позивачкою не доведено заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача. Позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Сумській області № 190-о від 11.08.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області

Стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області (ідентифікаційний код 39456414) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12 090 грн. 40 коп. (дванадцять тисяч дев'яносто грн. 40 коп.)

В частині вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000 грн. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відмовити в зв'язку з необгрунтованістю.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області та стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області (ідентифікаційний код 39456414) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 6 649 грн. 72 коп. (шість тисяч шістсот сорок дев'ять грн. 72 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Соп'яненко