Рішення № 62229587, 24.10.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.10.16р. Справа № 904/8735/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за кредитним договором № 136-СВ від 10.07.2008 у загальному розмірі 9 543 750,00 Євро

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 02-36/2738 від 11.10.2016);

ОСОБА_2 - представник (довіреність № 02-36/2738 від 11.10.2016);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 233 від 24.12.2015);

ОСОБА_4 - представник (довіреність № 44 від 25.02.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (далі - відповідач) заборгованість за кредитним договором № 136-СВ від 10.07.2008 у загальному розмірі 9 543 750,00 Євро.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 136-СВ від 10.07.2008 в частині своєчасного повернення наданого кредиту, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 9 543 750,00 Євро та виникло право вимоги позивача дострокового її погашення відповідачем.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.10.2016.

Від позивача надійшов лист (вх.суду 64529/16 від 19.10.2016), до якого він долучив витребувані ухвалою суду від 03.10.2016 документи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64531/16 від 19.10.2016), в якому відповідач просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 03.10.2016 документи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64535/16 від 19.10.2016), в якому відповідач просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що відповідачем надіслана поштовим зв'язком зустрічна позовна заява, крім того, відповідач вказував на те, що не встиг вивчити додані до позову документи та підготувати контррозрахунок та відзив на позовну заяву.

Від позивача надійшов лист (вх.суду 64536/16 від 19.10.2016), до якого він долучив витребувані ухвалою суду від 03.10.2016 документи, а також меморіальні ордери, які підтверджують видачу відповідачу кредитних коштів.

У судове засідання 19.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 19.10.2016 представником відповідача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу для підготовки контррозрахунку та відзиву на позов.

Представник позивача усно заперечував проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на намагання відповідача затягнути судовий процес.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, оскільки як вбачалося з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень за штриховим ідентифікатором 0315054685190 (за яким було направлено позовну заяву відповідачу, а.с.10 том 1) відповідач отримав позовну заяву із додатком 05.10.2016, а отже, протягом двох тижнів мав можливість вивчити позовні вимоги та підготувати контррозрахунок та відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 19.10.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на недоведеність позивачем належними доказами своїх позовних вимог. Крім того, представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність вивчення долучених до матеріалів справи меморіальних ордерів, а також необхідність долучення до матеріалів справи доказів повернення наданого кредиту (платіжних доручень).

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, у судовому засіданні 19.10.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.10.2016, а також зобов'язано сторін надати додаткові докази по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції, оскільки судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64829/16 від 21.10.2016), в якому він просить суд призначити по справі судову експертизу документів фінансово-кредитних операцій з метою встановлення обґрунтованості наявних у справі розрахунків заборгованості.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64830/16 від 21.10.2016), в якому він просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Centravis Limited, посилаючись на те, що вказана юридична особа є поручителем за виконання відповідачем зобов'язань, які є предметом спору у даній справі, на підставі договору поруки № 136-СВ/SUR від 29.10.2010.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64831/16 від 21.10.2016), в якому він просить суд забезпечити колегіальний розгляд даної справи. Вказане клопотання обґрунтоване складністю справи, яка зумовлена великою кількістю доказів, які мають бути досліджені під час її розгляду.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 64899/16 від 21.10.2016), в яких він зазначає, що на виконання договору № 136-СВ від 10.07.2008 у період з 05.03.2014 по 28.07.2014 відповідачу було надано кредитні кошти у загальному розмірі 10 039 712,39 євро. Також позивач надав пояснення щодо дат зарахуванням платежів на його погашення, а також суми заборгованості на теперішній час.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64904/16 від 21.10.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що відповідач не встиг надати витребувані судом документи, зокрема довідку за підписом керівника та головного бухгалтера, у зв'язку із перебуванням останнього у відрядженні. Крім того, представникам відповідача не вистачило часу для опрацювання наданих позивачем документів. Також у клопотанні відповідач вказав, що між сторонами ведуться переговори щодо мирного врегулювання спору.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 64909/16 від 21.10.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи платіжні доручення на підтвердження повернення позивачу кредитних коштів.

