Постанова № 62223756, 20.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2016 р. Справа№ 910/11236/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

ОСОБА_1

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача:ОСОБА_2;

відповідача-1: ОСОБА_3, ОСОБА_4;

відповідача-2: не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.07.2016р.

у справі №910/11236/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БАВТ ГРУП

до 1) Публічного акціонерного товариства Дніпровський

металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія

ДОН-ПОСТАВКА

про стягнення 29 588 932,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю БАВТ ГРУП (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського (далі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія ДОН-ПОСТАВКА (далі відповідач-2) заборгованості за договором поставки №15-0656-02 від 31.03.2015р. у розмірі 24 565 085,70 грн. (з них: 16 160 917,55 грн. - основний борг, 6 296 027,11 грн. - пеня, 808 100,87 грн. - штраф, 258 740,84 грн. - 3% річних, 1 041 299,33 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач-1 не виконав свої договірні зобовязання в частині оплати вартості поставленого позивачем товару, що призвело до виникнення заборгованості. Окрім того, на підставі договору поруки №1 від 02.02.2016р. відповідач-2 виступає поручителем за виконання відповідачем-1 своїх зобовязань перед позивачем за договором поставки №15-0656-02 від 31.03.2015р. в розмірі 2 000,00 грн. Однак, своїх зобовязань перед позивачем відповідач-2 також не виконав.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідачів 19 401 988,43 грн. основного боргу, 7 833 729,12 грн. пені, 970 149,41 грн. штрафу, 321 934,07 грн. 3% річних та 1 061 131,88 грн. інфляційних втрат.

Пізніше позивачем були надані пояснення, в яких він визначив розмір позовних вимог до кожного з відповідачів та просив суд стягнути з відповідача-1 частину основного боргу в сумі 19 399 988,43 грн., 7 833 729,12 грн. пені, 970 149,41 грн. штрафу, 3% річних у розмірі 321 934,07 грн. та інфляційну складову боргу в сумі 1 061 131,88 грн., а з відповідача-2 частину основного боргу в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідач-1 не заперечував проти наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 16 160 917,55 грн. Однак вважає, що в даному випадку підстави для нарахування пені та штрафу відсутні, оскільки стягнення вказаних штрафних санкцій не передбачене умовами укладеного між сторонами договору. Окрім того, відповідач-1 заперечував проти стягнення з відповідача-1 витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив, у звязку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11236/16 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 19 399 988,43 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 321 934,07 грн., інфляційні втрати у сумі 598 209,89 грн., 74 992,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 141 950,76 грн. витрат на сплату судового збору. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 2 000,00 грн. основного боргу та 07,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11236/16 та прийняти нове рішення в частині позовних вимог, які були підсудні Господарському суду міста Києва.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-1 зазначав наступне:

- позивач обрав Господарський суд міста Києва за критерієм місцезнаходження відповідача-2 , як поручителя. Водночас, судом при розгляді справи не було взято до уваги той факт, що обсяг зобов'язання відповідача-2, як поручителя за Договором поруки, обмежено сумою 2 000 грн. Відповідно, спір стосовно стягнення виключно зазначеної суми був підсудним Господарському суду міста Києва, що не було взято до уваги судом при розгляді справи. У частині вимог, яка перевищувала зазначену суму, спір є непідсудним Господарському суду міста Києва, а рішення у цій частині не відповідає вимогам статті 6 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод та Господарському процесуальному кодексу України;

- відповідач-1 не погоджується із сумою, стягнутою судом першої інстанції як компенсації витрат позивача на оплату послуг адвоката, оскільки в суді першої інстанції не були доведені всі обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим був встановлений неправильно розмір суми, який підлягає стягненню з відповідача-1;

- позивач просив стягнути витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 500 000 грн., посилаючись при цьому на Договір про надання юридичних послуг №0104 від 01.04.2015р., укладений з адвокатом ОСОБА_2, та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3366 від 30.09.2009р., видане ОСОБА_2 Окрім того, на підтвердження оплати послуг адвоката, позивач надав платіжне доручення №209 від 28.04.2016р. на суму 75 000 грн., з призначенням платежу за юридичні послуги згідно договору №№0104 від 01.04.2015р.;

- відповідач-1 вважає, що позивачем не було надано будь-яких документів, які підтверджують реальний обсяг наданих послуг, які є загальноприйнятими у сфері юридичної практики (листки обліку робочого часу адвоката; погодинні описи виконаної роботи тощо). Крім того, судом не було взято до уваги той факт, що адвокат ОСОБА_2 є дочкою директора позивача ОСОБА_5, що може свідчити про певну маніпуляцію фактами та фінансовими ресурсами;

- судом було невірно розподілено судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2016р.

