Ухвала суду № 62222736, 19.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 876/4478/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Сеника Р.П.,

за участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,

представника апелянта ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Лапкевич Т.З., Павлової В.П.,

прокурора Пиць Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про скасування розпорядження,

встановив:

ОСОБА_6 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про скасування розпорядження голови Жовківської РДА №289 від 06 липня 2015 року «Про надання ОСОБА_7 дозволу на дарування житлового будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_5.».

Вважає, що оскаржуване розпорядження прийняте всупереч вимогам пунктів 66 та 67 постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та статті 177 Сімейного кодексу України. Зазначає, що третя особа - ОСОБА_7 обманним шляхом заволоділа документами про народження дітей і подала такі відповідачу без її згоди, а орган опіки та піклування Жовківської РДА не проводив жодної перевірки на предмет дотримання права її неповнолітніх дітей на користування житлом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року позов задоволений: скасоване розпорядження голови Жовківської районної державної адміністрації Львівської області від 06 липня 2015 року №289 «Про надання ОСОБА_7 дозволу на дарування житлового будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_5.».

Третя особа - ОСОБА_5 оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване розпорядження прийняте відповідачем відповідно до вимог законодавства та не суперечить пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», статті 177 Сімейного кодексу України та не порушує прав дітей неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Вважає безпідставним покликання позивача на порушення пункту 66 постанови КМУ №866 від 24.09.2008 року, який застосовується лише у випадку відчуження майна дітей, а в даному випадку діти мають право лише користування.

В судовому засіданні представник апелянта та представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Представник позивача та прокурор заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, 06 липня 2015 року Жовківською РДА за наслідками розгляду заяви ОСОБА_7 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», керуючись ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» прийняте розпорядженням №289 «Про надання ОСОБА_7 дозволу на дарування житлового будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_5.», яким надано ОСОБА_7 дозвіл на дарування житлового будинку, в якому зареєстровані діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_5 Цим же розпорядженням зобов'язано ОСОБА_5 не допускати порушення житлових прав дітей.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного розпорядження порушив вимоги статті 177 Сімейного кодексу України, пункти 66 і 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, і положення статті 2 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції, проаналізувавши предмет спору, позовні вимоги та встановлені судом першої інстанції обставини, приходить до висновку, що даний спір не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства, виходячи із наступного.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (ч. 2 ст. 17 КАС України). Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З аналізу позовних вимог ОСОБА_6 вбачається, що підставою звернення до суду з даним позовом є попередження можливого порушення права на користування житловим будинком її неповнолітніх дітей - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки оскаржуваним розпорядженням Жовківської РДА надано ОСОБА_7 дозвіл на дарування житлового будинку, в якому зареєстровані ці неповнолітні діти.

Тобто, предметом даного спору є захист права на користування житловим будинком неповнолітніми дітьми позивача, дозвіл на дарування якого оспорюваним розпорядженням Жовківської РДА наданий третій особі - ОСОБА_5

Відповідно до ч.4 ст.177 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

З вищенаведеного вбачається, що між сторонами виник спір з приводу визначення права користування житловим будинком, який повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 18.08.2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчені договір дарування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 та договір дарування земельної ділянки площею 0,2500 га, що розташована в АДРЕСА_2 право власності на які відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровані за ОСОБА_5 (а.с.144-147).

Позов, предметом якого є ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника житлового будинку, оскільки у такої особи виникло право власності на житловий будинок і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, прийняте Жовківською РДА розпорядження про надання ОСОБА_7 дозволу на дарування житлового будинку є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання шляхом укладення договору дарування.

Не обговорюючи питання правильності застосування судом першої інстанції норм Сімейного кодексу України, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, апеляційний суд вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин слід закрити провадження у справі, роз'яснивши позивачу - ОСОБА_6 про її право звернутися до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 157, ч. 3 ст. 160, 196, 198, 203, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 444/2800/15-а скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Р.П. Сеник

Ухвала складена в повному обсязі 21.10.2016 року