Ухвала суду № 62239611, 24.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 р. Справа № 876/5746/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Пивовара В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22.06.2016 року звернувся в суд з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2016 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області подала апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.03.1994 року працював у органах Державної податкової служби України, зокрема, з 05.05.1999 року позивач перебував на посаді заступника начальника оперативного управління Луцької ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області, а 28.01.2016 року відповідно до наказу №22-о Головного управління ДФС у Волинській області звільнений із займаної посади та з органів податкової міліції в запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів), що підтверджується записами у трудовій книжці.

Відповідно до наказу від 28.01.2016 року №22-о на час звільнення позивача вислуга склала 16 років 08 місяців 24 дні в органах податкової міліції, відділ фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Луцької ОДПІ зобов'язано провести повний розрахунок з ОСОБА_1, виплатити компенсацію за 56 невикористаних календарних діб відпустки (за 2011 рік - 3 дні, за 2014 рік - 23 дні, за 2015 - 30 днів) та вихідну допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно із Законом України від 09.04.1992 року №2262-ХХІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із змінами та доповненнями.

Загальна сума, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні становить 241807 грн. 32 коп. Вказану суму виплачували ОСОБА_1 протягом січня - березня 2016 року, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.03.2016 року, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Разом з тим, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивача з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, розмір якого не оспорювався ні на момент звільнення, ні під час судового розгляду.

Як передбачає стаття 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, затримка розрахунку з працівником при звільненні за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Доводи відповідача про те, що у зв'язку з недофінансуванням грошового забезпечення військовослужбовців Луцька ОДПІ була обмежена згідно чинного законодавства для проведення повного розрахунку з позивачем, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Водночас відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність коштів на рахунку КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» не може бути підставою для звільнення відповідача від передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні, а тому позов є підставним та судом першої інстанції правомірно задоволений повністю.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2016 року у справі №803/950/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Повний текст ухвали виготовлено 26.10.2016 року