У судове засідання 21.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 21.10.2016 представником відповідача було заявлено:

- клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу для підготовки контррозрахунку та відзиву на позов;

- клопотання про призначення по справі судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій;

- клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Centravis Limited;

- клопотання про колегіальний розгляд даної справи.

У судовому засіданні 21.10.2016 представник позивача повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача не змінилася, будь-яких погашень відповідач не здійснював, отже представник позивача наполягав за задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. Також представник позивача заперечував проти задоволення вказаних вище клопотань відповідача, посилаючись на те, що вказані клопотання спрямовані на затягування процесу та подальше порушення прав позивача.

У задоволенні вказаних клопотань судом було відмовлено.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ним на теперішній час не досліджені всі надані позивачем документи, а отже підтвердити чи спростувати суму заборгованості він не має можливості. Крім того, представник відповідача вказував на те, що позивачем не доведено належними доказами наявність заборгованості саме в сумі 9 543 750,00 євро, оскільки долучені відповідачем до матеріалів справи платіжні доручення на повернення отриманого кредиту підтверджують, що позивачем було здійснено невірний розрахунок суми заборгованості, оскільки є платежі, які не відображені у розрахунку та не враховані під час визначення суми основного боргу по кредиту. Отже, представник відповідача наполягав на задоволенні його клопотань та, зокрема, на відкладенні розгляду справи.

Проаналізувавши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у його задоволенні, виходячи з такого.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, відзиву на позовну заяву чи контррозрахунку, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та контррозрахунку та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності, оскільки з моменту отримання відповідачем позовної заяви (05.10.2016) минуло більше двох тижнів, але відповідач протягом цього часу не подав заперечення на позовні вимоги, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.10.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - Банк, позивач) та Закритим акціонерним товариством "Сентравіс Продакшн Юкрейн", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (далі - позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір № 136-СВ (далі - договір, а.с.13-20) відповідно до умов якого Банк відповідно до умов та на термін договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 10 000 000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США, Євро та гривні та з терміном кредиту до 30.06.2011. Кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника. Не дозволяється використовувати кредит для виплати дивідендів, погашення інших кредитів, надання кредитів та/або позик будь-яким юридичним та/або фізичним особам, придбання необоротних активів, придбання акцій та/або часток у статутних фондах юридичних осіб (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У відповідності до пункту 2.1. договору зобов'язання банку перед позичальником за договором виникають після виконання умов про те, що на дату надання першої частки, але не пізніше 10.08.2008 банк отримав документи та позичальник виконав дії, зазначені в додатку № 1 до договору, за формою та за змістом задовільні для банку.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного кредитного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами кредитного договору № 136-СВ від 10.07.2008 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Так, у пунктах 3.2. та 3.3. договору сторони визначили, що протягом періоду дозволеного отримання та в межах загальної суми кредиту банк на умовах, передбачених договором, надає позичальнику кошти однією або кількома сумами, якщо не пізніше, ніж за один робочий день до запропонованої дати надання частки банк отримає заявку на отримання частки. Будь-яка заявка акцептується банком (у разі згоди останнього) шляхом підпису уповноважених осіб банку відповідної заявка та виконується тільки після зазначеного акцептування. Будь-яка заявка, надана позичальником, є безвідкличною (зобов'язуючою для позичальника).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору в період з 14.07.2008 по 28.07.2014 позивачем було надано відповідачу кредитні кошти на загальну суму 159 741 380, 84 євро. Вказане підтверджується меморіальними ордерами за період з 14.07.2008 по 28.07.2014 на загальну суму 159 741 380, 84 євро, які наявні в матеріалах справи та відповідно до яких здійснювалося перерахування траншів за кредитним договором № 136-СВ від 10.07.2008 (а.с.45-250 том 2, а.с.1-78 том 3).