13.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності та непідтвердженості доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

19.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов лист №14 від 18.10.2016р., в якому відповідач-2 повідомляв суд про те, що частину боргу у розмірі 2 000,00 грн. він повністю сплатив 12.10.2016р., перерахувавши вказану заборгованість на рахунок позивача. Окрім того, відповідач-2 зазначив про неможливість забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 20.10.2016р., у звязку з чим просив суд розглядати справу без участі представника відповідача-2, зазначивши при цьому про те, що відповідач-2 проти судового рішення у даній справі не заперечує.

В судовому засіданні 20.10.2016р. представники відповідача-1 підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11236/16 скасувати та прийняти нове рішення в частині позовних вимог, які були підсудні Господарському суду міста Києва.

В судовому засіданні 20.10.2016р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було винесено з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-2 в судове засідання 20.10.2016р. не зявився. Однак, як уже зазначалося вище, просив суд розглядати справу без участі його повноважного представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 20.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.03.2015р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем-1, як покупцем, було укладено договір №15-0656-02 (далі Договір поставки) (том справи 1, аркуші справи 34-41).

За умовами Договору поставки (розділ 1) постачальник зобовязувався поставити і передати у власність покупця вапно, виробництва КП Фірма Азовбудматеріали, ТОВ Укрспецвапно (далі товар), а покупець зобовязувався вказаний товар прийняти та сплатити за нього визначену умовами цього договору грошову суму. Предметом поставки є продукція з найменуванням, вказаним в специфікаціях до цього договору. Специфікації, а також додатки до них, після погодження сторонами, є невідємною частиною даного договору.

Ціни на продукцію вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до цього Договору, встановлюються у гривнях на наступних умовах: FCA - станція відправлення, в редакції ІНКОТЕРМС-2010 (п.3.1 Договору поставки).

Умови та порядок розрахунків визначений в розділі 4 Договору поставки, згідно з п.п.4.1, 4.2 якого покупець оплачує продукцію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: протягом 10-ти банківських днів з дати поставки на підставі рахунку на оплату, оформленого постачальником, якщо інше не зазначено у відповідній специфікації або додатковій угоді. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця.

Умови поставки продукції вказуються в специфікаціях до цього договору. Період поставки вказується у специфікації. Датою поставки продукції залізничним транспортом та моментом переходу права власності вважається дата штемпеля на залізничній накладній на станції відправлення (п.п.5.1, 5.2, 5.9 Договору поставки).

В п.11.1 Договору поставки передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р. включно. Сторони дійшли згоди, що умови даного договору поширюються на відносини, що виникли між сторонами до підписання договору, а саме з 01.04.2015р.

02.02.2016р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем-2, як поручителем, було укладено договір поруки №1 (далі Договір поруки) (том справи 1, аркуші справи 50-51).

За умовами Договору поруки (п.п.1.1, 1.2, 3.1) поручитель частково, в розмірі 2 000,00 грн. з ПДВ, поручається перед кредитором за виконання обовязку відповідачем-1 (далі боржник) щодо зобовязань в частині виконання обов'язків за договором №15-0656-02 від 31.03.2015р., передбачених розділом цього договору (далі основний договір). У випадку порушення боржником обовязку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель зобовязаний у разі порушення боржником обовязку за основним договором частково виконати зобовязання боржника перед кредитором щодо оплати кредитору вартості поставленого боржнику товару та інших обовязків за основним договором протягом 10-ти календарних днів від дати предявлення кредитором письмової вимоги.

В п.4.1 Договору поруки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору поставки протягом 2015-2016 років поставив, а відповідач прийняв товар на суму 81 045 102,96 грн., але лише частково оплатив його вартість, перерахувавши позивачу 61 643 114,53 грн.

