Ухвала суду № 62228993, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/17995/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Черпака Ю.К.,

та секретаря Буденка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року

у справі № 812/1543/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Луганській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, Ліквідаційної комісії Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області

про визнання дій протиправними, скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошового забезпечення на час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, ГУ Національної поліції в Луганській області, Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області, Ліквідаційної комісії Лисичанського міського відділу ГУ МВС України в Луганській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати протиправними та скасувати накази МВС України від 21 серпня 2014 року №1642 о/с та №926 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати протиправними та скасувати накази ГУМВС України у Луганській області від 11 липня 2014 року №1263, від 15 липня 2014 року №198 о/с та від 24 вересня 2014 року №295 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ;

- зобов'язати Ліквідаційну комісію Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області поновити на посаді дільничного інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції або на іншій посаді рівнозначній за обсягом функціональних обов'язків та повноважень з 11 липня 2014 року та звільнити зі служби в запас за пунктом 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з дати звільнення із зазначених підстав інших осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області;

- зобов'язати ГУ Національної поліції у Луганській області з дати звільнення позивача зі служби в запас за пунктом 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, як такого, що прибув з МВС України, призначити на посаді, рівнозначній тій, що обіймав під час проходження служби в міліції, з присвоєнням відповідного звання поліції лейтенанта поліції;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області на користь позивача грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу з 11 липня 2014 року по момент винесення рішення (постанови) по справі в сумі 75556 гривень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для подальшого апеляційного розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді дільничного інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Лисичанському МВ ГУМВС України в Луганській області.

Наказом МВС України від 21 серпня 2014 року №1642 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугували наказ ГУМВС України в Луганській області № 1263 від 11 липня 2014 року за порушення службової дисципліни, вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що виразилось у тривалому невиході на службу без поважних причин, ігнорування вимог керівництва щодо належного виконання службових обов'язків позивачем та наказ ГУМВС України в Луганській області від 15 липня 2014 року №198 о/с.

Наказом ГУМВС України від 24 вересня 2014 року №295 о/с було відмінено пункт наказу ГУМВС України від 15 липня 2014 року №198 о/с в частині звільнення позивача за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) та звільнено позивача з органів внутрішніх справ у запас ЗС з постановленням на військовий облік за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності з боку відповідачів правомірності прийняття оскаржуваних наказів про звільнення позивача.

Суд апеляційної інстанції залишивши без розгляду вимоги позивача, з огляду на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно пункту 4.1 абзаців 4,5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій, при розгляді справи не прийнято до уваги зазначених положень, та не досліджено усіх істотних обставин у справі, а саме: не встановлено коли саме позивачу було надано для ознайомлення оспорювані накази щодо його звільнення та видано трудову книжку.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків звернення до суду, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Отже, приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі дослідили обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дали оцінку всім доказам, з яких суди виходили при прийнятті рішень.

Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

Ю.К. Черпак