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, у пунктах 5.1., 5.2.1., 5.3. та 5.4. договору сторони погодили таке:

- позичальник сплачує банку відсотки за отримані та непогашені частки, якщо інше не передбачено договором. Відсотки сплачуються за відсотковою ставкою, визначеною у пункті 5.2. договору, та повинні нараховуватися щодо кожної частки, що залишається непогашеною з дати надання частки до дати фактичного погашення частки або до дати повернення частки (за відповідним рішенням банку згідно з умовами договору). При розрахунку відсотків за кожний відсотковий період останній день відсоткового періоду виключається з розрахунку. Відсотки розраховуються на підставі фактичної кількості календарних днів, коли частка (кредит) є непогашеною, та року з 360 днів для часток в доларах США, або Євро та з фактичної кількості днів у році для часток в гривнях;

- відсотка ставка для часток в доларах США та Євро складається з: маржі 3.75 % річних та ставки LIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідного відсоткового періоду;

- відсотковий період встановлюється тривалістю 1 місяць;

- сплата відсотків. нараховані відсотки щодо кожної частки за кожен відсотковий період сплачуються позичальником на відповідну дату сплати відсотків по закінченню такого відсоткового періоду.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили умови щодо погашення кредиту і часток, а саме:

- погашення кредиту здійснюється позичальником на кредитний рахунок, визначений в пункті 11.1. договору. Позичальник зобов'язаний погасити кожну частку на дату повернення частки та станом на 30.06.2009 (пункт 4.1. договору);

- якщо дострокове погашення кредиту було здійснено позичальником з порушенням встановлених договором умов такого дострокового погашення, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у сумі, яка дорівнює відсоткам, що не були отримані банком через таке дострокове погашення (як розраховано банком з письмовим повідомленням позичальника.) (пункт 4.3. договору);

- у разі, якщо більше ніж одна частка (частин кредиту) залишаються отриманими та непогашеними, сума погашення згідно з положеннями договору повинна бути використана на погашення чергової частки (частини кредиту) з найближчою датою повернення частки; при цьому якщо існує кілька таких часток з однаковою найближчою датою повернення частки - на погашення серед них частки з найпершою датою надання частки (якщо інше письмово не погоджено з банком) (пункт 4.4. договору).

У пункті 7.1. договору сторони узгодили, що повернення або дострокове погашення частки або будь-якої її частини здійснюється у валюті, в якій така частка була надана; відсотки сплачуються у валюті наданої частки.

Якщо позичальник сплачує банку суму, недостатньо для сплати загальної сума заборгованості за договором сплачена сума буде використовуватись у наступному порядку:

- перше, для погашення прострочених платежів, що становлять доходи банку (спочатку для погашення заборгованості за комісіями, а потім - за відсотками) та відшкодування витрат та збитків;

- друге, для сплати комісій, потім належних відсотків;

- третє, для погашення простроченої заборгованості за кредитом;

- четверте, для погашення поточної заборгованості за кредитом;

- п'яте, інші платежі, які можуть виникнути відповідно з умовами договору.

Позичальник дозволяє банку змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне (пункт 7.5. договору).

В процесі виконання договору сторони вносили зміни до його умов, шляхом укладення додаткових угод та договорів про внесення змін до договору. Так, між позивачем та відповідачем були укладені такі угоди:

- додаткова угода № 1 від 17.12.2008 (а.с. 24);

- додаткова угода № 2 від 31.07.2009 (а.с. 25-27);

- додаткова угода № 3 від 14.09.2009 (а.с. 28-29);

- додаткова угода № 4 від 16.11.2009 (а.с. 30-32);

- додаткова угода № 5 від 23.11.2009 (а.с. 33);

- додаткова угода № 6 від 24.11.2009 (а.с. 34);

- додаткова угода № 7 від 23.12.2010 (а.с. 35-39);

- додаткова угода № 8 від 28.04.2011 (а.с. 40);

- додаткова угода № 9 від 30.06.2011 (а.с. 41-43);

- додаткова угода № 10 від 31.08.2011 (а.с. 44-45);

- додаткова угода № 11 від 31.10.2011 (а.с. 46-47);

- додаткова угода № 12 від 30.01.2012 (а.с. 48-49);