Позивач направив відповідачу-1 претензію №3103-02 від 31.03.2016р. (том справи 1, аркуші справи 42-46), в якій вимагав оплатити заборгованість.

Відповідач-1 в листі №01/ВН-572 від 13.05.2016р. (том справи 1, аркуш справи 47) повідомив позивача про те, що вищевказана претензія залишена ним без задоволення, оскільки він частково оплатив заборгованість і остання становить меншу суму, ніж вказано в претензії позивача. При цьому, відповідач-1 зазначив про те, що він не відмовляється від виконання зобовязань, взятих на себе за Договором поставки.

Зважаючи на відмову відповідача-1 в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся до суду з позовом, в якому просив (з урахуванням уточнень позовних вимог) стягнути з відповідача-1 частину основного боргу в сумі 19 399 988,43 грн., 7 833 729,12 грн. пені, 970 149,41 грн. штрафу, 321 934,07 грн. 3% річних та інфляційну складову боргу в сумі 1 061 131,88 грн., а з відповідача-2 частину основного боргу в розмірі 2 000,00 грн.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача документально підтвердженими та обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 19 399 988,43 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 321 934,07 грн., інфляційні втрати у сумі 598 209,89 грн., 74 992,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 141 950,76 грн. витрат на сплату судового збору. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 2 000,00 грн. основного боргу та 07,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки протягом періоду з 03.04.2015р. по 22.05.2016р. позивач передав, а відповідач-1 прийняв товар на загальну суму 81 045 102,96 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами акти приймання-передачі партії товару.

Однак, в порушення умов Договору поставки, відповідач-1 лише частково оплатив вартість поставленого товару у сумі 61 643 114,53 грн., що призвело до виникнення заборгованості. Факт перерахування відповідачем-1 грошових коштів на користь позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Окрім того, відповідач-1 в наданих суду поясненнях по суті заявлених позовних вимог не заперечував проти наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 16 160 917,55 грн.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем-1 за період з 01.04.2015р. по 11.07.2016р., з якого вбачається, що згідно з інформацією позивача заборгованість відповідача-1 за поставлений товар становить 19 401 988,43 грн., натомість за даними відповідача-1 розмір заборгованості складає 19 394 507,59 грн. Тобто, різниця між даними позивача та відповідача-1 становить 7 480,84 грн.

З цього приводу судом було встановлено, що грошові кошти в розмірі 7 480,84 грн. є дебіторською заборгованістю позивача перед відповідачем-1, яка виникла у звязку з відшкодуванням витрат по користуванню вагонами на підставі рахунку №4241/0 від 23.11.2015р.

Так, зі змісту службової записки співробітника відповідача-1 (начальника комерційної служби УЖДТ ОСОБА_6І.) №М029/3500 від 24.11.2015р. вбачається, що вагон №67388959, відправлений на адресу відповідача-1 з вантажем вапно негашене, був затриманий на шляху слідування у звязку з неправильним завантаженням вантажу позивачем, як відправником, що призвело до перекосу візків. У звязку з вказаним порушенням вагон був відєднаний для проведення робіт з усунення комерційної несправності, про що був складений акт загальної форми №1906 від 15.11.2015р. Витрати за надані ДП Укрзалізниця послуги у розмірі 7 480,84 грн. були стягнуті з відповідача-1 відповідно до ст. 62 Статуту залізниць України.

Згідно з поясненнями сторін та наданими суду доказами вагоном №67388959 здійснювалось перевезення товару, поставка якого була передбачена договором №15-0656-02 від 31.03.2015р. Наведені обставини підтверджуються актом приймання-передачі партії товару №БГ000000247 від 09.11.2015р. та залізничною накладною №49826225 від 09.11.2015р.

Розмір витрат відповідача-1, у звязку із затримкою вагону та виправлення завантаження вантажу, підтверджується: накопичувальною карткою зборів за роботи (послуги) та штрафів, повязаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №23112415 від 23.11.2015р., згідно з якою загальна сума платежу - 3 863,63 грн., платником є відповідач-1, вагон - №67388959.

Окрім того, про витрати відповідача-1 свідчить відомість плати за користування вагонами №23119040, в якій зазначено про те, що загальна сума платежу становить 2 370,40 грн., платником є відповідач-1, а також вказаний вагон №67388959.

