Ухвала суду № 62239330, 19.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/12316/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Шумейко О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Казанник М.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Пономаря С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 липня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_5звернувся до суду з позовом до ПАТ «Таскомбанк» про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що між сторонами укладено договір банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб, за умовами якого позивачем передано банку грошові кошти під 19% річних. 10.06.2010 позивачу стало відомо, що з його рахунку було здійснено неодноразове несанкціоноване зняття грошових коштів у загальному розмірі 790 000 грн. Позивач стверджує, що підпис на заявах про видачу готівки від 06.05.2010, 13.05.2010, 19.05.2010 позивачу не належить.

За таких обставин, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму депозитного вкладу у розмірі 790 000 грн., проценти за користування депозитними коштами у сумі 1 353 376,02 грн. інфляційні втрати у розмірі 845 342,17 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.07.2016 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_5 суму вкладу у розмірі 790 000 грн., проценти за час зберігання та користування грошовими коштами у розмірі 1 353 376,02 грн. за період з 07.05.2010 по 14.06.2016, інфляційні втрати у сумі 845 342,17 грн. відповідно до договору банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575 від 02.04.2010. Стягнуто з ПАТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_5. судовий збір у сумі 6 890 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог закону за договором банківського вкладу клієнт вправі вимагати від банку повернення коштів з рахунку, процентів на суму вкладу та інфляційних витрат. При цьому, судом встановлено, що сума вкладу була знята поза волею власника, а тому підлягає поверненню банком.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 02.04.2010 між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 укладено договір банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575.

Відповідно до розділу 1 договору вкладник передає, а банк приймає на вкладний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в валюті - гривня в тимчасове користування та зобов'язується здійснювати обслуговування рахунку на умовах та в порядку, встановлених цим договором. У підтвердження цього договору після внесення вкладу та/або у підтвердження здійснення додаткових внесків на рахунок та/або здійснення зняття грошових коштів з рахунку, банк видає вкладнику документ, що відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством (квитанцію банку та/або виписку з рахунку).

Згідно п.п. 2.1, 2.4 договору вкладник розміщує вклад в банку готівкою через касу банку або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, відкритий у банку. Вкладник має право протягом строку зберігання коштів здійснювати на рахунок додаткові внески готівкою через касу банку (відділення) або шляхом перерахування коштів на рахунок. При цьому, при внесенні додаткових внесків додаткова угода до цього договору не укладається, сума додаткового внеску фіксується у виписці з рахунку, а проценти на суму додаткового внеску нараховуються та сплачуються відповідно до умов цього договору.

За умовами п. 2.5. договору протягом строку зберігання коштів вкладник має право знімати з рахунку грошові кошти, але сума зняття в один операційний день не має перевищувати 90% суми залишку грошових коштів на рахунку на початок банківського операційного дня.

Відповідно до п. 2.6 договору проценти за користування вкладом протягом строку зберігання коштів, нараховані відповідно до умов цього договору, виплачуються шляхом зарахування нарахованих за попередній місяць процентів на рахунок в перший банківський день місяця наступного за місяцем, за який здійснювалось нарахування процентів. При цьому, сторони домовились, що день фактичного зарахування суми нарахованих за попередній місяць процентів на рахунок є днем збільшення залишку коштів на рахунку на суму таких процентів.

02.04.2010 між банком та позивачем укладено договір про внесення змін і доповнень до договору банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна».

В пункт 2.3 договору зазначено, що за час зберігання та користування грошовими коштами в межах строку зберігання коштів у період з 02.04.2010 до дати фактичного отримання вкладником коштів в банку, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти на суму вкладу за процентною ставкою 16,5% річних або за іншою ставкою, яка може бути встановлена банком згідно з умовами цього договору.

Договір банківського вкладу та додаткова угода укладені у письмовій формі та підписані сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 1061 ЦК України визначено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Відповідно до ч. 1, 2 с. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Також, згідно ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно виписки по рахунку в день укладення договору позивачем було внесено на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 3 800 000 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції з'ясовано, що у позивача наявні примірники договорів банківського вкладу, укладені 06.04.2010 за № ДВ-33/18575 та 02.04.2010 за № ДВ-300/18575. За умовами вказаних договорів процентна ставка за час зберігання та користування грошовими коштами становить 19% річних.

Позивачем зазначено, що у квітні 2010 року за пропозицією начальника відділення банку ним підписані декілька варіантів договорів з різними умовами. Разом з тим позивач підтвердив свій підпис на примірнику договору, долученому до матеріалів справи банком (а.с. 118-121, т. 1).

В подальшому на вкладному рахунку, відкритому в банку на ім'я позивача, неодноразово здійснювались банківські операції з переказу та зняття готівки.

Так, зокрема, 28.04.2010 було здійснено переказ грошових коштів на депозитний рахунок у сумі 24000 грн., 30.04.2010 - 46000 грн., 30.04.2010 - 20 000 грн., 05.05.2010 - 2 525,37 грн.,07.05.2010 - 42 000 грн., 07.05.2010 - 265 500 грн., що підтверджується заявами про переказ готівки (а.с. 159-164). В заявах про переказ готівки вказано, що кошти перераховані на рахунок від імені ОСОБА_5 Загальна сума грошових коштів, які були перераховані на вкладний рахунок протягом наведеного періоду, становить 400 025,37 грн.