- додаткова угода № 13 від 19.04.2012 (а.с. 50-55);

- додаткова угода № 14 від 12.04.2013 (а.с. 56-58);

- додаткова угода № 15 від 31.07.2013 (а.с. 59-61);

- договір про внесення змін № 16 від 07.11.2013 (а.с. 62-65);

- договір про внесення змін № 17 від 15.01.2014 (а.с. 66);

- додатковий договір № 19 від 29.08.2014 (а.с. 67);

- додатковий договір № 20 від 10.10.2014 (а.с. 68);

- додатковий договір № 21 від 14.05.2015 (а.с. 69).

Крім того, останньою додатковою угодою № 22 від 16.06.2015, укладеною між позивачем та відповідачем, до договору, сторони в черговий раз внесли зміни до пункту 4.1. договору та виклали його в такій редакції:

"4.1. Позичальник зобов'язаний погасити кожну частку на дату повернення частки, визначену у відповідній заяві на отримання частки. Незважаючи на викладене вищу позичальник також зобов'язаний забезпечити дотримання наступного графіку погашення кредиту (у нижчезазначені періоди в графіку сума всіх наданих та непогашених часток або їх еквіваленту не повинна перевищувати відповідну зазначену у графіку максимальну непогашену суму кредиту):

- з 01.10.2014 по 31.12.2014 на суму 9 635 000 євро;

- з 01.01.2015 по 31.03.2015 на суму 9 635 000 євро;

- з 01.04.2015 по 30.06.2015 на суму 9 635 000 євро;

- з 01.07.2015 по 30.09.2015 на суму 9 178 750 євро;

- з 01.10.2015 по 31.12.2015 на суму 8 813 750 євро;

- з 01.01.2016 по 31.03.2016 на суму 8 175 000 євро;

- з 01.04.2016 по 30.06.2016 на суму 7 810 000 євро;

- з 01.07.2016 по 30.09.2016 на суму 7 445 000 євро;

- з 01.10.2016 по 31.12.2016 на суму 7 080 000 євро;

- з 31.12.2016 на суму 0 євро.

Як підтверджується матеріалами справи відповідачем були порушені строки погашення кредиту, встановлені у додатковій угоді № 22 від 16.06.2015 до договору.

Так, з наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем отриманий в період з 14.07.2008 по 28.07.2014 кредит на загальну суму 159 741 380, 84 євро було повернуто лише частково - в загальній сумі 150 207 200,77 євро, що підтверджується платіжними дорученнями за період з 12.08.2008 по 19.02.2016 на загальну суму 150 207 200,77 євро, які наявні в матеріалах справи (а.с.158-250 том 3, а.с.1-250 том 4, а.с.1-96 том 5). При цьому, судом враховано, що частина із долучених відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень (на підтвердження погашення кредиту) містить призначення платежу: "перерахування коштів для погашення процентів за договором № 136-СВ від 10.07.2008", отже вказані оплати не були враховані під час визначення суми заборгованості, яка є предметом розгляду у даній справі, оскільки у даній справі предметом спору є лише сума основного боргу (тіло кредиту) за кредитним договором.

В той же час, слід відзначити, що звертаючись із позовом до суду та надаючи розрахунок заборгованості, позивач не відобразив серед погашень відповідача суму 9 569,93 євро, яка була сплачена відповідно до платіжного доручення № 1 від 19.02.2016 (а.с.96 том 5). Так, у вказаному платіжному дорученні вказано призначення платежу "погашення заборгованості за основним боргом по договору № 136-СВ від 10.07.2008". Із аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що із аналогічним призначенням платежу відповідачем погашався, а позивачем зараховувався в рахунок оплати основний борг (тіло кредиту).

У судовому засіданні 21.10.2016 представником позивача було надано усні пояснення, в яких представник вказав, що вказана сума була спрямована на погашення прострочених процентів за користування кредитом, оскільки відповідно до пункту 7.5. договору відповідач дозволяє банку змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне. Отже, позивач скористався наданим йому пунктом 7.5. договору правом та змінив порядок погашення (з погашення тіла кредиту на погашення прострочених процентів).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість за отриманим відповідачем в період з 14.07.2008 по 28.07.2014 кредитом почала утворюватись ще в середині 2014 року та з цього часу у відповідача існувала, зокрема, і заборгованість зі сплати процентів. При цьому, платежі здійснені відповідачем 22.07.2014, 08.12.2014 та 24.06.2015 позивач у повному обсязі спрямував на погашення тіла кредиту. В той же час, позивач не довів суду належними та допустимими доказами, що він скористався правом, наданим йому пунктом 7.5. договору, а також не долучив до матеріалів справи жодного доказу фактичного зарахування вказаної суми, а з платіжного доручення чітко вбачається призначення платежу.

Отже, в частині заявленої суми основного боргу в сумі 9 569,93 євро позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не доведеними належними доказами, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем зобовязання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9 534 180,07 євро.

В той же час, у пункті 10.1. договору вказано, що не відміняючи та на додаток до інших положень договору кожна із наступних дій або подій вважається випадком невиконання, незалежно від того, чи сталася вона внаслідок будь-якої причини поза контролем позичальника або будь-якої іншої особи чи ні, зокрема: невиконання платіжних зобов'язань - позичальник не сплачує своєчасно будь-яку суму, яку він повинен сплатити за фінансовим документом, у визначених для сплати місті, валюті та коштах.

Крім того, у підпункті iv пункту 10.2. договору сторони визначили заходи при настанні випадку невиконання, зокрема, в будь-який час після настання випадку невиконання Банк за своїм рішенням може вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати відсотків та інших платежів передбачених договором.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем було направлено відповідачу вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (за вих. 08.42-186/67-17148 від 16.09.2016), в якій позивач вимагав дострокового погашення заборгованості за кредитним договором № 136-СВ від 10.07.2008 у загальному розмірі 10 798 755,71 євро, з яких тіло кредиту складало 9 543 750,00 євро (а.с.71-72 том 1). Вказана претензія була направлена відповідачу 16.09.2016, що підтверджується відповідною поштовою квитанцією та описом вкладення (а.с.73 том 1), та отримана відповідачем 23.09.2016 (а.с.74 том 1).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В свою чергу позичальником (відповідачем) зобовязання за кредитним договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9 534 180,07 євро.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, а також вказаних норм чинного законодавства позичальник (відповідач) не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання позичальником (відповідачем) умов кредитного договору, господарському суду надано не було.

Так, строк виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі в сумі 9 534 180,07 євро є таким, що настав.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення заборгованості по кредиту в сумі в сумі 9 534 180,07 євро.

За наведених обставин, позовні вимоги позивача про стягнення 9 534 180,07 євро заборгованості за кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобовязання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Приймаючи рішення, суд враховує також наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобовязання має бути виконане у гривні; якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192, частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд при прийнятті рішення стягнути заборгованість в іноземній валюті - євро.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій з метою встановлення обґрунтованості наявних у справі розрахунків заборгованості, суд зазначає таке.

За приписами частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

В обґрунтування клопотання про призначення судової експертизи відповідач зазначив, що у справі мають бути досліджені численні платіжні документи, а також громіздкий розрахунок заборгованості.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про призначення судової експертизи, суд прийшов до висновку щодо його необґрунтованості, оскільки дослідження та аналіз значного обсягу документів не потребує спеціальних знань, а визначення фактичної суми заборгованості під час розгляду справи було здійснено шляхом дослідження первинних документів, які не є суперечливими. Визначення загальної суми отриманих кредитних коштів за договором в спірний період, а також загальної суми погашеного кредиту не потребувало спеціальних знань.

Отже, у задоволенні клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій судом було відмовлено.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Centravis Limited, суд зазначає таке.

Вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що вказана юридична особа є поручителем за виконання відповідачем зобов'язань, які є предметом спору у даній справі, на підставі договору поруки № 136-СВ/SUR від 29.10.2010.

У даній справі предметом спору є заборгованість боржника перед кредитором за кредитним договором. Під час звернення із позовом позивач будь-яких вимог до поручителя не заявив.

В той же час, згідно з частиною 1 статті 555 Цивільного кодексу України, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Аналогічної норми щодо обов'язковості залучення до участі у справі поручителя, у випадку звернення кредитора із позовом до боржника, Цивільний кодекс України не містить.

В той же час, відповідно до частин 1 та 3 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

На теперішній час доказів звернення позивача із вимогами до поручителя матеріали справи не містять, крім того, представником позивача у судовому засіданні 21.10.2016 було пояснено, що із позовом та навіть з вимогою про погашення спірної заборгованості позивач до поручителя не звертався.

Отже, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Centravis Limited.

Щодо клопотання відповідача про забезпечення колегіального розгляду даної справи суд зазначає таке.

Вказане клопотання обґрунтоване складністю справи, яка зумовлена великою кількістю доказів, які мають бути досліджені під час її розгляду.

Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції передбачений, зокрема, статтею 4-6 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що будь-яку справу, що відносить до підсудності місцевого господарського суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Таким чином, питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи № 904/8735/16 та матеріали вказаної справи, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, виходячи з наступного.

Клопотання про призначення колегіального розгляду справи повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, заявником повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Клопотання також повинно бути підтверджено фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Із поданого клопотання про призначення колегіального розгляду справи вбачається, що обставини, на які посилається заявник, є лише необґрунтованим припущенням про складність справи та вони не підтверджуються конкретними доказами.

За таких обставин, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи, оскільки подане клопотання не містить фактичного та правового обґрунтування. У задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач не встиг надати витребувані судом документи, зокрема довідку за підписом керівника та головного бухгалтера, у зв'язку із перебуванням останнього у відрядженні. Крім того, представникам відповідача не вистачило часу для опрацювання наданих позивачем документів. Також у клопотанні відповідач вказав, що між сторонами ведуться переговори щодо мирного врегулювання спору.

Так, ненадання відповідачем довідки за підписом керівника та головного бухгалтера не є перешкодою для правильного вирішення спору, оскільки у даній справі рішення прийнято за результатами дослідження первинних документів, а вказана довідка лише б додатково свідчила про наявність, а також розмір заборгованості.

Крім того, факт переговорів щодо мирного врегулювання спору на теперішній час представник позивача заперечив, посилаючись на те, що протягом тривалого часу позивач йшов на поступки відповідачу, що підтверджується укладенням численних додаткових угод, в яких сторони, зокрема, змінювали графік повернення наданого кредиту, а також листами позивача, в яких позивач кожного разу надавав позивачу новий строк для погашення заборгованості та продовжував строк, в який він не буде застосовувати право на списання коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості (починаючи с листопада 2015 року (а.с.148 том 3) і по 01.10.2016 (а.с.140 том 3)). Вказане листування наявне в матеріалах справи (а.с. 140-150 том 3).

Крім того, представник позивача у судовому засіданні 21.10.2016 наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а останнє погашення відбулося більше, ніж півроку тому. Так, представник позивача наголошував, що наявність заборгованості з 2014 року негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права, оскільки у даній справі до стягнення заявлений лише основний борг.

В той же час, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, відзиву на позовну заяву чи контррозрахунку, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та контррозрахунку та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності, оскільки з моменту отримання відповідачем позовної заяви (05.10.2016) минуло більше двох тижнів, але відповідач протягом цього часу не подав заперечення на позовні вимоги, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на те, що як вбачалося з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень за штриховим ідентифікатором 0315054685190 (за яким було направлено позовну заяву відповідачу, а.с.10 том 1) відповідач отримав позовну заяву із додатком 05.10.2016, а отже, протягом більше двох тижнів мав можливість вивчити позовні вимоги та підготувати контррозрахунок та відзив на позовну заяву, але не скористався таким правом.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 30926946) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29; ідентифікаційний код 00039019) 9 534 180,07 євро основного боргу, 206 492 грн. 73 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.10.2016.

Суддя ОСОБА_5