Рішення № 62234533, 06.10.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/15645/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/789/1042/16 Доповідач - Козак І.О.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Козака І.О.

суддів - Демкович Ю. Й., Загорський О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю представника ПАТ Державний експортно-

імпортний банк України та представника

ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ Державний експортно-імпортний банк України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2016 року по справі за позовом ПАТ Державний експортно-імпортний банк України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ Державний експортно-імпортний банк України, третя особа ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року ПАТ Державний експортно-імпортний банк України звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ Державний експортно-імпортний банк України заборгованість за кредитним договором у розмірі 138 850, 00 швейцарських франків суми неповернутого боргу, 51 664, 16 швейцарських франків суми несплачених відсотків, 3 217 223, 24 грн пені за несвоєчасне виконання зобовязання.

У березні 2016 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ПАТ Державний експортно-імпортний банк України, третя особа ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки, укладеного 13 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України, посилаючись на те, що без її згоди як поручителя збільшено розмір платежів боржника за договором кредиту, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2016 року позов ПАТ Державний експортно-імпортний банк України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Державний експортно-імпортний банк України 138 885,00 швейцарських франків суми неповернутого боргу, 51 664, 16 швейцарських франків суми несплачених відсотків, 2 314 857,16 грн пені за несвоєчасне виконання зобовязання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ Державний експортно-імпортний банк України, третя особа ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки задоволено частково. Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки № 66410 Р 1 від 13 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України. У задоволенні решти вимог зустрічної позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідачів пені в сумі 902 366, 08 грн. та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання припиненою поруки, ПАТ Державний експортно-імпортний банк України подав апеляційну скаргу, мотивуючи її порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник зазначив, що суд безпідставно відмовив у стягненні 902 366, 08 грн. пені, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Крім того, розраховуючи пеню, суд помилково застосував строк позовної давності, тоді як відповідно до цивільного законодавства період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не обмежується. Заявник зазначив також, що внесення додаткових пунктів до кредитного договору, що суд безпідставно розцінив як підставу для припинення поруки, було здійснено для уникнення погіршення матеріальної відповідальності відповідачів, і до збільшення відповідальності поручителя не призвело.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників цивільного процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 07 серпня 2007 року між ПАТ Державний експортно-імпортний банк України та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 66407С3 за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 240 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 04 серпня 2014 року для оплати поточних потреб зі щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі річної процентної ставки, яка визначається LIBOR (12 m) + 5,90 %, але не менше 8,99 % річних.

13 липня 2010 року між ПАТ Державний експортно-імпортний банк України та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено договір поруки № 66410 Р 1 за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобовязується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобовязання, а також відшкодовувати витрати, що будуть визначатися на момент фактичного задоволення, в тому числі суму кредитів, проценти, пеню за несвоєчасне виконання зобовязань, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання основного зобовязання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання основного зобовязання.

Додатковими угодами до кредитного договору № 66407С3-2 від 08 травня 2007 року, № 66407С3-3 від 14 жовтня 2009 року, № 66407С3-4 від 13 липня 2010 року, № 66407С3-5 від 14 січня 2011 року внесені зміни до графіку погашення кредиту, а також до умов кредитного договору, зокрема, передбачено можливість Банку скасувати в односторонньому порядку встановлення відстрочення сплати частини основного боргу за кредитом у разі виникнення простроченої заборгованості.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання припиненим договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок укладення між кредитором та позичальником додаткової угоди № 66407С3-5 від 14 січня 2011 року без згоди на це поручителя обсяг її відповідальності збільшився.

Однак з таким рішенням колегія суддів не погоджується з наступних причин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Незважаючи на певні зміни сум погашення кредиту, здійснені за умовами додаткових угод, кінцевий строк погашення та загальна сума кредиту залишилися незмінними. Тому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладення додаткових угод до кредитного договору спричинило збільшення обсягу відповідальності поручителя і вважає, що підстав для припинення поруки немає.

Також суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні 902 366,08 грн. пені у звязку з необґрунтованістю вимог. Однак з таким рішенням суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1, наданого позивачем (а.с. 32-34) пеня нарахована за період з 18 липня 2011 року по 05 серпня 2013 року і становить 136 444,46 грн. Проте такий розрахунок є неправильним. Так, за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не може перевищувати один рік. Зважаючи на положення ст. 253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Така правова позиція сформульована і в постановах Верховного Суду України № 6-160цс14 від 19 листопада 2014 року і № 6-100цс14 від 03 вересня 2014 року.

Банк звернувся до суду з позовом 28 серпня 2013 року. А отже, нарахування пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, тобто з 28 серпня 2012 року.

З огляду на наведені вище обставини, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязання підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що до 28 серпня 2012 року ПАТ Державний експортно-імпортний банк України всупереч вимог цивільного законодавства нарахував ОСОБА_1 41 452,78 грн. пені., яка стягненню не підлягає. Отже, пеня за несвоєчасне виконання зобовязання, відповідно до поданих ПАТ Державний експортно-імпортний банк України розрахунків, становить 3 175 770,46 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як зазначено у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Дана правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України № 6-100цс14 від 03 вересня 2014 року.

Оскільки пеня у розмірі 3 175 770,46 грн. значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та стягнення пені в повному розмірі поставить відповідачів та їх родину в тяжке матеріальне становище та ускладнить або й унеможливить виплату основного боргу, колегія суддів вважає за необхідне за заявою відповідачів зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобовязання до 2 300 000 гривень грн.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ Державний експортно-імпортний банк України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2016 року задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2016 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 основного боргу і пені та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ Державний експортно-імпортний банк України про визнання припиненого договору поруки.

Постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ Державний експортно-імпортний банк України задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Державний експортно-імпортний банк України:

- 138 850, 00 швейцарських франків суму неповернутого основного боргу;

- 51 664, 16 швейцарських франків суму несплачених відсотків;

- 2 300 000 гривень пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ПАТ Державний експортно-імпортний банк України, третя особа ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Державний експортно-імпортний банк України 23 139, 58 грн. судового збору сплаченого в суді І інстанції та 57 763, 40 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І. О. Козак

Судді Ю. Й. Демкович

ОСОБА_3