Ухвала суду № 62252052, 13.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 623/2537/16-к Головуючий суддя 1-ї інстанції: Гуренко М.О.

Провадження № 11-сс/790/1611/16 Суддя доповідач: Колтунова А.І.

Категорія: в порядку КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді суддів за участю: прокурора захисника при секретарі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2016 року про задоволення клопотання слідчого Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2016 року задоволено клопотання слідчого Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 27 строком на 60 днів, з 11 години 30 хвилин 25 вересня 2016 року до 11 години 30 хвилин 23 листопада 2016 року, взявши його під варту в залі суду. Визначено заставу в розмірі 87000,00 грн.

З вищевказаного клопотання слідчого вбачається, що 20 вересня 2016 року ОСОБА_7 в ході сварки з ОСОБА_9 наніс останній удар рукою в область обличчя та декілька ударів ногою в область живота, спричинивши останній тілесні ушкодження, внаслідок яких 23 вересня 2016 року ОСОБА_9 померла.

Своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 121 КК України, - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

За даним фактом порушено кримінальне провадження за ч.2 ст. 121 КК України.

23 вересня 2016 року о 14 годині 00 хвилин ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України, 24 вересня 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, яка обґрунтована протоколом огляду місця події від 23 вересня 2016 року та показаннями свідка ОСОБА_10

Допитаний в якості підозрюваного ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КПК України, визнав себе винним.

Зважаючи на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, та ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення, орган досудового розслідування просив суд застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Не погодившись з вищевказаної ухвалою слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2016 року, захисником ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_7, подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовити. Посилається на неповне дослідження обставин, що мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, порушення вимог кримінального процесуального закону, недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Вказує на неправильну кваліфікацію органом досудового розслідування дій підозрюваного за ч.2 ст. 121 КК України та зазначає, що в його діях був відсутній умисел. Не надано належної оцінки факту наявності у підозрюваного постійного місця проживання, позитивної характеристики та наявності хвороби гепатиту С.

Під час апеляційного розгляду матеріалів кримінального провадження захисник - ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_7, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Прокурор Ільюшонок О.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Зазначив, що ухвала слідчого судді постановлена з дотриманням норм кримінального процесуального закону.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, доводи захисника підозрюваного та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення вищевказаного клопотання слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, та ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення. Також слідчим суддею встановлено та надано в сукупності оцінку відсутності соціальних звязків підозрюваного, відсутності постійного місця роботи, особливої тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, наявності судимостей та факту доведення прокурором, що встановлені під час розгляду клопотання обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Під час розгляду матеріалів кримінального провадження встановлено, що в провадженні Ізюмського ВП ГУ НП в Харківській області перебуває кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 12016220320001619 від 23 вересня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України (аркуш м.к.п.3).

23 вересня 2016 року за підозрою у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_7 (аркуш м.к.п. 12, 13).

24 вересня 2016 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України (аркуші м.к.п. 24-26).

Відповідно до положень ст.ст. 5, 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

З огляду на те, що поняття "обґрунтована підозра" не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", колегія суддів вважає необхідним враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої "термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).

Окрім пояснень ОСОБА_7, наданих в суді першої інстанції, який визнав вину частково, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним вищевказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема:

- даними протоколу огляду місця події від 23 вересня 2016 року (аркуші м.к.п. 5, 6);

- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 23 вересня 2016 року, яка надала пояснення стосовно побиття ОСОБА_7 ОСОБА_9 (аркуші м.к.п. 8, 9);

- даними протоколу огляду трупа від 23 вересня 2016 року, згідно якого виявлено труп ОСОБА_9 з наявними на тілі численними гематомами та синцями (аркуш м.к.п. 7).

Таким чином, з аналізу вищевказаних доказів, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що підозра у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КПК України, є обґрунтованою.

Надані в суді першої інстанції показання підозрюваного, в яких він не погодився з кваліфікацією його діянь за ч.2 ст. 121 КК України, та аналогічні доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, на даній стадії досудового розслідування не можуть бути розцінені в якості таких, що свідчать про необґрунтованість предявленої підозри та наявність підстав для обрання більш мякого запобіжного заходу.

Крім того, питання неправильної правової кваліфікації злочину не підлягають вирішенню на стадії розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Суд позбавлений можливості надавати оцінку правовій кваліфікації дій підозрюваного, оскільки вказані доводи сторони захисту на даній стадії підлягають оцінці органами досудового розслідування в ході розслідування кримінального провадження та судом в ході його розгляду по суті.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Чеботар проти Молдови», № 35615/06, від 13 листопада 2007 року, п. 48, судом було зазначено, що для того щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданим у відповідності до ст. 5 § 1 (с), поліція не повинна мати докази, достатні для предявлення обвинувачення, ані в момент арешту, ані під час перебування заявника під вартою. Так само необовязково, щоб затриманій особі в подальшому було предявлено обвинувачення або ця особа постала перед судом. Метою попереднього утримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозри, що є підставою для затримання.

Відповідно до п. 5 ч.2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

ОСОБА_7 предявлено підозру у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий: в 2005 році за ст. 15, ч.3 ст. 186 КК України до трьох років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком терміном на 2 роки; в 2008 році за ч.3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі; в 2010 році за ст.ст. 70, 71, ч.2, 3 ст. 185 КК України до чотирьох років позбавлення волі.

Також колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично мешкає за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Телевізійна, буд. 33, не працює, законного джерела прибутку не має, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлучений, дітей не має.

Матеріали кримінального провадження містять характеристику з місця фактичного проживання підозрюваного, з якої вбачається, що за час проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, скарг на ОСОБА_7 не надходило (аркуш м.к.п. 18).

Враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 вищевказаного кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, наявність місця проживання, відсутність місця роботи та джерела законного отримання доходів, наявність судимостей, відсутність стійких соціальних звязків, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості доводів клопотання слідчого та наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідка або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів розглядалась можливість застосування відносно ОСОБА_7 більш мякого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді суду першої інстанції та вважає, що застосування більш мякого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

Таким чином, слідчий суддя дійшов правильного висновку щодо доведеності органом досудового розслідування існування вищевказаних ризиків та неможливості застосування інших, більш мяких запобіжних заходів, оскільки їх застосування не зможе запобігти цим ризикам, та здійснив належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Викладені захисником в апеляційній скарзі доводи стосовно наявності у підозрюваного хвороби гепатит С та його позитивної характеристики за місцем фактичного проживання не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, є недостатніми і не переконливими для застосування відносно підозрюваного більш мякого запобіжного заходу.

Також колегія суддів не може ігнорувати того факту, що ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, яке передбачає посягання на найвищу соціальну цінність життя людини.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Об'єктивні обставини кримінального провадження свідчать про наявність потреби у застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки протиправна, антисоціальна поведінка підозрюваного, яка підтверджена даними, що містяться в матеріалах кримінального провадження, створила загрозу життю та здоровю людини.

З огляду на фактичні обставини кримінального правопорушення та його тяжкість, обґрунтованість підозри та доведеність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що застава в розмірі 60 мінімальних заробітних плат здатна забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обовязків.

Вищевказаний розмір застави визначений з урахуванням вимог ч.5 ст. 182 КПК України, в достатній мірі гарантує виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обовязків та не є завідомо непомірним для нього.

Керуючись ст.ст. 392, 404. п. 1 ч.3 ст. 407, ст.ст. 418, 419, 422, 423, ч.4 ст. 424 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2016 року про задоволення клопотання слідчого Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, раніше судимого, розлученого, дітей не має, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її постановлення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до ч.4 ст. 424 КПК України.

Головуючий суддя: Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3