Постанова № 62247487, 25.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2016 року № 826/27262/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській областіпроскасування рішень від 21.07.2015 р. № 23031251, № 23030581,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить:

1) скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.07.2015 р. № 23031251 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

2) скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.07.2015 р. № 23030581 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

3) зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою державного реєстратора у реєстрації прав, заявлених позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на їх необґрунтованість.

В судовому засіданні суд за згодою сторін ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

23.10.2010 р. за договором дарування земельної ділянки ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку площею 0,4582 га, виділену в натурі на місцевості двома масивами, земельна ділянка НОМЕР_3 площею 0,1302 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та земельна ділянка НОМЕР_4 площею 0,3280 га (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташовані на території АДРЕСА_1.

Договір дарування був зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2953 та посвідчений Щур Надією Романівною, приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області. Право власності дарувальника за договором дарування земельної ділянки було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, що був зареєстрований 20.03.2007 в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100003.

Пунктом 5.5 договору дарування земельної ділянки визначено, що цей договір є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виготовлення нового Державного акту.

З пояснень позивача вбачається, що протягом 2010-2013 років через фінансові та особисті проблеми, вона не змогла замовити та виготовити на отримані в дарунок земельні ділянки нові державні акти, що свідчить про незавершеність процедури державної реєстрації прав на набуті нею в дарунок земельні ділянки.

01.01.2013 р. набув чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» були внесені зміни до ст. 126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

06.07.2015 р. з метою державної реєстрації права власності на зазначені вище земельні ділянки, позивач подала державному реєстратору заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за реєстраційним номерами 12198177 та 12198046 із додатками.

21.07.2015 р. позивач отримала рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко О.О. № 23031251 та № 23030581 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою для відмови у державній реєстрації стало те, що заявником подано копію державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_5 від 20.03.2007 та подано оголошення про втрату державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_5 від 20.03.2002 р., тобто виникають суперечності в даті видачі державного акту.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до визначених ст.8 Закону № 1952-IV повноважень, орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації (п. 1 ч.1).

Повноваження державного реєстратора встановлені п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, до яких, зокрема, входить: прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (надалі - Порядок N 868), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно п. 8 Порядку N 868 для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заява подається окремо щодо кожного об'єкта нерухомого майна. У разі коли право власності на житловий будинок, будівлю або споруду набувається одночасно з набуттям у відповідної заінтересованої особи речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові одну заяву щодо таких об'єктів. У разі проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію права власності на таке майно та заяву про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності.

Згідно із ст. 19 Закону N 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: 1) встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; 2) рішень судів, що набрали законної сили; 3) ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; 4) накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; 5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 6) інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; 7) договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

У відповідності до п. 37 Порядку N 868, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що державний реєстратор за наслідками розгляду заяв позивача повинен був надати йому витяг з Державного реєстру прав про зареєстровані права на відповідні земельні ділянки, що відповідачем 1 вчинено не було.

Вирішуючи дану справу, суд також враховує положення приписів ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, в редакції, яка діла на час укладення договору дарування земельної ділянки, згідно яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, на час укладення договору дарування право власності на земельні ділянки посвідчувалось цивільно-правовою угодою. При набутті права власності на земельні ділянки на підставі такої угоди, державний акт на земельні ділянки долучався до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельні ділянки. На державному акті про право власності на земельні ділянки нотаріус, який посвідчував (видавав) документ, та орган, який здійснював державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робили відмітку про відчуження земельних ділянок із зазначенням документа, на підставі якого відбувся перехід права власності.

На час укладення договору дарування таким органом був територіальний підрозділ Держкомзему за місцем розташування земельних ділянок. Саме з метою довести факт відсутності на акті відповідної відмітки на акті про реєстрацію прав на земельні ділянки на підставі документа про перехід права власності, позивач надала відповідачу належним чином завірену територіальним підрозділом Держземагентсва за місцем їх розташування земельних ділянок, копію державного акту на них.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.07.2015 р. № 23031251, № 23030581 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання постанови суду відповідно до ст. 267 КАС України суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги з огляду на те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження підстав того, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно Савченко А.О. ухилятиметься від виконання судового рішення або перешкоджатиме його виконанню, внаслідок чого необхідно встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.07.2015 р. № 23031251 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

3. Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.07.2015 р. № 23030581 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати в сумі 974,40 грн. присудити на ОСОБА_1 за рахунок асигнувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук