Ухвала суду № 62228905, 03.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/20962/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВеденяпіна О.А. Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізол»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року

у справі №813/3575/15 (876/12357/15)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізол»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізол» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, про що склали акт від 23 червня 2015 року №1067/13-03-22-02-13/33895476, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток у розмірі 574 056,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №0000732202/8636, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 861 084,00 грн., з яких основний платіж - 574 056,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 287 028,00 грн.

У процесі адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, контролюючий орган рішенням від 03 вересня 2015 року №4275/10/13-01-10-07-05 скасував податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №0000732202/8636 у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 123 508,00 грн. та прийняв податкове повідомлення-рішення від 16 вересня 2015 року №0000902202/12716, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 737 576,00 грн., з яких основний платіж - 574 056,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 163 520,00 грн.

У свою чергу, позивач не погоджується з правомірністю спірного податкового повідомлення-рішення у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 494 032,00 грн. - за основним платежем та 123 508,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, у зв'язку з чим, звернувся з позовом до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, погодились із висновком податкового органу, викладеному в акті перевірки, що понесені позивачем витрати на придбання транспортних послуг не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання робіт.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач до рядка 06.2 «Витрати на збут» декларації з податку на прибуток за 2013 рік включив вартість транспортних послуг (щодо перевезення вантажу), наданих на підставі заявок-договорів, укладених з контрагентами (перевізниками) на загальну суму 2 600 170,00 грн. (без ПДВ).

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання послуг перевезення вантажу на зазначену суму підтверджується, наявними в матеріалах справи, актами виконаних робіт (наданих послуг), заявками-договорами на перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними за період червень-жовтень 2013 року.

Слід зазначити, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону, визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статі 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для включення сум понесених підприємством витрат до складу витрат бухгалтерського обліку є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Водночас, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у зазначеній сумі, суди обмежились лише фактом ненадання під час перевірки усіх необхідних документів, при цьому не встановлюючи реальність фінансово-господарських правовідносин платника з його контрагентами.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток судам необхідно було з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці, зокрема, підлягають наявність ділової мети у діях платника податку; факт придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Крім того, відхиляючи надані в судовому засіданні первинні документи як докази, суди зазначили про їх відсутність на час проведення перевірки, що з урахуванням положень пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України виключає їх доказову силу у судовому процесі.

Так, на думку судів попередніх інстанцій, надання таких документів під час судового розгляду не спростовує висновків податкового органу, викладених в акті перевірки та правомірність прийнятих на підставі такого акту податкових повідомлень-рішень.

Втім, слід зазначити, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, передбачає, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід також наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 16 вересня 2015 року №0000902202/12716 та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізол» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі №813/3575/15 (876/12357/15) скасувати.

Справу №813/3575/15 (876/12357/15) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Веденяпін О.А. Маринчак Н.Є.