Постанова № 62222724, 24.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26336/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й.Суддів:Ісаєнко Ю.А., Мельничука В.П.,При секретарі:Гуменюк Т.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 22 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 пред'явила позов до Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням уточнень від 15.03.2016 р., просила: визнати протиправним та скасувати наказ МВС від 06.11.2015 р. №2365 о/с дск в частині звільнення позивача; поновити позивача на посаді старшого уповноваженого центрального апарату МВС України або на рівноцінній посаді в органах МВС України з 06.11.2015 р.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 198, 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно запису у особовій справі №73, на підставі рапорту позивача та свідоцтва про народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 04.02.2014 р. НОМЕР_2, наказом МВС України від 28.04.2014 р. №732 о/с дск надано позивачу відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 26.04.2014 р. до 10.01.2017 р.

Відповідно до висновку Комісії МВС України про встановлення вислуги років (періодів роботи, навчання) для виплати відсоткової надбавки за вислугу років стаж позивача на службі в ОВС становить 3 роки 05 місяців та 19 днів.

Як вбачається з наявного у справі витягу з наказу від 06.11.2015 р. №2365 о/с дск «По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів» (а.с. 29) згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_5 (НОМЕР_1) старшого лейтенанта міліції, старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 р. в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Листом від 06.11.2015 р. №38/1/8-1257 начальником Департаменту МВС України повідомлено позивача про звільнення з ОВС з 06.11.2015 р. та запропоновано прибути до департаменту для отримання трудової книжки та здійснення розрахунку.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, а звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується із огляду на наступне.

Підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114, встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За приписами пункту 70 вказаного Положення передбачено, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визнано такими, що втратили чинність: Закон України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 до вказаної Постанови та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 до вказаної Постанови.

За приписами пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що будь-якого додаткового обов'язку щодо попередження позивача про наступне звільнення з боку роботодавця МВС України не передбачено.

Так, пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Як встановлено судом, позивач звільнена з посади старшого лейтенанта міліції, старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, при цьому позивач працевлаштована не була.

Пунктами 10 та 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Враховуючи те, що Закон України «Про національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України.

Однак, при розгляді даної справи, судом першої інстанції не було враховано положень статей 179, 184 Кодексу законів про працю України, якими встановлено гарантії передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця.

Частинами 3, 7 статті 179 КЗпП України передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 19 квітня 2016 року у справі № К/800/5127/16, від 02 серпня 2016 року у справі № К/800/17109/16.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Колегія суддів наголошує, що Міністерством внутрішніх справ України обов'язку щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_5 виконано не було, тобто позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Що стосується вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Так, звертаючись до суду, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3000 грн. моральної шкоди, разом з тим ґрунтовних доказів, які б підтверджували існування такої шкоди, позивачем до суду не надано.

З огляду на зазначені обставини, беручи при цьому до уваги положення постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для присудження на користь позивача заявленої нею до стягнення суми моральної шкоди.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню є помилковим.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, тому вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 22 червня 2016 року задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 22 червня 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року за № 2365 о/с дск про звільнення в запас Збройних Сил за п. 64 «г» ОСОБА_5.

Поновити ОСОБА_5 на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Мельничук В.П.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Мельничук В.П.