Ухвала суду № 62231565, 25.10.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/2127/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2776/16Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

25 жовтня 2016 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

головуючого - МАРТЄВА С.Ю.,

суддів - КУЗНЄЦОВОЇ О.Ю., ХІЛЬ Л.М.,

за участю секретаря ШЕВЧЕНКО І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2016 року по справі за поданням державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби по місту Полтава Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області про тимчасове обмеження боржнику у праві виїзду за межі території України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Октябрького районного суду м. Полтави від 29 березня 2016 року тимчасово обмежено керівника боржника юридичної особи ПП «Торгова компанія"Інтера" ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий Полтавським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській облаті 25.02.2006 року, ІНН не відомий, у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинання державного кордону України до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї рішенням.

Ухвала направлена на виконання в Прикордонну службу України.

В апеляційній скарзі порушено питання про скасування ухвали з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дійшов висновку, що остання підлягає задоволенню.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Задовольняючи заяву, місцевий суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження виїзду відповідача за межі України може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Проте, погодитись з таким висновком місцевого суду не можна, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на з ст. 2 Протоколу N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97 визначено, що на здійснення права кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Частиною другою ст.6 цього Закону передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно п.3 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

У проведеному 01.02.2013 року Верховним Судом України аналізі судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вказано, що з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п.5 ч.1 ст.6 Закону № 3857-XII та у п.18 ч.3 ст.11 Закону №606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Таким чином, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Крім того, апелянтами надано інформацію про виконавче провадження № 2-к/554/1/2015 від 24.02.2015 року яке станом на 09.09.2016 року завершено, постанову повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 у звязку з відсутністю у боржника майна( а.с.142-148).

З наявних у справі доказів не вбачається наявність факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт отримання боржником постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що державним виконавцем не надано достатніх та належних доказів, які неспростовно б свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судом, а також достовірних відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Таким чином, подання Відділу державної виконавчої служби по м. Полтава Полтавського міскрайонного управління юстиції Полтавської області в праві виїзду за межі України до виконання ним зобовязань, покладених судовим рішенням є недостатньо обґрунтованим, передчасним та підлягає відхиленню.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що аналіз доказів по справі та наведених норм права дають підстави для висновку про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні вказаного подання.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.2 ст.307, п.2 ч.1 ст.312, ст.ст.315,317 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби по місту Полтава Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області про тимчасове обмеження керівника боржника юридичної особи Приватного підприємства "Торгова компанія " Інтера" ОСОБА_3 у праві виїзду за межі території України відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді : О.Ю. КУЗНЄЦОВА

ОСОБА_4

З оригіналом згідно:

суддя С.Ю. МАРТЄВ