Наведені обставини свідчать про те, що витрати, які виникли внаслідок затримки вагона та виправлення завантаження вантажу у підсумку становлять 7 480,84 грн. (3 863,63+2 370,40+ПДВ 20%= 7480,84), у звязку з чим відповідач-1 виставив позивачу на оплату рахунок №4241/0 від 23.11.2015р. на загальну суму 7 480,84 грн.

Позивач направив відповідачу-1 лист №01/23-11 від 23.11.2015р., в якому гарантував оплату маневрових робіт, додаткових зборів, плати за користування вагоном і робіт по усуненню комерційної несправності вагону №67388959, відправленого 09.11.2015р. за залізничною накладною №49826225.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 заборгованості за поставлений товар, штрафних та фінансових санкцій за порушення зобовязань за Договором поставки.

Неналежне виконання позивачем зобовязань перед відповідачем-1 щодо оплати витрат по перевезенню вантажу вагоном №67388959 не входить до предмету доказування у межах даного спору.

Таким чином, зібрані у справі матеріали свідчать про те, що заборгованість за Договором поставки складає 19 401 988,43 грн.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Як уже зазначалося вище, за умовами Договору поруки відповідач-2 частково, в розмірі 2 000,00 грн., поручився перед кредитором за виконання обовязку відповідачем-1 своїх зобовязань перед позивачем за Договором поставки.

В п.п.4.1, 4.2 Договору поруки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Діюче законодавство свідчить про те, що умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору). Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором). Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014р. у справі №6-53цс14, п.4.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014р. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів).

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, звернення позивача в судовому порядку до відповідача-2, як поручителя, з вимогою про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором підтверджується доказами направлення копії позовної заяви та додатків до неї.

Колегією суддів враховано пояснення відповідача-2 про те, що 12.10.2016р. ним було сплачено на користь позивача 2 000,00 грн. Однак, вказана оплата грошових коштів відбулася вже після винесення оскаржуваного рішення у даній справі, а тому не може враховуватися судом під час перегляду справи в апеляційній інстанції.

З аналогічних підстав колегією суддів не приймається до уваги платіжне доручення №444 від 12.10.2016р., додане до відзиву на апеляційну скаргу, на підтвердження сплати відповідачем-2 заборгованості перед позивачем у сумі 2 000,00 грн.

На час вирішення спору місцевим господарським судом відповідачі не надали доказів, які б свідчили про повне чи часткове погашення заборгованості за Договором поставки.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-1 основного боргу в розмірі 19 399 988,43 грн., а з відповідача-2 основного боргу у сумі 2 000,00 грн., що разом становить 19 401 988,43 грн., є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивач просив суд стягнути з відповідача-1 пеню у розмірі 7 833 729,12 грн. та 970 149,41 грн. штрафу (том справи 6, аркуш справи 213).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ст. 231 Господарського кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, згідно зі ст. 1 якого за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З наведеного випливає, що пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою у договорі, а також встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

У разі, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір поставки не містить положень, якими сторони визначили б розмір та базу нарахування пені, а тому вимога позивача про стягнення 7 833 729,12 грн. пені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

В п.5.2 Договору поставки передбачено, що у разі невиконання строків поставки застосовуються штрафні санкції у розмірі 8% від загальної вартості від несвоєчасно поставленої продукції (Положення про поставку ПТН №888).

Позивач, здійснюючи нарахування штрафу відповідачу-1, зазначав про те, що вищевказаним пунктом Договору поставки сторонами погоджено застосування до їх правовідносин положень постанови Ради Міністрів СРСР Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та основних умов регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій №888 від 25.07.1988р., в п.66 якої передбачено, що за порушення зобовязання щодо оплати товару передбачене стягнення штрафу в розмірі 5% від суми невиконаного грошового зобовязання.

Водночас, виходячи зі змісту п.5.2 Договору поставки, останній передбачає застосування положень постанови Ради Міністрів СРСР Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та основних умов регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій №888 від 25.07.1988р. виключно у випадку порушення строків виконання зобовязання з поставки товару, а не до будь-яких правовідносин, що виникають з Договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем-1. Окрім того, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, передумовою застосування положень п.66 вищевказаного Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.1988р., є наявність обставин, які свідчать про необґрунтовану відмову або ухилення покупця від оплати поставленої продукції. Натомість в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про відмову або ухилення відповідача-1, як покупця, від оплати товару, поставленого позивачем. Натомість, матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем-1 оплат товару, хоч і не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків оплати.

