Постанова № 62228772, 20.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5850/14 Головуючий у 1-й інстанції: Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Ганечко О.М., Літвіна Н.М.,

за участю секретаря - Бесараб В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

10 жовтня 2014 року позивачем подано адміністративний позов до суду, в якому просив: визнати незаконними та протиправними дії Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо видання вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_2 за №Ф-70-У від 21.11.2013 у сумі 2061 грн 53 коп. та скасувати вказану вимогу в повному обсязі; зобов'язати Білоцерківську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області негайно припинити незаконні та протиправні нарахування сплати єдиного соціального внеску на ім'я ОСОБА_2 як особі, що перебуває на пенсії на пільгових умовах.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року у справі № 810/5850/14 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70-У від 21.11.2013. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 20-25).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року - без змін (а.с. 46-49).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задоволено частково, скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року, а адміністративну справу №810/5850/14 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 71-74).

Направляючи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували чи перейшов позивач після досягнення загального пенсійного віку на пенсію за віком, передбачену Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, а саме транспортних витрат для поїздок до Київського окружного адміністративного суду у судові засідання на 16.05.2016 та 26.05.2016 за маршрутом «Узин-Київ-Узин» (а.с. 97).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-70-У від 21.11.2013. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 104-112).

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з витягом із Наказу заступника Міністра оборони України Командуючого військово-повітряними Силами України (по особовому складу) №01 від 05.01.1999 звільнений на підставі підпункту «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України №174/93 від 13.05.1993 у запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу (а.с.16).

01 червня 1999 року позивача виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області згідно із наказом командира Військової частини А3898 №110 від 01.06.1999 (а.с.17).

З 02.06.1999 позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується посвідченням серії «П» №044944 (а.с.10).

У подальшому, ОСОБА_2 зареєстрований 04.05.2006 як фізична особа-підприємець Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області за адресою: 09161, АДРЕСА_1, про що в ЄДРПОУ зроблений запис №23280000000001629 (а.с. 14).

Згідно із свідоцтвом платника єдиного податку серії «Б» №370148 від 25.05.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012 у Білоцерківській ОДПІ Київської області ДПС (а.с. 100).

21 лютого 2013 року Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області винесено вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) №Ф-70-У зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 2061 грн 53 коп. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» (а.с.11).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, по-перше, сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 №Ф-70-У є протиправною і підлягає скасуванню, відтак задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача в сфері публічно-правових відносин з відповідачем, а тому у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття вимоги про сплату боргу від 21.11.2013 №Ф-70-У слід відмовити, по-друге, позовні вимоги про зобов'язання відповідача припинити нарахування позивачу єдиного внеску задоволенню не підлягають, адже ця вимога звернута на майбутнє, по-третє, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані із розглядом справи, а саме, прибуття позивача до суду, у розмірі 160 грн.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Правовідносини що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-XII), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VІ), Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV) та Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування

Фізичні особи-підприємці, у силу вимог статті 4 Закону №2464-VI, є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI у редакції Закону України від 07.07.2011 № 3609-VI, який набрав чинності 06.08.2011, передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 06.08.2011 підставою для звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, є сукупність двох обставин: якщо фізична особа-підприємець є пенсіонером за віком або інвалідом та якщо така особа отримує відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу.

Як свідчать матеріали справи, 02.06.1999 позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-ІV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, пенсіонером може вважатися особа, яка отримує пенсію у порядку та у розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 9 Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком, 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, на пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень статті 4 Закону №1788-ХІІ передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей встановлюються Законом України про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Їм надається також право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом, незалежно від місця проходження військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ враховуються нарівні із заробітною платою робітників і службовців.

Згідно із статтею 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Питання про призначення пенсій військовослужбовцям врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу).

Статтею 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності. Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Таким чином, Закон №2262-ХІІ не передбачає такого виду пенсії як пенсія за віком.

Згідно зі статтею ст. 12 Закону №2262-ХІІ право на пенсію за вислугу років: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

При цьому, право чоловіків на пенсію за віком, що було передбачене частиною першою ст. 12 Закону №1788-ХІІ та частиною першою ст. 26 Закону №1058-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.

Виходячи з системного аналізу положень статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Умови призначення пенсії за вислугу років», вбачається, що така пенсія, зокрема, призначається особам, які мають право на пенсію за вказаним Законом, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності у них, визначеного Законом загального та спеціального страхового стажу. Таким чином, Законом №2262-ХІІ фактично зменшено пенсійний вік, за умови настання якого, особа має право на призначення пенсії.

Згідно із пунктом 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 №174/93, офіцери можуть бути звільнені з військової служби: а) за вислугою строку служби; б) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Окремі категорії осіб офіцерського складу, перелік яких затверджується Міністром оборони України, за їх згодою можуть бути звільнені з військової служби за віком, якщо їм до досягнення встановленого граничного віку залишилося п'ять і менше років за умови наявності у них права на одержання пенсії за вислугу років. Офіцери, у яких закінчився строк контракту і які досягли граничного віку перебування на військовій службі, можуть бути залишені на ній за їх згодою після укладення нового контракту, але не більш як до досягнення граничного віку перебування в запасі; в) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби; г) у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на військовій службі; д) після закінчення строку контракту або у зв'язку з його розірванням; е) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; є) за службовою невідповідністю; ж) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; з) за власним бажанням за наявності вислуги не менш як п'ять років у календарному обчисленні на посадах офіцерського складу.

Відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено із Збройних Сил України на підставі підпункту «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу у запас за станом здоров'я.

Таким чином, позивач набув право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пунктом 4 частини першої статті 4 №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої ст. 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції позивач повідомив, що після досягнення загального пенсійного віку не переходив на пенсію за віком, передбачену Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується посвідченням серії «П» №044944.

При цьому, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 12.04.2016 посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 12 травня 2015 року (справа №21-118а15) та від 15 квітня 2014 року (справа №21-59а14), згідно яких положення частини четвертої ст. 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», незважаючи на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком.

Разом з тим, хибним є посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року (справа №21-616а14), згідно якої ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того, досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах - зі зменшенням пенсійного віку) та отримують відповідно до закону пенсію, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 244-1 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно правової позиції, викладеної у справі 21-616а14 особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить жодних винятків щодо пенсіонерів за віком.

При цьому, правовідносини у вказаній справі пов'язані з призначенням позивачу саме пільгової пенсії за віком відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ та в подальшому звільнення такої особи від сплати єдиного внеску і є відмінними від правовідносин у справі, що розглядається.

Разом з тим, при винесенні рішення судом першої інстанції не враховано, що ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року (справа №21-95а15).

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, тому відповідач правомірно виніс вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 2061 грн 53 коп.

Згідно частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в частині задоволення позовних вимог.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: О.М. Ганечко,

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.