Рішення № 62239238, 19.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/9545/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Шаховніна М.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.

секретар Казанник М.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_4 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до ОСОБА_7 про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. звернулося до суду позовом до ОСОБА_7 про зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивував тим, що 25.07.2014 між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_7 був укладений договір банківського вкладу №110486-ДР-45. На підставі договорубанк прийняв, а вкладник передав в управління банку грошову суму у розмірі 451 000 дол. США, строком з 25.07.2014 по 27.07.2015, зі сплатою процентів у розмірі 10,0% річних, а у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника сплачується 1,0% річних, тобто за зниженою відсотковою ставкою.

04.06.2015 ОСОБА_7 звернувся до Банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, в результаті чого, за приписами п. 3.7. Договору Банк повинен був сплатити проценти за ставкою 1,0% річних, однак 04.06.2015 між сторонами було укладено договір про внесення змін №1 до Договору банківського вкладу №110486-ДР-45, згідно з яким Банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму зарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою.

Посилаючись на те, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк національний кредит» при проведенні перевірки договорів було виявлено, що договір про внесення змін №1 до Договору банківського вкладу №110486-ДР-45 є нікчемним з підстав визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просив зобов'язати ОСОБА_7 повернути ПАТ «Банк Національний кредит» грошові кошти у розмірі 34 063 дол. США 56 центів.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29.02.2016 позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_7 повернути ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти у розмірі 34 063 дол. США 56 центів та стягнуто судовий збір в дохід держави у розмірі 11 823 грн. 27 коп.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.05.2016 залишено без задоволення заяву представника ОСОБА_7 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, наявним в ній доказам та вимогам закону.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що договір про внесення змін № 1 до договору банківського вкладу № 110486-ДР-45 є нікчемним і в порушення приписів ч. 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_7 кошти не повернув, чим порушив не лише права позивача, але й усіх вкладників ПАТ «Банк національний кредит».

З вказаним висновком суду в повному обсязі погодитись не можливо, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2014 між ПАТ «Банк національний кредит» та відповідачем був укладений договір банківського вкладу №110486-ДР-45 «Стандартний» (а.с. 5-8).

На підставі даного договору банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у розмірі 451 000 дол. США, строком з 25.07.2014 по 27.07.2015, зі сплатою процентів у розмірі 10,0% річних.

У пункті 3.7. Депозитного договору сторони дійшли згоди, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 1,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Вищевказаним положенням Депозитного договору передбачено здійснення Банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою у випадку дострокового розірвання договору та повернення депозиту.

Між Банком та ОСОБА_7 було укладено Договір про внесення змін №1 від 04.06.2015 до договору банківського вкладу «Стандартний» без капіталізації №110486-ДР-45 від 25.07.2014 ( а.с. 11), згідно з умовами якого Банк прийняв на себе зобов'язання сплатити ОСОБА_7 суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою.

04.06.2015 ОСОБА_7звернувся до Банку із заявою про дострокове розірвання Депозитного договору (а.с. 9).

Суму вкладу разом з відсотками було перераховано банком на інший рахунок позивача в цьому ж банку, згідно його заяви.

Постановою Правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 ПАТ «Банк національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №114 від 05.06.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит».

Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В.

Проведеною перевіркою Договору про внесення змін №1 від 04.06.2015 до Договору №110486-ДР-45 банківського вкладу «Стандартний» без капіталізації від 25.07.2014, укладеного між відповідачем та позивачем було виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 34 063,56 дол.США.

У зв'язку з викладеним Банк надіслав ОСОБА_7 повідомлення з пропозицією повернути грошові кошти (а.с. 12).

Так, в порядку п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (ч. 3 ст. 38 Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 Закону про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно ч. 5 ст. 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Викладене означає, що Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, як це випливає із змісту наведених норм, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у випадку який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність вкладу та всіх його умов.

Виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 2.16 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893 визначено, що рішення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, оформлені наказами або розпорядженнями, а також іншими розпорядчими документами, визначеними порядком ведення діловодства у банку, є обов'язковими для виконання працівниками такого банку.

Отже, для перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення з поміж них нікчемних з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в обов'язковому порядку має видати наказ (розпорядження) про створення комісії з перевірки правочинів, яким зобов'язати останню здійснити дії направленні на виконання вищезазначеної норми Закону.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем в обгрунтування своїх вимогпро нікчемність договору з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»не надано доказів прийняття уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БанкНаціональний кредит» акту (наказу, розпорядження) ненормативного характеру, яким би створювалась комісія про здійснення перевірки правочинів на виявлення серед них нікчемних та безпосереднього порядку його проведення, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладівфізичних осіб Паламарчуком В.В., як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону України «Про системугарантування вкладів фізичних осіб», що у свою чергу свідчить про безпідставністьтвердження банку про здійснення перевірки договору про внесення змін №1 від 04.06.2015до Депозитного договору та відповідно недоведеністю цієї обставини, яку суд першоїінстанції вважав встановленою.

Про нікчемність правочину укладеного з відвідачем йдеться лише в листі адресованому відповідачу (а.с. 12).

Тобто, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчуком В.В., відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

Крім того, правова природа договору банківського вкладу полягає в тому, що у даних правовідносинах кредитором визнається вкладник, який передає власні кошти в тимчасове користування банку (фінансовій установі), яка бере на себе обов'язок сплачувати плату за користування коштами (проценти), а також зобов'язується повернути вклад своєчасно та в повному обсязі вкладнику, в зв'язку з чим банк (фінансова установа) визнається боржником по відношенню до вкладника.

Тобто, договір банківського вкладу, після внесення вкладником суми депозиту, не передбачає зобов'язань останнього щодо вчинення на користь банку певних дій (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або зобов'язань утриматися від певної дії.

Положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюють, зокрема, такі випадки нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2) банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3) банк відмовився від власних майнових вимог.

Як зазначає позивач, у зв'язку із укладенням 04.06.2015 Договору про внесення змін № 1 до Депозитного договору, Банк відмовився від власних майнових вимог, проте таке твердження є безпідставним, оскільки: Банк за спірним правочином не відчужував жодне майно, не приймав на себе жодного зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, так само і не відмовлявся від власних майнових вимог; договором про внесення змін до Депозитного договору сторони, у відповідності до ч. 3 ст. 1060 ЦК України, лише уточнили положення Депозитного договору щодо порядку нарахування і виплати процентів за яким вкладник не отримав жодних коштів; законодавство в розрізі спірних правовідносин не передбачає за договором банківського вкладу, а тим паче змін до нього, виникнення у банку (фінансової установи) власних майнових вимог, так як після розміщення вкладником суми депозиту банк виступає виключно боржником у цьому зобов'язанні.

Однак, позивач в обґрунтування своїх вимог не послався на жоден належний та допустимий доказ, який підтверджує наявність у нього власних майнових вимог за договором про внесення змін № 1 до Депозитного договору, як і не навів доказів які б підтверджували причинний зв'язок між укладенням договору про внесення змін № 1 до Депозитного договору та підставами визнання Банку неплатоспроможним, а також завдання збитків його вкладникам та іншим кредиторам Банку.

Отже, підстав для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення з відповідача коштів за рішенням суду наразі відсутні, у зв'язку з введенням в банку тимчасової адміністрації і початком процедури ліквідації банку і, як наслідок, застосування до даних правовідносин норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і пріоритетним закономвідносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Водночас, слід наголосити, що положеннями ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки оспорюваний правочин було укладено 04.06.2015 посадовими особами ПАТ «Банк національний кредит», тобто особами які мали правоздатність та дієздатність вчиняти правочини платоспроможного на той час банку, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 08.06.2015, тому твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та вбачає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПаламарчукаВіталія Віталійовича до ОСОБА_7 про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А. Шебуєва