Оскільки Договір поставки не містить умови про досягнення сторонами цього правочину домовленості щодо забезпечення виконання зобов'язання штрафом, то правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 штрафу в розмірі 970 149,41 грн. відсутні.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем-1 грошових зобовязань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунком позивача з відповідача-1 підлягає стягненню 321 934,07 грн. 3% річних у розмірі та 1 061 131,88 грн. інфляційних втрат (том справи 6, аркуш справи 213).

Колегія суддів перевірила розрахунок 3% річних і погоджується з його арифметичною правильністю, у звязку з чим в цій частині позов підлягає задоволенню. Окрім того, відповідач-1 визнав вказану суму 3% річних та погодився з нею (том справи 7, аркуш справи 56).

Відносно вимоги про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат необхідно зазначити, що позивач просив стягнути 1 061 131,88 грн., але в процесі судового розгляду позивач погодився з розміром інфляційних втрат, визначених у контррозрахунку відповідача-1, а саме в сумі 598 209,89 грн. (том справи 7, аркуш справи 57)

Перевіривши вказаний розрахунок інфляційної складової боргу, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість і арифметичну правильність, у звязку з чим з відповідача-1 підлягає стягненню 598 209,89 грн. інфляційних втрат.

В своїй апеляційній скарзі відповідач-1 зазначав про те, що судом при розгляді справи не було взято до уваги той факт, що обсяг зобов'язання відповідача-2, як поручителя за Договором поруки, обмежено сумою 2 000 грн. Відповідно, спір стосовно стягнення виключно зазначеної суми був підсудним Господарському суду міста Києва. Водночас, в частині вимог, яка перевищувала зазначену суму, спір є непідсудним Господарському суду міста Києва.

З цього приводу необхідно зазначити, що ч.ч.2, 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Наведене свідчить про те, що положеннями Господарського процесуального кодексу України чітко встановлені правила визначення підсудності тієї чи іншої господарської справи і при вирішенні питання про прийняття позову до свого провадження судом перевіряється дотримання при поданні цього позову вищезгаданих правил визначення підсудності.

Виходячи з ч.ч.2, 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, позивачу надано право вирішувати, за місцезнаходженням якого саме відповідача він звернеться до суду і в даному випадку відсутнє порушення норм процесуального права місцевим господарським судом.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі зазначав про неправильний розподіл судових витрат між відповідачами, а також про відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують реальний обсяг наданих послуг. З цього приводу судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №3366 від 30.09.2009р., а також посвідчення адвоката України №КВ3366, видане 08.04.2015р., які підтверджують, що представник позивача у даному судовому процесі ОСОБА_2 є адвокатом. Окрім того, в матеріалах справи наявні: копія договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. з додатками №1 від 01.04.2015р. та №8 від 22.03.2016р., акт виконаних робіт від 29.04.2016р., платіжне доручення №209 від 28.04.2016р. на суму 75 000,00 грн. та гарантійний лист позивача №1006-02 від 10.06.2016р.

При чому, за умовами вищевказаного договору про надання юридичних послуг за дорученням клієнта (позивача), виконавець (ОСОБА_2В.) зобовязується надати, а клієнт зобовязується оплатити наступні юридичні послуги: здійснення правового забезпечення господарської та зовнішньоекономічної діяльності клієнта; надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань; надання усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг, інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта в судах всіх рівнів, інших державних органах, юридичними та фізичними особами; представництво інтересів клієнта в процесі дізнання та досудового слідства; надання інших видів юридичної допомоги.

В додатку №1 від 01.04.2015р. до договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. вартість юридичних послуг виконавця становить 1 000,00 грн. на годину, представництва та захисту інтересів клієнта в суді 2 500,00 грн. на годину; відповідального зберігання документів клієнта 5 000,00 грн. на місяць

В п.1 додатку №8 від 22.03.2016р. до договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. передбачено, що клієнт доручає виконавцю, а виконавець зобов'язується від імені та в інтересах клієнта підготувати, скласти, подати до суду позовну заяву до відповідача-1 за невиконання умов договору №15-0656-02 від 31.03.2015р. в частині оплати поставленого товару та інших порушень, що випливають зі змісту вказаного договору, а також представляти та захищати інтереси клієнта під час розгляду справі судами, органами державної виконавчої служби.

