Рішення № 62248147, 17.10.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" жовтня 2016 р.Справа № 916/2355/16

За позовом: Військової частини 9997;

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2- за довіреністю від 14.12.2015р.;

Від відповідача: не зявився.

CУТЬ СОРУ: 29.08.2016р. до господарського суду Одеської області звернулась Військова частина 9997 з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 7 097, 67 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.09.2016р. порушено провадження по справі №916/2355/16.

15.09.2016р. до канцелярії господарського суду Одеської області (за вх. №22506/16) від представника Військової частини 9997 на виконання ухвали суду від 02.09.2016р. було подано клопотання про приєднання додаткових документів до матеріалів справи.

21.09.2016р. до господарського суду Одеської області від представника Військової частини 9997 надійшло клопотання про приєднання додаткових документів до матеріалів справи.

12.10.2016р. до канцелярії господарського суду Одеської області (за вх. №24907/16) від представника Військової частини 9997 надійшла заява про доповнення позовних вимог до позовної заяви.

Відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, свого права на захист не використав, хоча і був повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином шляхом надіслання ухвали суду на юридичну адресу. У звязку з чим суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 17.10.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази, суд встановив:

23.10.2015 року між фізичної особою - підприємцем ОСОБА_1 (Відповідач) та Військовою частиною 9997 (Позивач) був укладений договір за №119-15 про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, а саме ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ на суму 98 472 грн. 00 коп.

08.12.2016р. між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 та Військовою частиною 9997 була підписана додаткова угода за №119-15/152-15 до договору від 23.10.2015р.

Відповідно до додаткової угоди №119-15/152-15 п. 3.1 договору № 119-15 вартість робіт у новій редакції складає 92 627,91 грн.

Відповідно до умов договору № 119-15 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 були виконані підрядні роботи на загальну суму 92 627,91 грн., що було підтверджено сторонами шляхом підписання Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р.

За виконані роботи за договором Військовою частиною 9997 було сплачено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відповідну суму.

В обґрунтування позовних вимог представник Військової частини 9997 посилається на те, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 9997, проведеною головним державним інспектором Державною фінансовою інспекцією в Одеській області в IV кварталі 2015 року, було виявлено, що Підрядником була неправомірно завищена вартість виконаних робіт по вищевказаним роботам по договору № 119-15. А саме, під час ревізії ДФІ в Одеській області, було виявлено, що в наслідок включення до акту виконаних робіт з поточного ремонту ангару ОТЕЧ військової частини 9997 витрат з покриття ризиків (8,5%), які є витратами «Замовника» - військової частини 9997, зайво сплачено підрядній організації ФОП «ОСОБА_1В.» коштів у сумі 6589,2 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збиткам) державі в особі Військової частини 9997 на суму 6 586,3 грн.

Як зазначає представник Військової частини 9997 в порушення п. 6.1.5.3 ДСТУ (Правила визначення вартості будівництва) БД.1.1-Е2013, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України від 05.07.2013 № 2930 в наслідок включення до акту виконаних робіт з поточного ремонту ангару ОТЕЧ військової частини 9997 витрат з покриття ризиків (8,5%), призвело до безпідставного перерахування грошових коштів на суму 6 586,3 грн.

Таким чином, Військова частина 9997 вважає, що у даному випадку у звязку з неправильним розрахунком Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (всупереч до встановлених законодавством вимог) під виконання ремонтних робіт за договором № 119-15 була неправомірно включені витрати з покриття ризиків (8,5%=6589,50грн.), у звязку з чим зазначена сума сплачена Військовою частиною 9997 в межах договору № 119-15 Підряднику без достатньої правової підстави, підлягає поверненню Військовій частині в повному обсязі. Враховуючи викладене, Військова частина 9997 звернулась до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

12.10.2016р. за вх. № 24907/16 від представника Військової частини 9997 до господарського суду Одеської області була надана заява про доповнення позовних вимог до позовної заяви. Заявляючи додаткову вимогу, а саме, щодо визнання недійсним та скасування акту №1 за грудень 2015р. про приймання виконаних будівельних робіт позивач повинен сплатити судовий збір за подання вимоги немайнового характеру, однак судовий збір позивачем сплачено не було, крім цього акт виконаних робіт носить ненормативних характер, не породжує для сторін жодних нових прав та обовязків (крім тих, що визначені в договорі) та лише фіксує виконання робіт, у звязку з чим заява про доповнення позовних вимог до позовної заяви не приймається до розгляду та справа розглядається за позовною заявою за вх. № 2527/16 від 29.08.2016р.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю природою акт (довідка, вимога та інше) Державної фінансової інспекції є актом ненормативного характеру індивідуальним актом, який породжує права і обовязки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані, а саме, у Військової частини 9997 та відповідно не породжує для Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 жодних правових наслідків.

Таким чином, суд зазначає, що акт ревізії Державної фінансової інспекції в Одеській області не може бути підставою для зміни умов договору. Отже, виявлені Державною фінансовою інспекцією в Одеській області порушення не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором № 119-15.

Щодо підстав стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів, суд зазначає наступне.

Представник Військової частини 9997 посилається на статтю 1212 ЦК України відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір підряду, а кошти які Військова частина 9997 просить стягнути з ФОП ОСОБА_1, отримано останнім як оплата за виконану роботу, а саме ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно отримані кошти.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі N 5006/18/13/2012 за позовом державного підприємства "Донецька залізниця" до спільного підприємства "Агроспецмонтажник" про стягнення безпідставно сплачених коштів та постановах Верховного Суду України по справі №13/096-12 від 17.06.2014р. та у справі №910/1620/13 від 02.09.2014р.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також аналогічна правова позиція наведена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014р. №01-06/1666/14 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів».

Згідно ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами та матеріалами справи а тому є безпідставними, стягнення відсотків за користування безпідставно набутими грошовими коштами є похідною вимогою, а тому також не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 1378 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 жовтня 2016р.

Суддя О.Ю. Оборотова