06.05.2010 з депозитного рахунку на користь ОСОБА_5 були повернуті грошові кошти у сумі 250 000 грн., 13.05.2010 - 100 000 грн., 19.05.2010 - 440 000 грн., що підтверджується заявами про видачу готівки від 06.05.2010 № 462164, від 13.05.2010 №469891, від 19.05.2010 № 476526 (а.с. 156-158).

У заявах про видачу готівки зазначено, що грошові кошти видані ОСОБА_5 загальна сума коштів, що були зняті з депозитного рахунку у зазначений період становить 790 000 грн.

Згідно ст. 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошовікошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок завкладом.

В апеляційній скарзі відповідач вказував, що позивачем не надано доказів на підтвердження внесення ним коштів, а саме заяв на переказ готівки.

Однак, вказане спростовується наступним. Так, матеріали справи містять належні докази, які підтверджують внесення особисто позивачем грошових коштів на депозитний рахунок: квитанція від 02.04.2010 про внесення позивачем готівки на депозитний рахунок в розмірі 3 800 000 грн., яка була надана як позивачем (а.с. 29), так й відповідачем (а.с. 39) та була звірена судом з оригіналом.

Також в матеріалах справи є виписки по рахунку позивача, які також були надані сторонами. Зокрема, відповідачем була надана виписка по депозитному рахунку позивача за період з 02.04.2010 по 01.01.2014 (а.с. 86-88), з якої вбачається постійне поповнення депозитного рахунку позивача грошовими коштами.

Отже, навіть якщо депозитний рахунок позивача добровільно поповнювався іншими особами, це відбувалось за згодою позивача його грошовими коштами, та, враховуючи що договором банківського вкладу від 02.04.2010 не було встановлено обмежень на внесення грошових коштів на рахунок позивача іншими особами, усі грошові кошти, які надходили на депозитний рахунок, зараховувалися згідно ст. 1062 ЦК України.

Крім того, якщо у співробітників банку під час надходження грошових коштів на депозитний рахунок позивача виникли підозри щодо особи, яка здійснювала таке поповнювання, вони б мали відмовити у прийнятті таких коштів. Між тим, банк приймав грошові кошти, які надходили на депозитний рахунок позивача, без зауважень, жодним чином не оспорював такі дії.

Згідно висновку експертизи від 27.07.2015 № 6596/6597/15-32 підписи від імені ОСОБА_5 у рядку «підпис отримувача» у заявах на видачу готівки від 06.05.2010 № 46164, від 13.05.2010 № 469891, від 19.05.2010 № 476526 та у рядку «підпис платника» в заявах про переказ готівки від 07.05.2010 № 464140, від 07.05.2010 № 463738, від 05.05.2010 № 460079, від 30.04.2010 № 457851, від 30.04.2014 № 456867, від 28.04.2010 № 454036 виконані не ОСОБА_5

Таким чином, судом правильно і обґрунтовано зроблено висновок про те, що 06, 13 та 19 травня 2010 року з депозитного рахунку позивача були зняті грошові кошти в загальній сумі 790 000 грн., які він не отримував.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що депозитний рахунок на ім'я ОСОБА_5 поповнювався як ним, так і іншими особами за його дорученням. При цьому, належним чином засвідчені довіреності на здійснення банківських операцій від імені ОСОБА_5 при переказу та знятті коштів з вкладного рахунку співробітникам банку надано не було. Грошові кошти вносились та знімались через касу банку в період відсутності позивача на території України, що підтверджується інформацією про перетинання державного кордону України, отриманою від Державної прикордонної служби України.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом строку позовної давності, спростовується наступним.

Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу позовна давність не поширюється.

Сторони у договорі окремо встановили строки виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо нарахування процентів за користування вкладом (щомісячно).

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку, а перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

У разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перебіг позовної давності за вимогами ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування його грошовими коштами, нарахування яких відповідно до умов договору банківського вкладу № ДВ-300/18575 від 02.04.2010 визначене періодичними щомісячними платежами, за кожний місяць нарахування, починається з моменту настання строку виконання кожного чергового щомісячного нарахування.

Зазначена правова позиція викладена у Постановах Верховного суду України від 06.11.2013 № 6-116бцс13, від 19.03.2014 № 6-20цс14, від 18.06.2014, № 6-61цс 14, від 03.06.2015 №6-31 цс15.

Більш того, як вірно було встановлено судом першої інстанції, за змістом ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються та виплачуються за весь строк користування депозитними коштами до моменту їх повернення.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У відповідності до листа Верховного суду України від 01.07.2014 «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Крім того, у відповідності до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за змістом частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманнікомпенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи, щоінфляційне збільшення суми боргу є також періодичним (щомісячним) платежем, частиною 2 ст. 625 ЦК встановлено, що інфляційні витрати сплачуються за весь час прострочення, та те, що інфляційне нарахування полягає саме у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення прострочених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, тобто безпосередньо прив'язане до суми основного боргу (вкладу) та є похідним від нього (компенсаційними виплатами, пов'язаними з девальвацією гривні), а згідно п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу позовна давність не поширюється, строк позовноїдавності для вимог про стягнення інфляційного збільшення суми боргу також не сплинув.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність на заявлені позивачем вимоги не поширюється.

З вищенаведених підстав, доводи апеляційної скарги є безпідставними і необґрунтованими та не можуть вплинути на законність ухваленого судом рішення.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 липня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення грошових коштів - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І.Оніщук

Судді Л.Д.Українець

В.А.Шебуєва