В п.п.2, 3 додатку №8 від 22.03.2016р. до договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. визначено розмір гонорару виконавця у сумі 500 000,00 грн., який складає та дорівнює 2,5% від суми заборгованості відповідача-1, що станом на 21.03.2016р. становить 20 000 000,00 грн. за договором №15-0656-02 від 31.03.2015р., а також погоджено графік внесення відповідних сум на рахунок виконавця.

29.04.2016р. між сторонами договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. складено та підписано акт виконаних робіт на суму 75 000,00 грн., в якому зафіксовано, що виконавцем були проведені роботи з підготовки позовної заяви та доказової бази за договором №15-0656-02 від 31.03.2015р.

Позивач, як клієнт, оплатив послуги виконавця у сумі 75 000,00 грн., що підтверджується наданим суду платіжним дорученням №209 від 28.04.2016р. з призначенням платежу за юридичні послуги згідно договору №0104/15 від 01.04.2015.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Окрім того, за змістом ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В ч.1 ст. 6 названого Закону передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як уже зазначалося вище, в матеріалах справи наявні: свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №3366 від 30.09.2009р.; посвідчення адвоката України №КВ3366, видане 08.04.2015р.; копія договору про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р. з додатками до нього; акт виконаних робіт від 29.04.2016р.; платіжне доручення №209 від 28.04.2016р.

Тобто, в даному випадку послуги з представництва інтересів позивача надавалися безпосередньо адвокатом і посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що представник позивача ОСОБА_2 є дочкою директора позивача ОСОБА_5 не спростовують того факту, що ОСОБА_2 є адвокатом.

Заборони щодо представництва інтересів у судах в разі наявності родинного звязку між особою, чиї інтереси представляють, та адвокатом (представником) Господарський процесуальний кодекс України не містить.

Окрім того, при розподілі витрат на оплату послуг адвоката місцевим господарським судом було враховано значний обєм матеріалів доказової бази, час, необхідний для їх підготовки та опрацювання кваліфікованим фахівцем, вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні, зокрема, вартість послуг, яку погодили сторони в договорі про надання юридичних послуг №0104/15 від 01.04.2015р.

Також необхідно зазначити, що ціна позову в даній справі становить 29 588 932,91 грн. За оскаржуваним рішенням суду на відповідача-1 було покладено відшкодування витрат на послуги адвоката у сумі 74 995,50 грн. В даному випадку оплата послуг адвоката порівняно з ціною позову становить 0,25%. Тобто, вартість послуг адвоката складає лише чверть відсотка від ціни позову. До того ж, необхідно враховувати, що передумовою для звернення позивача з даним позовом до суду стало неналежне виконання відповідачами своїх договірних зобовязань перед позивачем.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що спір, який вирішується у даній справі, є простим. Діюче законодавство, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України не містить норму, яка б давала визначення «складному» та «простому» спору.

Судом вирішується спір на підставі пояснень та доказів, які надаються учасниками судового процесу і в залежності від категорії та складності справи, останню може бути розглянуто колегіально (ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України).

Однак при цьому поза увагою відповідача-1 залишився обсяг матеріалів даної справи, який наразі становить 7 томів, а також те, що суть спору стосується майже 600 поставок за укладеним Договором поставки, за кожною з яких необхідно було як адвокату, так і суду дослідити специфікації, акти прийому-передачі, рахунки, видаткові накладні, платіжні документи щодо часткової оплати за кожною окремою поставкою, а також заяви, пояснення, клопотання сторін, акти звірки взаєморозрахунків, довідки, тощо.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що витрати на оплату послуг адвоката в межах суми 75 000,00 грн. підлягають розподілу між відповідачами пропорційно розміру їх зобовязання (основного боргу), а саме: на відповідача-1 покладається 74 992,50 грн., на відповідача-2 - 07,50 грн.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обовязки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно повязаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою зясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі зясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у звязку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11236/16 без змін.

2. Матеріали справи №910/11236/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

СуддіА.І. Мартюк

ОСОБА_1